Постанова Чернігівський апеляційний суд № 751/3997/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 13 січня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/3997/20 Головуючий у першій інстанції Філатова Л. Б. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/233/21 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого-судді: Онищенко О.І. суддів: Бечка Є.М., Скрипки А.А. секретар: Позняк О.М. Позивач: ОСОБА_1 Відповідачі: Комунальне підприємство «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради, Чернігівська обласна рада Особа, яка подала апеляційну скаргу: Комунальне підприємство «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради і Чернігівської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, моральної шкоди (суддя Філатова Л.Б.), ухвалене у м.Чернігів, повний текст рішення складено 09 вересня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради (далі КП «Чернігівське МБТІ») середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення її на посаді начальника КП «Чернігівське МБТІ» за період з 03.05.2019р. по 22.06.2020р. включно в розмірі 143 704 грн, а також стягнути з Чернігівської обласної ради 140 000 грн у відшкодування моральної шкоди. Позов мотивовано тим, що рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 02 травня 2019 року, яке набрало законної сили 30 вересня 2019 року, задоволено позов ОСОБА_1 до Чернігівської обласної ради і визнано незаконним та скасовано рішення Чернігівської обласної ради «Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради; поновлено позивачку на посаді з 7 грудня 2017 року; допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення на посаді; у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено у зв`язку з неналежністю відповідача. Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 20 січня 2020 року, яке набрало законної сили 31 березня 2020 року, стягнуто з КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.12.2017 року по 02.05.2019 року в сумі 176 594 грн. ОСОБА_1 вказує, що станом на 22 червня 2020 року відповідач рішення Деснянського районного суду м.Чернігова в частині поновлення її на посаді не виконав, що є підставою для відповідальності, встановленої законом, а саме: стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення. Також позивачка посилається, що внаслідок порушення її трудових прав вона вже тривалий час перебуває у стані психологічного напруження, яке переростає в небезпечну хворобу депресію, оскільки, будучи незаконно відстороненою від роботи без збереження заробітної плати, позивачка не може забезпечити не тільки собі, але і своїй малолітній дитині, яку вона виховує сама, достатні умови для існування, що у свою чергу призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків та вимагає додаткових зусиль для організації свого життя. Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2020 року позов задоволено частково; стягнуто з КП «Чернігівське МБТІ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.05.2019 року по 22.06.2020 року включно в сумі 143 704 грн (обов`язкові платежі з даної суми не утримувались); стягнуто з Чернігівської обласної ради на користь позивачки 1500 грн моральної шкоди; стягнуто з КП «Чернігівське МБТІ» на користь позивачки 1459 грн 51 коп. сплаченого судового збору і 5220 грн 36 коп. витрат на правову допомогу, а всього 6679 грн 87 коп. судових витрат; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що з 03.05.2019 року по 22.06.2020 року мав місце вимушений прогул позивачки у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, що відповідно до ст.236 КЗпП України є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Суд погодився із розрахунком середнього заробітку, проведеного позивачкою, оскільки він узгоджується з постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року і відповідачами не спростований. Також суд дійшов висновку, що у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 зазнала моральної шкоди, яка виразилась в переживаннях, душевних стражданнях, необхідністю додаткових зусиль для організації свого життя, та вважав, виходячи із засад розумності та справедливості, з огляду на тривалість порушення прав, характер та обсяг страждань, що сума в 1500 грн буде відповідати наведеним критеріям. В апеляційній скарзі КП «Чернігівське МБТІ» просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судовим рішенням не покладено жодних обов`язків на КП «Чернігівське МБТІ», в тому числі по поновленню позивачки на роботі. Виконавче провадження №60606711, відкрите на підставі виконавчого листа, виданого у справі №750/14127/17, жодним чином не стосується КП «Чернігівське МБТІ», оскільки боржником у ньому виступає Чернігівська обласна рада. Відповідач вказує, що за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга КП «Чернігівське МБТІ» хоча і містить клопотання про скасування рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2020 року у повному обсязі, проте у ній відсутні обґрунтування незаконності рішення суду в частині стягнення моральної шкоди. При цьому вбачається, що моральну шкоду стягнуто з Чернігівської обласної ради, яка рішення суду не оскаржує. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону не відповідає судове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині. По справі встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 02 травня 2019 року, яке набрало законної сили 30 вересня 2019 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 , визнано незаконним та скасовано рішення Чернігівської обласної ради №62-11/VII від 07 грудня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника КП «Чернігівське МБТІ» Чернігівської обласної ради; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника КП «Чернігівське МБТІ» Чернігівської обласної ради з 7 грудня 2017 року; стягнуто з Чернігівської обласної ради на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди 2000 грн; в решті позовних вимог відмовлено; стягнуто з Чернігівської обласної ради на користь позивачки 1280 грн у повернення сплачених судових витрат; рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання (а.с.115-124). Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 20 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 31 березня 2020 року, стягнуто з КП «Чернігівське МБТІ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.12.2017 по 02.05.2019 в сумі 176 594 грн (обов`язкові платежі з даної суми не утримувалися); стягнуто з КП «Чернігівське МБТІ» на користь держави судовий збір в сумі 1765 грн 94 коп. (а.с.8-18). Чернігівська обласна рада 03 травня 2019 року направила генеральному директору КП «Чернігівське МБТІ» Обушному О.О. лист про необхідність на виконання рішення суду поновити ОСОБА_1 на посаді начальника підприємства, який відповідач отримав 08 травня 2019 року (а.с.79). 08 травня 2019 року КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради винесено Наказ № 09-о про поновлення ОСОБА_1 на посаду начальника з 17 грудня 2017 року (підстава: лист управління комунального майна Чернігівської обласної ради від 03.05.2019 року № 01-516, рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 02.05.2019 року по справі № 750/14127/17) (а.с.87). Згідно з проектом рішення двадцять другої сесії сьомого скликання Чернігівської обласної ради від березня 2020 року «Про виконання рішення суду» запропоновано поновити ОСОБА_1 на посаді начальника КП «Чернігівське МБТІ» з 7 грудня 2017 року та одночасно звільнити її з цієї посади з 7 грудня 2017 року у зв`язку із закінченням строкового трудового договору (а.с.27-30). Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 14 листопада 2019 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №750/14127/17, виданого 02 травня 2019 року Деснянським районним судом м.Чернігова, про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника КП «Чернігівське МБТІ» (а.с.19-20). 04 лютого 2020 року постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби за невиконання рішення суду на боржника Чернігівську обласну раду накладено штраф на користь держави у розмірі 5100 грн (а.с.21-23). 12 березня 2020 року вказане виконавче провадження закінчено. Згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження станом на 21 лютого 2020 року рішення суду залишалось невиконаним, Чернігівською обласною радою не вжито заходів щодо виконання рішення суду про поновлення на роботі, законні вимоги державного виконавця щодо його виконання боржником не виконані (а.с.24-26). Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню. Згідно зі статтею 129 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства (стаття 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Відповідно до пункту 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, «...законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка», як «зволікання», «проволока», за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення». Таку правову позицію підтримує і Верховний Суд, про що свідчать постанови, зокрема від 07 жовтня 2020 року у справі № 515/687/18, від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2501/19, яка повинна в силу положень ч.4 ст.263 ЦПК України враховуватися апеляційним судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин. Сторони не заперечують, що Чернігівська обласна рада є засновником Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації». Пунктом 20 частини 1 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування» до повноважень обласних рад відноситься, зокрема питання щодо призначення і звільнення керівників об`єктів спільної власності територіальних громад міст, районів у містах, що перебувають в управлінні обласних рад. За матеріалами справи встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 02 травня 2019 року обов`язок поновити ОСОБА_1 на посаді начальника КП «Чернігівське МБТІ» покладено на Чернігівську обласну раду. КП «Чернігівське МБТІ» не було відповідачем у вказаній справі і на нього не покладалося обов`язку поновлення позивачки на посаді. Боржником у виконавчому листі №750/14127/17, виданому 02 травня 2019 року Деснянським районним судом м.