Постанова 4818 № 640/18223/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 13 січня 2021 року м. Харків Справа № 640/18223/15 Провадження № 22-ц/818/549/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Пилипчук Н.П. , суддів: Маміної О.І., Тичкової О.Ю. за участю секретаря судового засідання: Плахотнікової І.О., Учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування корпоративних прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2018 року, ухвалене суддею Ніколаєнко І.В., - В С Т А Н О В И В : У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування корпоративних прав. В обгрунтування позову зазначає, що в липні 2015 року у зв`язку поданням ОСОБА_2 позову про визнання недійсним статуту у зв`язку із зміною відомостей про учасників, стало відомо про те, що 11 липня 2014 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування корпоративних прав, за умовами якого ОСОБА_4 та ОСОБА_3 передали у власність ОСОБА_2 корпоративні права (майнові та немайнові) у розмірі 23,502% у статутному капіталі ТОВ "Прогрес". Вона та відповідач ОСОБА_2 , відповідно до статуту ТОВ "Прогрес" входять до складу учасників товариства. Зазначає про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який також був учасником ТОВ "Прогрес". Його дружина та доньки ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 отримали у спадщину його частку 35,253 % у статутному капіталі ТОВ "Прогрес". Посилається на те, що після смерті ОСОБА_5 , відповідачки за свідоцтвом про право на спадщину за законом отримали у спільну сумісну власність частку у статутному капіталі ТОВ "Прогрес", а предметом договору дарування виступили корпоративні права, яких вони не мали. Статус спадкоємця померлого учасника товариства засвідчує лише перехід до спадкоємця прав померлого (частка в статутному капіталі, яка належала померлому учаснику товариства), та дає йому право на вступ до господарського товариства. Право ж безпосередньої участі в управлінні господарським товариством (корпоративні права) спадкоємці набувають тільки з моменту вступу до господарського товариства, яке має бути підтверджене рішенням загальних зборів товариства про вступ спадкоємця до товариства та відповідні відомості статуту товариства, які підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Спадкоємці померлого ОСОБА_5 на час укладення договору дарування корпоративних прав не набули права учасників товариства, тобто корпоративні права. Договір дарування корпоративних прав незаконно збільшує частку учасника ОСОБА_2 , а тому порушує майнові права позивача, як учасника товариства. Просить суд визнати недійсним та скасувати договір дарування корпоративних прав у ТОВ завод "Прогрес", який посвідчений 11 липня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Ю.В., та зареєстрований в реєстрі за №

840. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним та скасовано договір дарування корпоративних прав у ТОВ завод "ПРОГРЕС", який посвідчений 11 липня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Ю.В., та зареєстрований в реєстрі за №

840. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 487,20грн. по 162,40грн. з кожної. Постановою Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 було задоволено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування корпоративних прав відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 730,80грн. Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_6 було задоволено, постанову Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року скасовано, рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2018 року залишено в силі. Не погоджуючись з рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2018 року ОСОБА_4 звернулася до апеляційного суду із апеляційною скарго, в якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , володіючи правом на частку в статутному капіталі ТОВ завод "Прогрес", не будучи учасниками товариства, тобто не набувши корпоративних прав, не мали права дарувати корпоративні права за спірним правочином. Вчинення відповідачами оспорюваного правочину, з порушенням вимог закону, призвело до порушення прав інших учасників ТОВ завод "Прогрес", а саме позивача по справі. Оскільки договір дарування корпоративних прав від 11 липня 2014 року вчинено з порушенням вимог законодавства, наявні підстави для визнання його недійним. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Стаття 370 ЦПК України врегульований порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи. Так, частиною 5 цієї статті передбачено, що суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. Матеріали справи свідчать, що на розгляді Харківського апеляційного суд перебувала апеляційна скарга ОСОБА_3 . Із її змісту вбачається, що останньою були викладені ті ж самі доводи, що містяться в апеляційній скарзі ОСОБА_4 . За результатами її розгляду 07 лютого 2019 року Харківським апеляційним судом було ухвалено постанову про скасування рішення суду першої інстанції і ухвалено нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову. 03 червня 2020 року Верховним Судом за касаційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_6 була ухвалена постанова про задоволення касаційної скарги, постанову Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року скасовано, рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2018 року залишено в силі. Із змісту апеляційної скарги вбачається, що однією з підстав для скасування рішення суду першої інстанції ОСОБА_4 зазначає що вона не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду даної справи. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Так, пунктом 3 ч.3 ст.376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; Частиною 3 статті 128 ЦПК України встановлено, що судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. В частині 5 цієї статті зазначено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, яких викликають, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення завчасно. Частинами 1, 2 статті 130 ЦПК України передбачено, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Згідно положень ст.74, 76 ЦПК України (в редакції, що діяла на час звернення до суду із вказаним позовом) судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання. Судова повістка із розпискою надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. З аналізу даної норми слідує, що доказом належного повідомлення сторони про час і місце судового розгляду є розписка про одержання судової повістки. Із змісту позовної заяви вбачається, що відповідачка ОСОБА_4 проживає на території АДРЕСА_1 . Згідно положень ч.1 ст.1 та ст.3 Закону Україну «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1і 2цієї частини, і повітряний простір над цими територіями. Таким чином, відповідачка ОСОБА_4 проживає на тимчасово окупованій території України. Матеріали справи свідчать, що судом першої інстанції вживалися дії щодо направлення на вказану адресу судових повісток. Разом з тим, судові повістки про виклик у судове засідання неодноразово поверталися до суду без вручення. Позивачем по справі ОСОБА_1 , а також безпосередньо судом направлялися листи до Міністерства юстиції України та Верховного Суду України з клопотанням про роз`яснення порядку повідомлення про розгляд справи відповідачки ОСОБА_4 , яка проживає на тимчасово окупованій території. Згідно листа Верховного Суду України від 24 травня 2016 року №6-130з16 повідомлено, що згідно інформації, яка міститься на сайті Укрпошти починаючи з 27 березня 2014 року поштові відправлення, які направленні УДППЗ «Укрпошта» з материкової частини України приймаються поштою АР Крим та повертаються у зворотному напрямку. За таких обставин УДППЗ «Укрпошта» не має можливості пересилати поштові відправлення до півострова Крим. Враховуючи ситуацію, що склалася, Укрпоштою призупинено приймання поштових відправлень в напрямку півострова Крим. Порядок повідомлення учасників справи судового процесу про час та місце розгляду справи врегульований статтею 74 ЦПК України. Зокрема, відповідно до положень ч.6 вказаної статті особи, які беруть участь у справі, можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. З матеріалів справи вбачається, що 29 червня 2016 року суд першої інстанції вчиняв дії щодо направлення на адресу відповідачки ОСОБА_4 телеграми. Разом з тим, згідно листа ПАТ «Укртелеком» від 30 червня 2016 року повідомлено, що згідно листа ПАТ «Укртелеком» від 25 вересня 2014 року було тимчасово призупинено прийому телеграм до АР Крим в зв`язку з відсутністю технічної можливості. Також, матеріали справи свідчать, що суд першої інстанції намагався здійснити повідомлення відповідачки ОСОБА_4 і в інший спосіб, а саме, шляхом здійснення судового доручення. Між тим, листом Міністерства юстиції України від 28 вересня 2016 року повідомлено суд, тимчасово відповідно до згідно положень ч.1 ст.1 та ст.3 Закону Україну «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Складання доручення про вручення судових документів відповідно до міжнародного договору, у разі якщо сторона по справі мешкає на території України не вимагається. Оскільки судом першої інстанції добросовісно вживались заходи для повідомлення ОСОБА_4 , неотримання ОСОБА_4 судових повідомлень обумовлено незалежними від суду обставинами, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є близькими родичами ОСОБА_4 , їх позиції у справі є солідарними, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції з підстав п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України. Що стосується розгляду справи по суті, то колегія зазначає наступне. Окрім неналежного повідомлення, ОСОБА_4 також посилалася на те, що згідно із законодавчими положеннями статутний капітал є сумою номінальної вартості всіх часток учасників. Розмір частки окремого учасника може бути виражений у відсотках. У разі відчуження корпоративних прав (наприклад, у разі укладання договору купівлі-продажу) у спрощеному розумінні говорять про передання певної частини власності господарського товариства. Частка не є окремим майновим правом, сукупністю корпоративних прав або корпоративних прав і обов`язків, вона є лише оборотоздатним субстратом корпоративних прав. Корпоративні права йдуть за часткою: той і тільки той, хто є власником частки, має корпоративні права і, відповідно, статус учасника товариства. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Сторонами по справі визнається та не заперечується той факт, що відповідачі успадкували частку в статутному капіталі ТОВ завод "Прогрес", яка належала покійному ОСОБА_7 . Відповідно до абз.6 пункту 4.9 статуту ТОВ завод «Прогрес» у редакції від 21.02.2005р. «частка у статутному капіталі Товариства переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника Товариства, якщо статутом Товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до Товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 Цивільного кодексу України». Положення, що передбачало б необхідність отримання спадкоємцем згоди інших учасників товариства на його вступ до товариства, статут не містить. Отже, з огляду на вище зазначене, набуття спадкоємцем прав учасника товариства не залежить від згоди інших учасників, а відтак, частка учасника товариства переходить до спадкоємців на підставі документів, що посвідчують право на спадщину. Таким чином, Відповідачі по справі спадкували право на частку в статутному капіталі ТОВ завод «Прогрес» по 11,751% кожна, а отже, - і право на участь в товаристві 14 вересня 2007 року, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом. У договорі дарування сторонами визначено, що предметом договору дарування є частка корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ завод "Прогрес" розміром 23,502 відсотків. Частка у статутному капіталі відповідно до законодавства є предметом цивільного обороту, може придбаватись та відчужуватись у будь-який спосіб, що визначений цивільним законодавством України. Ст.147 ЦК України та 55 Закону України «Про господарські товариства» передбачає можливі варіанти реалізації своїх прав власником частки, коли він є учасником Товариства, а ЦК України (зокрема ст.319 ЦК України) передбачає можливість реалізації своїх прав власником майна шляхом зокрема укладання договору дарування своєї частки в статутному капіталі. Мотиви, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_4 , хоча подекуди відрізняються за текстом від доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 , однак в решті решт зводяться до того, що жодним законодавчим актом не заборонено спадкоємцю, який набув право власності на частку здійснити її відчуження. Частка в статутному капіталі Товариства за своїм правовим змістом є сукупністю корпоративних прав, а розмір зазначеної частки визначає кількість голосів при реалізації корпоративних прав. Зазначеному надавалася оцінка судом касаційної інстанції. Так, встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що учасниками ТОВ завод «Прогрес» були ОСОБА_1 із часткою 46,907% статутного капіталу, ОСОБА_5 із часткою 35,253% статутного капіталу, ОСОБА_2 із часткою 8,7% статутного капіталу, ОСОБА_8 із часткою 8,92% статутного капіталу, ОСОБА_9 із часткою 0,22% статутного капіталу. ІНФОРМАЦІЯ_1 учасник ТОВ завод «Прогрес» ОСОБА_7 помер, після смерті останнього його дружина ОСОБА_2 і дочки: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 прийняли у спадщину його частку 35,253% статутного капіталу ТОВ завод «Прогрес», що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14 вересня 2007 року. 11 липня 2014 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування корпоративних прав, за умовами якого ОСОБА_4 та ОСОБА_3 передають у власність ОСОБА_2 корпоративні права (майнові та немайнові) у розмірі 23,502% у статутному капіталі ТОВ завод «Прогрес». Відповідно до абз. 2 пункту 2 договору дарування корпоративних прав частка 23,502% корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ завод «Прогрес» належить дарувальникам: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у рівних частках кожній по 11,751% на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 вересня 2007 року. Відповідно до абз. 2 пункту 2 договору дарування корпоративних прав частка 23,502 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ завод «Прогрес» належить дарувальникам: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у рівних частках кожній по 11,751 % на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 вересня 2007 року. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27 січня 2016 року у справі № 922/3806/15 апеляційну скаргу ОСОБА_10 задоволено, рішення господарського суду Харківської області від 26 жовтня 2015 року скасовано. Позов ОСОБА_2 до ТОВ завод «Прогрес», Харківського міського управління юстиції м. Харкова про визнання недійсним Статуту та зобов`язання внести зміни задоволено. Визнано недійсним Статут ТОВ завод «Прогрес» у частині визначення складу учасників (засновників) та визначення їх часток у статутному капіталі ТОВ завод «Прогрес»; зобов`язано ТОВ завод «Прогрес» внести зміни до установчих документів товариства, в яких зазначити наступний склад учасників: ОСОБА_1 із часткою у статутному капіталі у розмірі 46,907%, що у грошовому еквіваленті складає 8 959,30грн; ОСОБА_2 із часткою у статутному капіталі у розмірі 43,953%, що у грошовому еквіваленті складає 8 395грн; ОСОБА_11 із часткою у статутному капіталі у розмірі 8,92%, що у грошовому еквіваленті складає 1 703,70грн; ОСОБА_9 із часткою у статутному капіталі у розмірі 0,22%, що у грошовому еквіваленті складає 42грн. Зобов`язано Реєстраційну службу Головного управління юстиції у Харківській області внести вказані зміни до відомостей Єдиного державного реєстру щодо складу учасників ТОВ завод «Прогрес». Ухвалою Вищого господарського суду України від 30 травня 2016 року касаційну скаргу ТОВ завод «Прогрес» на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27 січня 2016 у справі № 922/3806/15 повернуто заявнику. Відповідно до пункту 8.4 розділу 8 нового Статуту ТОВ завод «Прогрес» для забезпечення діяльності товариства учасники створюють статутний капітал у розмірі 900 000грн. Сума вкладів і розмір часток у статутному капіталі товариства розподілені наступним чином: ОСОБА_1 сума внеску 422 163грн, частка у статутному капіталі товариства 46,907%; ОСОБА_2 сума внеску 236 938,5грн, частка у статутному капіталі товариства 26,3265%; ОСОБА_12 сума внеску 80 280грн, частка у статутному капіталі товариства 8,92%; ОСОБА_3 сума внеску 158 638,5грн, частка у статутному капіталі товариства 17,6265%; ОСОБА_9 сума внеску 1 980грн, частка у статутному капіталі товариства 0,22%. В обгрунтування наявності підстав для визнання недійсним договору дарування корпоративних прав від 11 липня 2014 року, ОСОБА_1 вказував на те, одержання статусу спадкоємця померлого учасника товариства засвідчує лише перехід до спадкоємця прав померлого (частка в статутному капіталі, яка належала померлому учаснику товариства), та дає йому право на вступ до господарського товариства. Право ж безпосередньої участі в управлінні господарським товариством (корпоративні права) спадкоємці набувають тільки з моменту вступу до господарського товариства, яке має бути підтверджене рішенням загальних зборів товариства про вступ спадкоємця до товариства та відповідні відомості статуту товариства, які підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Спадкоємці померлого ОСОБА_5 на час укладення договору дарування корпоративних прав не набули права учасників товариства, а тому не мали права здійснювати відчуження часток у статутному капіталі товариства. Частиною 2 ст.16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Визнаючи угоду недійсною на підставі частини першої статті 203 ЦК України, суди у рішенні мають встановити, якому саме законучи іншому нормативному акту оспорена угода не відповідає. Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Частиною першою статті 167 Господарського кодексу України передбачено, що корпоративні права це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі (частина перша статті 100 ЦК України). Згідно зі статтею 55 Закону України «Про господарські товариства» (чинної на час виникнення спірних правовідносин) при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв`язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню. Відповідно до частини п`ятої статті 147 ЦК України частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Частиною першою статті 1219 ЦК України передбачено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. Вказане підтверджується позицією, сформульованою в постанові Верховного Суду України від 21.10.2014 року у справі №3-151гс14. Таким чином, до спадкоємця переходить право на частку в статутному капіталі, а не право на участь у господарському товаристві. Пункт 4.12 Статуту ТОВ завод «Прогрес» передбачає переважне право вступу до товариства спадкоємців у зв`язку зі смертю його учасника. Зазначене положення відповідає нормам статті 55 Закону України «Про господарські товариства». З аналізу положень статей 82, 83 ГК України, статей 143145 ЦК України, статей 51, 52, 58, 59 Закону України «Про господарські товариства», статей 6, 9, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» вбачається, що прийняття рішення про зміну складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить до виключної компетенції його вищого органу, а зміни до статуту, пов`язані зі зміною складу учасників такого товариства, підлягають державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17, провадження № 14-12 цс

19. Отже, лише після прийняття вищим органом товариства позитивного рішення спадкоємець (правонаступник) частки у статутному капіталі може стати учасником відповідного товариства. У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала померлому учаснику. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом. Аналіз вказаного положення закону свідчить про те, що право здійснювати відчуження часток у статутному капіталі товариства мають лише його учасники. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 успадкували після смерті батька учасника ТОВ завод «Прогрес» ОСОБА_5 лише частки у статутному капіталі товариства, що надають останнім лише право на вступ до товариства або право на відмову від вступу з отриманням у грошовій або натуральній формі частки у майні. Матеріали справи не містять доказів того, що вищий орган ТОВ завод «Прогрес» приймав рішення про зміну складу його учасників у зв`язку зі смертю засновника (учасника) товариства ОСОБА_7 і вступу до нього спадкоємців ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та про внесення відповідних змін до статуту цього товариства. Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не набули статусу учасників товариства, останні не мали права дарувати корпоративні права за спірним правочином. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2018 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова