Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/1159/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 січня 2021 року м. Дніпросправа № 280/1159/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Чумака С.Ю., суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року в адміністративній справі № 280/1159/19 (суддя І інстанції Садовий І.В.) за позовом Головного управління ДФС у Запорізькій області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про арешт коштів на рахунках платника податків у банках, В С Т А Н О В И В: ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив застосувати арешт коштів на рахунках платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в банках, обслуговуючих такого платника податків. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року в задоволені адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги серед іншого зазначає, що відповідно до абзацу другого п.п. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України має право звертитися до суду з вимогою про арешт коштів на рахунках платника податків. Вказує, що оскільки відповідач відмовив у допуску службових осіб контролюючого органу до проведення документальної планової перевірки, то відповідно до абзацу другого п.п. 94.6.2 п. 94 6 ст. 94 Податкового кодексу України у контролюючого виникли підстави для звернення з таким позовом до суду. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ВИЗНАЧЕНІ ВІДПОВІДНО ДО НИХ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) з 05.06.2015 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6). Відповідно до затвердженого плану-графіку проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання-фізичних осіб на 2019 рік, на підставі вимог підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 77.1, пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України, пункту 2 частини І статті 13 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI, заступником начальника ГУ ДФС у Запорізькій області був прийнятий наказ від 22.02.2019 № 726 про проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 , який разом із повідомленням про проведення документальної перевірки від 22.02.2019 № 174/3045/14/08-01-13-05-09 надісланий на адресу відповідача засобами поштового зв`язку 22.02.2019 (а.с. 41- 43). Посадові особи ГУ ДФС у Запорізькій області 06.03.2019 відповідно до направлення на проведення перевірки від 06.03.2019 № 116 прибули для проведення планової виїзної перевірки за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 на юридичну адресу ФОП ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , але уповноважений представник відповідача ОСОБА_2 відмовив у допуску працівників ГУ ДФС у Запорізькій області до проведення документальної планової виїзної перевірки, про що складено Акт від 06.03.2019 № 73/08-01-13-05/ НОМЕР_1 (а.с. 44-48). 06.03.2019 уповноваженим представником відповідача Рябоконєм С.В. складений Акт про не допуск до перевірки (а.с.49 - 53). 15.03.2020 рішенням заступника начальника ГУ ДФС у Запорізькій області про застосування адміністративного арешту майна платника податків вирішено застосувати умовний адміністративний арешт майна платника податків ФОП ОСОБА_1 , що перебуває на рахунках у банках, обслуговуючих такого платника податків (а.с. 54). Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30.08.2019 у справі № 280/1115/19 задоволено позовну заяву Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_1 , застосованого на підставі рішення заступника начальника Головного управління ДФС у Запорізькій області О.А. Матвійчука від 15.03.2019 (а.с. 121-123). Рішення суду від 30.08.2019 у справі № 280/1115/19 набрало законної сили 11.09.2019. Позивач звернувся з позовом до суду, оскільки вважає, що існують підстави для застосування адміністративного арешту коштів відповідача. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право у контролюючого органу для звернення до суду з вимогою про застосування арешту коштів на рахунку платника податків виникає, якщо: 1) у платника податків наявний податковий борг; 2) у платника податків відсутнє майно для погашення його податкового боргу та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. Також, оскільки ГУ ДФС у Запорізькій області лише здійснюються заходи щодо застосування адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_1 та не підтверджено відсутність у відповідача майна, балансова вартість якого менша суми податкового боргу або яке не може бути джерелом погашення податкового боргу суду не надано, як і не надано докази направлення відповідачу запиту про надання інформації про належне йому майно, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Головного управління ДФС у Запорізькій області. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Відповідно до п.п. 75.1.2 п.75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Як визначено п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови п. 81.2 ст. 81 ПК України. Процедура і підстави застосування адміністративного арешту визначені нормами статті 94 Податкового Кодексу України. Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків (далі арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом. У пункті 94.2 цієї статті передбачені обставини, за наявності яких може бути застосовано адміністративний арешт майна, до яких згідно з підпунктом 94.2.3 віднесено таку обставину як: платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу. Згідно з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. За приписами п. 94.5 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути повним або умовним. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов`язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення. Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Розділом VII Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 № 632 також встановлено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду у разі звернення контролюючого органу до суду. Отже, підстави для застосування адміністративного арешту визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України і стосуються як коштів (безвідносно до готівки чи на рахунках), так і іншого майна, на яке може бути звернено стягнення відповідно до закону. Відмінність застосування адміністративного арешту коштів на рахунках від адміністративного арешту іншого майна (в тому числі, готівки) полягає саме в процедурі застосування: рішенням суду (щодо арешту коштів на рахунках) та за рішенням керівника податкового органу (щодо іншого майна). Норми статті 94 Податкового кодексу України не дають підстави для висновку, що адміністративний арешт майна та адміністративний арешт коштів на рахунках платника податків співвідносяться як родове і видове поняття (як ціле і його складова). Так само ці норми, як і інші правові норми, не встановлюють послідовність процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків. Натомість, приписи статті 94 Податкового кодексу України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків. За таких обставин підстав для висновку, що адміністративний арешт коштів на рахунках залежить від завершення процедури адміністративного арешту майна та може бути застосований судом лише після застосування контролюючим органом адміністративного арешту майна платника податків, немає. Оскільки у позивача наявні законні підстави для проведення планової виїзної перевірки відповідача, що підтверджено судовим рішенням у справі № 280/1115/19, яке набрало законної сили, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову про застосування арешту коштів на рахунках відповідача. Щодо відсутності податкового боргу. Колегія судів зазначає, що Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу. Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна. Як встановлено під час судового розгляду, позивач звернувся до суду з позовом про накладення арешту на кошти не у зв`язку з наявністю у відповідача податкового боргу та відсутністю майна для погашення такого боргу, а у зв`язку з не допуском працівників контролюючого органу до проведення перевірки. Суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам, та помилково застосував положення підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, якими спірні правовідносини не регулюються. Відтак, враховуючи характер спірних відносин, обставини справи та підстави виникнення права на звернення до суду з позовом щодо накладення арешту на кошти, колегія судів дійшла висновку, що спірні відносини у справі не регулюються нормами підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України. Натомість, а наявність чи відсутність податкового боргу не є умовою при застосуванні до спірних відносин пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Зазначені висновки апеляційним судом здійснені з урахуванням застосування зазначених норм права в постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 826/8691/16. Щодо доводів відповідача стосовно пропущення строку звернення ГУ ДФС в порядку ст. 283 КАС України колегія суддів зазначає таке. КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного) (частина перша статті 12). Крім того, КАС України визначено особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ (глава 11) та порядок розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ (§ 2 цієї глави). Так, статтею 283 КАС України врегульовано особливості провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів на підставі заяви щодо: 1) зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків; 2) підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків; 3) надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі; 4) зобов`язання керівника підприємства провести інвентаризацію основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, які перебували або перебувають під митним контролем чи використовувалися цим підприємством разом із товарами, які були поміщені у відповідний митний режим; 5) стягнення коштів за податковим боргом; 6) зобов`язання платника податків, який має податковий борг, укласти договір щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості цього платника на орган доходів і зборів. Цей порядок є альтернативним загальному порядку розгляду справ. Водночас, КАС України не містить заборони для звернення органів доходів і зборів зі вказаними у ст. 283 КАС України заявами у загальному порядку, і тому порядок звернення до суду вирішується на розсуд органів доходів і зборів. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позов пред`явлений в межах строку, встановленого ст. 122 КАС України. ВИСНОВОК АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ За таких обставин, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову. Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та порушені норми процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову. Оскільки за приписами ч. 1 статті 310 КАС України апеляційний розгляд здійснено за правилами спрощеного позовного провадження, то постанова суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області задовольнити. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року в адміністративній справі № 280/1159/19 скасувати. Адміністративний позов Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) до фізичної особи-підприємця Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про арешт коштів на рахунках платника податків у банках задовольнити. Накласти адміністративний арешт на кошти, які перебувають на рахунках фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), відкритих у банківських установах. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач С.Ю. Чумак суддя С.В. Чабаненко суддя І.В. Юрко