Чернігова, визначено Чернігівську обласну раду, що підтвержується постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. З викладеного вбачається, що виконати рішення суду про поновлення позивачки на посаді повинна Чернігівська обласна рада, яка вказаного обов`язку не виконала, отже допустила затримку виконання рішення про поновлення на роботі і відповідно має нести відповідальність, встановлену статтею 236 КЗпП України. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За приписами ч. 2 ст. 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем не закриваючи провадження у справі. Отже, за приписами закону позивач самостійно визначається з колом осіб, які є відповідачами у справі. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, визначила відповідачем за вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення її на посаді Комунальне підприємство «Чернігівське МБТІ», а за вимогами про відшкодування моральної шкоди Чернігівську обласну раду. Враховуючи, що позивачка просить стягнути середній заробіток з конкретної особи, а саме з КП «Чернігівське МБТІ», яке, як встановлено апеляційним судом, не має відповідати за вказаними вимогами, а суд не може вийти за межі позовних вимог, у задоволенні вказаних позовних вимог належить відмовити, скасувавши рішення суду першої інстанції в цій частині. Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачкою строку пред`явлення до суду позовних вимог, не заслуговують на увагу, враховуючи, що рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення скасовується з процесуальних підстав. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки оскаржуваним рішенням суду судові витрати стягнуто з КП «Чернігівське МБТІ», а суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про скасування рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради, судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню також в частині стягнення з КП «Чернігівське МБТІ» судового збору та витрат на правову допомогу. При цьому колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про необхідність стягнення судових витрат з Чернігівської обласної ради пропорційно до розміру задоволених позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. ОСОБА_1 просила стягнути з Чернігівської обласної ради на її користь 140 000 грн моральної шкоди. Рішенням суду стягнуто 1500 грн моральної шкоди, тобто у цій частині позовні вимоги задоволено на 1,07%. За вказані вимоги позивачка сплатила у відповідності до п/п 2 п.1 ч.2 ст.4 Закону України „Про судовий збір 1400 грн судового збору (140 000 грн х 1%). Отже, з Чернігівської обласної ради на користь позивачки підлягає стягненню 14,98 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції. Згідно з матеріалами справи, 18 червня 2020 року між ОСОБА_1 і адвокатом Шипотіло Д.С. укладено договір №06/2020, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надати правову допомогу по захисту прав клієнта у зв`язку із затримкою виконання рішення щодо поновлення клієнта на посаді начальника КП «Чернігівське МБТІ» Чернігівської обласної ради (а.с.65-66). Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру на а.с.105 ОСОБА_1 сплатила 10 200 грн згідно Договору про надання правової допомоги. Оскільки у своїй позовній заяві позивачка просила стягнути з відповідачів кошти на загальну суму 283 704 грн (143 704 грн середнього заробітку і 140 000 грн моральної шкоди), то відповідно її позовні вимоги задоволено на 0,5% (стягнуто 1500 грн із заявлених 283 704 грн). Таким чином, витрати на правову допомогу слід стягнути з Чернігівської обласної ради на користь позивачки у розмірі 51 грн (10 200 грн х 0,5%). Крім того, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги з ОСОБА_1 на користь КП «Чернігівське МБТІ» належить стягнути судовий збір у розмірі 2155 грн 56 коп. за апеляційний розгляд справи. Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради задовольнити частково. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2020 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, стягнення судового збору та витрат на правову допомогу. Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Стягнути з Чернігівської обласної ради (місцезнаходження: пр-т Миру, 43, м.Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 25618741) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 14 (чотирнадцять) грн 98 коп. і 51 (п`ятдесят одна) грн витрат на правову допомогу. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради (місцезнаходження: пр-т Перемоги, 33, м.Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 03358162) судовий збір у розмірі 2155 (дві тисячі сто п`ятдесят п`ять) грн 56 коп. за апеляційний розгляд справи. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 14 січня 2021 року. Головуючий: Судді: