Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/242/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/242/20 пров. № А/857/11997/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А., з участю секретаря судового засідання Ратушної М. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року у справі № 460/242/20 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування вимог,- суддя в 1-й інстанції Дудар О. М., час ухвалення рішення 30.07.2020 року, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 10.08.2020 року, в с т а н о в и в: Позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Головного управління ДПС у Рівненській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №Ф-21521-17 У на суму 20997,60 грн, від 09 серпня 2019 року №Ф-21521-17 У на суму 23751,78 грн, від 11 листопада 2019 року №Ф-21521-17 на суму на суму 26505,96 грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №Ф-21521-17 У, від 09 серпня 2019 року №Ф-21521-17 У, від 11 листопада 2019 року №Ф-21521-17. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, покликаючись на те, що позивач, будучи зареєстрованим фізичною особою - підприємцем, перебуваючи на загальній системі оподаткування, зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок /ЄСВ/ у відповідності до вимог Закону України № 2464-VI від 07 серпня 2010 року «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» незалежно від факту отримання доходу. Станом на 31 жовтня 2019 року за позивачем обліковується заборгованість зі сплати ЄСВ в розмірі 26505 грн 96 коп., а тому апелянт правомірно на підставі даних інформаційної системи сформував та надіслав позивачу спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) на вказану суму. При цьому, не погоджується із рішенням суду щодо потроєння суми боргу, оскільки борг з єдиного внеску позивачем не сплачений, а тому відповідачем правомірно направлено позивачу спірні вимоги про сплату боргу. Просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому погоджується з висновками суду першої інстанції. Вважає, що дії відповідача при винесенні спірних вимог про сплату боргу (недоїмки) не відповідають критеріям правомірності та обґрунтованості. Крім того зазначає, що станом на 27 листопада 2020 року у позивача відсутня заборгованість зі сплати ЄСВ за 2017-2020 роки, оскільки контролюючим органом після винесення оскаржуваного судового рішення списано таку в порядку п.9-15 Закону України № 592-ІХ від 13 травня 2020 року «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників». Враховуючи наведене, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, позивачем у відзиві на апеляційну скаргу зазначено про розгляд справи без його участі, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 22 жовтня 1999 року, перебуває на обліку у контролюючому органі як платник податків з 02 листопада 1999 року, основний вид діяльності за КВЕД - 33.17 Ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів, що підтверджуються інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи підприємця серія В00 №736530. Згідно з податковою декларацією про майновий стан і доходи, фізична особа -підприємець ОСОБА_1 у 2017, 2018, 2019 роках жодних доходів від підприємницької діяльності не отримував. 13 травня 2019 року Головним управлінням ДФС у Рівненській області для ОСОБА_1 сформовано вимогу №Ф-21521-17 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 20997,60 грн. 09 серпня 2019 року Головним управлінням ДФС у Рівненській області для ОСОБА_1 сформовано вимогу №Ф-21521-17 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 23751,78 грн. 11 листопада 2019 року Головним управлінням ДФС у Рівненській області для ОСОБА_1 сформовано вимогу №Ф-21521-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 26505,96 грн. Вимогу Головного управління ДФС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2019 року №Ф-21521-17 було оскаржено позивачем в адміністративному порядку. Рішенням Державної податкової служби від 02 січня 2020 року №251/6/99-00-08-06-01 скаргу позивача залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2019 року №Ф-21521-17 без змін. Вважаючи вказані вище вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними, позивач звернувся в суд з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем чи іншим державним органом перевірку щодо позивача проведено не було, бухгалтерські та інші документи у позивача не витребовувалися та, відповідно, ним контролюючому органу не надавалися. Суд зазначив, що відомості з інтегрованої картки платника єдиного внеску та з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не належать до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення. Крім того, суд вказав на те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 09 серпня 2019 року №Ф-21521-17 У дублює вимогу від 13 травня 2019 року №Ф-21521-17 У, доповнюючи суму боргу сумою за червень та липень 2019 року, а вимога від 11 листопада 2019 №Ф-21521-17 дублює дві попередні вимоги, доповнюючи суму боргу сумою за серпень, вересень та жовтень 2019 року, що зумовлює виникнення потрійного зобов`язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. З врахуванням наведеного суд вважав, що дії відповідача при винесенні спірних вимог про сплату боргу (недоїмки) не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності, розумності та своєчасності, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, вчинені без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення. Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України № 2464-VI від 07 серпня 2010 року «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20 квітня 2015 року, Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14 квітня 2015 року. Так, частиною 2 ст.2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Отже, нормами вказаного закону регламентується база оподаткування як складова частина порядку нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску. Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 вказаного Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно з ч.5 ст.8 наведеного Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч.2, 3 ст.9 цього Закону). Ч.8 ст.9 вказаного Закону передбачає, що платники єдиного внеску, зокрема, фізичні особи підприємці зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. Аналіз наведених норм вказує на те, що в разі якщо платником внеску не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої вказаним Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Приписи абз.1 п.2 ч.1 ст.7 зазначеного Закону змінені згідно із Законом України № 1774-VIII від 06 грудня 2016 pоку «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який зобов`язав платника єдиного внеску визначити базу нарахування ЄСВ не менше мінімальної величини, при цьому факт неотримання доходу не впливає на мінімальну величину ЄСВ, що підлягає нарахуванню та сплаті. Відповідно до ст.2 розділу 3 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015р., ФО-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми «початкова». За обліковою категорією (фізична особа-підприємець) Звіти за 2017-2019 роки позивачем не були подані до контролюючого органу у строки, визначені законом, не було нараховано та сплачено суми ЄСВ за вказані роки. Згідно з пп.2 п.2 p.VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20 квітня 2015 року, у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Матеріалами справи стверджується, що вказане нарахування боргу з ЄСВ здійснено відповідачем за період 2017-2019 років у сумі мінімального розміру страхового внеску. Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як нею добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). Відповідно до ч.5 ст.8 цього Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Як вбачається з матеріалів справи, загальна сума боргу (недоїмки) позивача з ЄСВ склала станом на 31 жовтня 2019 року 26505 грн 96 коп. Відповідно до вимог ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Згідно з п.3 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20 квітня 2015 року, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. За приписами п.4 розділу VI цієї Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою є сумою єдиного внеску, яка своєчасно не сплачена у строки, встановлені вказаним Законом. Таким чином, чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки, і у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платниками єдиного внеску (які не виконали обов`язок щодо самостійного обчислення і сплати цих внесків в порядку і розмірах, визначених законом) - відповідач вправі був обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Разом з тим, як правильно зазначено судом першої інстанції, станом на 31 грудня 2018 року недоїмка позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування становила 15786,24 грн, тобто, борг почав формуватися з 2017 року. Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 09 серпня 2019 №Ф-21521-17 У дублювала вимогу від 13 травня 2019 року №Ф-21521-17 У, доповнюючи суму боргу сумою за червень та липень 2019 року, а вимога від 11 листопада 2019 року №Ф-21521-17 дублювала дві попередні вимоги, доповнюючи суму боргу сумою за серпень, вересень та жовтень 2019 року, а ці вимоги згідно з вимогами Закону є виконавчими документами, що зумовило виникнення потрійного зобов`язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що 03 червня 2020 року набрав чинності п.5 розділу І Закону України № 592-ІХ від 13 травня 2020 року «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників», відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2464-VI від 07 серпня 2010 року «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 9-15. Так, згідно з абзацами першим та другим п.9-15 вказаного Закону підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на 3 червня 2020 року з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до 3 червня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з 3 червня 2020 року. З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ вбачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід. Як вбачається із акту перевірки від 22 жовтня 2020 року № 2193/17-00-07-08/ НОМЕР_1 , ФОП ОСОБА_1 протягом 2017-2020 років не здійснював господарську діяльність, доходів не отримував. Звітність по ЄСВ за вказані періоди подано до контролюючого органу з нульовими показниками: за 2017 рік звіт поданий 31 серпня 2020 року, за 2018 рік - 31 серпня 2020 року, за 2019 рік - 31 серпня 2020 року, за 2020 рік (ліквідаційний) 17 серпня 2020 року. Також, до управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської Ради подано заяву про припинення підприємницької діяльності 17 серпня 2020 року. Крім того, ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Рівненській області подано заяву про списання боргу по ЄСВ. Згідно з висновком відділу податків і зборів фізичних осіб Головного управління ДПС у Рівненській області, за результатами перевірки підтверджено відсутність отриманого доходу (прибутку) від діяльності фізичної особи-підприємця, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Станом на 03 червня 2020 року заборгованість з ЄСВ складає 31338,26 грн. Зі змісту акту перевірки податкового органу вбачається, що останній, враховуючи викладене вище, дійшов висновку про те, фізичною особою-підприємцем дотримано умови, передбачені пунктом 9-15 Закону №2464 для списання сум недоїмки, а також штрафів та пені, нарахованих на ці суми недоїмки, у зв`язку з чим підлягає списанню заборгованість у сумі 31338,26 грн. (а.с.176-177). Таким чином, станом на 27 листопада 2020 року у позивача відсутня заборгованість зі сплати ЄСВ за 2017-2020 роки, оскільки контролюючим органом після винесення оскаржуваного судового рішення списано таку в порядку п.9-15 Закону України № 592-ІХ від 13 травня 2020 року «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників». З врахуванням усіх наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №Ф-21521-17 У, від 09 серпня 2019 року №Ф-21521-17 У, від 11 листопада 2019 року №Ф-21521-17, у зв`язку з тим, що відповідачем списана заборгованість позивача, яка виникла зі сплати ЄСВ. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються вказаними вище встановленими фактичними обставинами справи. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч. 6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст. 139, 229, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року у справі № 460/242/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. А. Пліш Повне судове рішення складено 15 січня 2021 року.