Постанова Дніпровський апеляційний суд № 214/2990/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/998/21 Справа № 214/2990/20 Суддя у 1-й інстанції - Малаховська І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи : позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження згідно ч.13 ст.7,ч.1 ст.369 ЦПК України без повідомлення осіб цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2020 року, ухваленого суддею Малаховською І.Б. у місті Кривому Розі, відомості щодо складання повного тексту судового рішення відсутні, В С Т А Н О В И В: У травні 2020 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення відсотків та інфляційних витрати по боргу. В мотивування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що в серпні 2012 року позивач разом з ОСОБА_5 звернулись з позовом до відповідачів про стягнення боргу в сумі 440 000 російських рублів по договору позики, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та померлим ОСОБА_6 , спадкоємцями якого є відповідачі. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.11.2013 року залишеного без змін рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області Саліоновій Н.В. відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання договору позики недійсним. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 листопада 2015 року задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідачів на його користь в рівних частинах 62078,36 грн., яке рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року, змінено та стягнуто на користь позивача з відповідачів в рівних частинах по 69 340,56 грн. 18.10.2017 року відповідачами виконано рішення суду та повернуто борг позивачу, а він в свою чергу, надав їм та службі заяву про повне погашення боргу. Позивач вважає, що відповідачі з 13 листопада 2013 року зберігали його кошти без достатніх правових підстав, з метою наживи та знецінення суми боргу від інфляції, у зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідачів в рівних частинах на його користь 139 347 грн. по 69 687 грн. з кожного, процентів по боргу та втрат від інфляції, а також судові витрати 5000 грн. та відповідно до ст.. 133 ЦПК України - 127 грн. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 вересня 2020 року в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та інфляційних витрат по боргу відмовлено. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 грудня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 заборгованість за договором позики яка складається з: 40000 грн. основного боргу, проценти за користування позикою 23789,15 грн., 3 % річних 4767,00 грн., інфляційні витрати 51424,07 грн., пеня 8625,75 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 704,80 грн. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність рішення суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог. В мотивування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд не вірно визначив початок перебігу строку позовної давності і прийшов до помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки позивач звернувся з позовними вимогами до суду 24.04.2020р., в той час коли на території України було оголошено карантин з-за пандемії корона вірусної хвороби, у зв`язку з чим строки звернення до суду продовжуються на строк дії карантину. Скаржник вважає, що відповідачі з 29.07.2013 року з дня прийняття судом рішення про відмову в позові про визнання договору позики недійсним повинні були усвідомити свій обов`язок спадкоємців повернути йому борг, але вони ухилялись від виконання обов`язку затягуванням розгляду справи, та повернули лише 18.10.2017 року по виконавчому листу, відповідно до ст. 625, 1950 ЦПК України відповідачі прострочили виконання зобов`язання у зв`язку з чим, повинні сплатити на користь позивача за весь час прострочки з 29.07.2013 року по 18.10.2017 року інфляційні витрати та 3% річних від простроченої суми. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки на їх думку позивачем порушено строки звернення до суду. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, наданого відзиву, колегія суддів дійшла наступних висновків. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 15 грудня 2011 року за договором позики ОСОБА_1 , ОСОБА_5 передали ОСОБА_6 в борг 440 000 російських рублів, які останній зобов`язався повернути до 25 грудня 2011 року, про власноручно було складено розписку. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцями після смерті боржника ОСОБА_6 є відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 липня 2013 року, яке рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2013 року залишено без змін в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовлено ( а.с. 5). Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 27 листопада 2015 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_5 стягнуто заборгованість в рівних частинах за договором позики від 15.01.2011 року в загальному розмірі 457 467, 67 рублів, що за курсом 2.7140 НБУ станом на 06.04.2012 року складає 124 156, 73 грн. по 62 078,36 грн.; стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_5 судовий збір 1 241,56 та 1300 грн. за проведення експертизи. 13.04.2016 р. державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2/214/151/15, виданого 06.04.2016 р. про стягнення коштів, згідно якого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість в розмірі 63 349,14 грн. ( а.с.11). Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_5 заборгованість в рівних частинах за договором позики від 15 січня 2011 року в загальному розмірі 476 432, 88 рублів, що складає 129303, 88 грн. по 64651,96 з кожного та складається з: заборгованості за договором позики склала 440000 руб., що в еквіваленті становить 119416 грн., пені з 06.04.2011 року по 07.04.2012 року в розмірі 1118,17 грн., 3% річних за період з 26.12.2011 року по 07.04.2012 року в розмірі 1010,95 грн., відсотків суми позики за період з 15.01.2011 року по 07.04.2012 року в розмірі 7 758,77 грн., та судові витрати в розмірі 4689,60 грн. по 2344,30 грн. з кожного відповідача. З розрахунку суми заборгованості вбачається, що ( а.с.50-51). 18 жовтня 2017 року відповідачами за рішенням суду сплачено заборгованість за договором позики. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що . позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом порушеного його права. Однак, колегія суддів не може погодитися із даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) зазначено: «до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 18.10.2017 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов`язання відповідачів перед позивачем припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 19 серпня 2020 року по справі № 274/4675/16-ц провадження № 61-8197св19. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу кредиторами спадкодавця задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_5 заборгованість в рівних частинах за договором позики від 15 січня 2011 року в загальному розмірі 476 432, 88 рублів, що складає 129303, 88 грн. по 64651,96 з кожного, а також стягнуто судові витрати в розмірі 4689,60 грн. по 2344,30 грн. з кожного відповідача. Рішення набрало законної сили 21.03.2017 року. Таким чином, останнім днем звернення позивача ОСОБА_1 з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних мало б бути 22 березня 2020 року. Проте враховуючи введення на території України дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), звернення ОСОБА_1 до суду з позовними вимогами 24.04.2020 року не вважається порушенням строку позовної давності. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач ОСОБА_1 з позовними вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням рішення суду, звернувся в межах строку позовної давності. Між сторонами виник спір щодо стягнення на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних , у зв`язку з неналежним виконання грошового зобов`язання за рішенням суду. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує виникнення зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондується із обов`язком боржника щодо такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань. Тобто, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України. У відповідачів існувало невиконане грошове зобов`язання перед позивачем у розмірі 133 993,48 грн., що підтверджується рішенням Саксаганського районного суду Дніпропетровської області від 27.11.2015 року та рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.03.2017 року, які набрали законної сили 21.03.2017 року. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як спадкоємці 18.10.2017 року сплатили ОСОБА_1 грошові кошти, стягнуті за рішенням суду від 21.03.2017 року, що не заперечувалось сторонами. Позивач шляхом подання цього позову пред`явив відповідачам вимогу в порядку частини другої статті 625 ЦК України про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочення грошового зобов`язання, які на його думку необхідно розраховувати з 29.07.2013 року, тобто з дня прийняття рішення судом про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання договору дозики недійсним, і до фактичного його виконання шляхом сплати усіх необхідних грошових сум. Однак, колегія суддів не може погодитись із вичначним позивачем періодом стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідно до вимог ст.625 ЦК України, з огляду на таке. Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19). Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 липня 2013 року, предметом розгляду якого є дійсність або недійсність договору позики, має немайновий характер та не породжує відповідальність , передбачену ч.2 ст. 625 ЦК України. З огляду на те, що відповідачі порушили грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України, а тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача та вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за порушення виконання зобов`язання по сплаті грошових коштів та вважає, що початковий момент отримання сум за статтею 625 ЦК України, виник у позивача з моменту набрання рішенням Саксаганського районного суду Дніпропетровської області від 27.11.2015 року та рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.03.2017 року законної сили, тобто з 21.03.2017 року і до виконання відповідачами даного рішення суду, тобто до 18.10.2017 року. При визначенні розміру інфляційних втрат та трьох відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача, колегія суддів виходить з наступного. Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді у порівнянні з базовим. Підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур`єр». При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця. Так, за період, , з 22 липня 2017 року по 18 жовтня 2017 року включно, інфляційні виплати на прострочену суму боргу в розмірі 66 996,74 грн. (64651,80 грн.+ 2344,30 грн.) з урахуванням індексу інфляції складають: 66 996, 74 грн.(сума боргу) х 107.30 (сукупний індекс інфляції) : 100 = 71 886.71 (сума боргу з урахуванням інфляції) - 66 996,00 грн.(сума боргу) = 4 890.71 грн. Отже, загальна сума інфляційних нарахувань на суму основного боргу за період з 22.03.2017 року по 18.10.2017 року складає 4 890,71 грн. і саме ця сума підлягає стягненню з кожного із відповідачів. На відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3 % / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення. Отже, 3% річних з простроченої суми основного боргу становить: 66996,74 грн. х 3 % / 365 (кількість днів у році) х 211 (кількість днів прострочення) = 1 161.88 грн. Всього: сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 22.03.2017 року по 18.10.2017 року складає 1 161.88 грн. з кожного. Доводи позивача щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних наданий до позовної заяви (а.с.2-3), колегією суддів не приймаються, оскільки наведені позивачем розрахунки є помилковими та проведені позивачем за період з 01.01.2014 року по 18.10.2017 року, крім того позивачем крім стягнення інфляційних втрат та 3% річних, ставиться вимога про стягнення простроченої суми боргу по відсоткам, відповідно до облікової ставки НБУ, яка не підлягає задоволенню, оскільки в даном випадку вирішується питання не про стягнення заборгованості за договором позики по ст. 1048 ЦК України, а предметом даного позову є відповідальність у зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання за рішенням суду, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України. Отже, загальна сума, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , розрахована на прострочену суму боргу у розмірі 66 996,74 грн. (64651,80 грн.+ 2344,30 грн.) за період з 22 березня 2017 р оку по 18 жовтня 2017 року, складає 6052, 59 грн. (4 890, 71 грн. (інфляційні втрати) + 1 161, 88 грн. (3% річних) = 6052,59 грн. та підлягає стягненню з кожного з відповідачів. Разом з тим, позивач ОСОБА_9 просить компенсувати відповідно до ст.. 138 ЦК України 5 615 грн. за відрив від звичайних занять. Згідно ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати: пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ст.138 ЦПК України, витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони; стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Відповідно до ст.140 ЦПК України, особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов`язаних із наданням такого доказу. У відповідності до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Частиною 3 статті 12 ЦПК Українивстановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 81 ЦПК Українивстановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що стягувачем не надано доказів, які підтверджують тривалість відриву від звичайних занять, у зв`язку із чим вимоги ОСОБА_1 і в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки скаржником належним чином не було доведено, що зазначені витрати були фактичними і неминучими та необхідними. Крім того, позивач ОСОБА_1 просив стягнути витрати на виготовлення документів в сумі 157 грн., посилаючись на вимоги ст.133 ч.3 п.4 ЦПК України, тобто витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи. На переконання колегії суддів, зазначені витрати не впливали на доведеність скарги, тобто не були необхідними для розгляду справи, а тому відшкодуванню не підлягають. Клопотання позивача ОСОБА_1 про постановлення окремих ухвал у відношенні судді Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Малаховської І.М.. колегією суддів відхиляється, оскільки, під час розгляду даної цивільної справи, колегією суддів не встановлено обставин, які є обов`язковою підставою для постановлення окремої ухвали суду. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання, з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог та стягнення з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь позивача інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 6052,59 грн. з кожного за період з 22 березня 2017 року по 18 жовтня 2017 року. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно до задоволення позовних вимог. На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пропорційно від задоволених позовних вимог, по сплаті судового збору за подання позову до суду першої інстанції в розмірі 121.05 грн. (а.с.29) та за подання апеляційної скарги у розмірі 181,57 грн. (а.с.75), що в сумі становить 302, 62 грн.. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 14 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за період з 22 березня 2017 року по 18 жовтня 2017 року, по 6052, 59 грн., які складаються з: 4 890, 71 грн. (інфляційні втрати), 1 161, 88 грн. (3% річних) з кожного відповідача. Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 302, 62 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне рішення суду складено 14 січня 2021 року. Головуючий: Судді: