Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/2624/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2624/20 Головуючий у І інстанції - Бородавкіна С.В. Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, - В С Т А Н О В И В: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000023201 від 09.09.2019 та податкову вимогу форми «Ф» №314-51 від 25.02.2020 на суму 250 002,90 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має правона торгівлю пальним без наявності відповідної ліцензії, оскільки у нього були наявні дозволи, видані уповноваженим органом - Управлінням Держпраці у Чернігівській області, чинні до 05.05.2021. Позивач наголошує, що перевірка його господарської діяльності проведена контролюючим органом формально та без його участі. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у задоволені адміністративного позовувідмовлено, при цьому суд першої інстанції виходив з того, що факт торгівлі пальним без ліцензії у період з 02.07.2019 року по 07.07.2019 року позивачем не заперечується, відповідну ліцензію останнім було отримано лише 08.07.2019 року. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги аналогічні тим, що викладені в позові. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець17.09.2014. Основний вид діяльності - 47.30 (роздрібна торгівля пальним). Відповідно до реєстраційного посвідчення № НОМЕР_1 , ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність на автогаззаправці із використанням РРО за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач 05.072019 звернувся до Головного управління ДФС у Чернігівській області із заявою щодо видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: АДРЕСА_1 . 08.07.2019 року відповідач видав позивачу ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним №25150314201900192, терміном дії з 08.07.2019по 08.07.2024. 09.08.2019 посадовими особами контролюючого органу проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань додержання ним вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими для виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами і пальним за місцем здійснення господарської діяльності. Актом перевірки встановлено факти реалізації позивачем в період з 02.07.2019 по 07.07.2019 пального без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушено ч. 20 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995. На підставі Акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000023201 від 09.09.2019, яким на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995 за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 250 000 грн. Також 25.02.2020, у зв`язку із наявністю у позивача податкового боргу, відповідачем винесено податкову вимогу №Ф-314-51 на суму 250 002,90 грн. Вважаючи вказані податкове повідомлення-рішення та вимогу протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що спірні податкове повідомлення-рішення та вимога прийняті відповідачем у межах та у спосіб чинного законодавства України З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, підпунктом 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що контролюючі органи. Серед іншого, здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків. Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України). Згідно пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Відповідно до пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Разом з цим, згідно абзацу 57 статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 року № 481/95-ВР (далі - Закон № 481) роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції / автогазозаправної станції / газонаповнювальної станції/газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки та/або реалізація скрапленого вуглеводневого газу в балонах для побутових потреб населення та інших споживачів. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23.11.2018 № 2628-111 (далі - Закон № 2628-111) були внесені зміни до Закону № 481, а саме: частину 20 статті 15 після слова «виробами» доповнено словами «або пальним», а після слова «ліцензій» - словами «на роздрібну торгівлю». Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2628-111 вказана норма набирає чинності з 01.07.2019. Отже, з 01.07.2019 запроваджено ліцензування роздрібної торгівлі пальним. При цьому, актами перевірок встановлено, що позивачем здійснено роздрібну торгівлю пальним без ліцензії з 02.07.2019 по 07.07.2019, позивач вказані факти реалізації пального за відсутності ліцензії на роздрібну торгівлю не заперечує. Згідно абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону № 481 до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250000 гривень. Поряд з викладеним, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно ч. 30 ст. 15 Закону № 481 ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) терміном на п`ять років. Положеннями ст. 15 Закону № 481 передбачено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має намір одержати ліцензію (оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами, оптова, роздрібна торгівля пальним або зберігання пального). Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним. Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. Отже, ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним повинна бути видана органом, визначеним Кабінетом Міністрів України, не пізніше 20 календарних днів з дня одержання визначених ст. 15 Закону № 481 документів. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу шляхом реорганізації Державної фіскальної служби. Згідно з підпунктом 27 пункту 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 N 227 ДПС відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом. ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. Листом Державної фіскальної служби від 30.05.2019 за № 17014/7/99-99- 12-01-01-17 на виконання Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» доведено територіальним органам - головним управлінням ДФС в областях та м. Києві, що суб`єкти господарювання можуть подати документи на розгляд до органу ліцензування для отримання відповідних ліцензії на адресу Головних управлінь ДФС в областях та м. Києві за місцем роздрібної торгівлі пальним, починаючи з 12.06.2019. При цьому Головні управління ДФС у областях та м. Києві мають видавати зазначені ліцензії суб`єктам господарювання, починаючи з 01.07.2019. Виходячи із норм Закону № 481 та листа Державної фіскальної служби від 30.05.2019 року за № 17014/7/99-99- 12-01-01-17, відповідач мав право видавати ліцензії на роздрібну торгівлю пальним з 1.07.2019, тобто з дня, коли при здійсненні роздрібного продажу пального за відсутності ліцензії наступала відповідальність у вигляді штрафу. Як зазначено у п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року «Рисовський проти України» Європейський суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Вказаний принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб. Європейський суд звертає увагу на те, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на те, що Законом № 481 чітко не врегульовано відносини щодо органу, який видає ліцензії на роздрібну торгівлю пальним, а Державна фіскальна служба України лише 30.05.2019 року направила лист за № 17014/7/99-99- 12-01-01-17 із розпорядженням про видачу ліцензій головними управліннями в областях з 01.07.2019 року. Відповідно до пп. 4.1.4 ПК України у разі якщо норми законодавчих актів припускають неоднозначне (множинне) трактування, то правомірним вважається саме рішення платника податків, а не контролюючого органу, та п. 56.21 ст. 56 ПК України, який регламентує, що у разі коли норма цього закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Так, до 01.07.2019 року Закон № 481 не передбачав ліцензування роздрібної торгівлі паливом. Фактично редакція цього Закону зі змінами та доповненнями від 23.11.2018 № 2628 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» розширила його дію та погіршила становище позивача. При цьому Кабінет Міністрів України не визначив органи виконавчої влади за місцем торгівлі суб`єкта господарювання, уповноважені видавати такі ліцензії. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 7 «Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню» Закону «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 № 222-VIII (далі - Закон №222-VIII), в редакції з 01.07.2019 року, ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як, зокрема, виробництво і торгівля і пальним, яка ліцензується відповідно до Закону №481. Частиною першою статті 8 Закону № 222-VIII із змінами, внесеними Законом № 139-ІХ у разі запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб`єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх опублікування. Згідно абзацу четвертого п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону № 222-VIII діє принцип державної політики у сфері ліцензування, згідно якого у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці. Вказаний строк визначений законом з метою унормування змін у правовідносинах або при запровадженні нових видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, так і для суб`єктів господарювання, які мають забезпечити виконання вимог закону, пов`язаних із запровадженими змінами. Наведений двомісячний строк встановлений законом саме для додержання балансу у спірних правовідносинах між державою та суб`єктом господарювання (до 01.09.2019 року), позивач виконав свій обов`язок та у межах вищевказаного строку отримав ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним № 25150314201900192, дата реєстрації - 08.07.2019, термін дії: з 08.07.2019 по 08.07.2024. У рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2018 року № 1-р/2018 (справа № 1-6/2018), сформовано правову позицію щодо верховенства права, а саме - основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища Наведене узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі», в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73). З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, позаяк встановлення ДФС України неможливості видачі ліцензії до 01.07.2019 року, за роздрібну реалізацію пального без якої з 01.07.2019 року до суб`єктів господарювання застосовуються штрафні (фінансові) санкції, не узгоджується із загальними принципами та правилами ліцензування видів господарської діяльності в Україні. Щодо доводів позивача про порушення встановленого Податковим кодексом України порядку повідомлення про проведення фактичної перевірки, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно доп.81.1 ст. 81 ПК України не пред`явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Згідно з п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі (п. 45.1 ст. 45 ПК України). З матеріалів справи вбачається, що докази направлення наказу та повідомлення про проведення перевірки на адресу позивача відсутні. Оцінивши докази, які є у справі та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з`ясуванні усіх обставин справи, при цьому, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. При цьому, судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною першої статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 4602, 10 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 16.06.2020 № 5782/з1 та від 26.06.2020 №1 та 4 380, 70 грн. за подання апеляційної скарги, що підтверджується платіжним дорученням від 21.10.2020 №

209. Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про повне задоволення позову, витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 8982, 80 грн. підлягають відшкодуванню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області. Керуючись ст.ст. 139, 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року - скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги - задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області № 0000023201 від 09.09.2019 та податкову вимогу форми «Ф» №314-51 від 25.02.2020. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (14000, м. Чернігів, вул. Реміснича, буд. 11; ідентифікаційний код: 43143966) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 8982, 80 грн. (вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят дві гривні80 коп.). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Карпушова А.Г. Степанюк