Постанова 4820 № 676/205/20

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 676/205/20 Провадження № 22-ц/4820/40/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Талалай О. І. (суддя-доповідач), Корніюк А. П., П`єнти І. В., секретар судового засідання Садік Н. Д. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №676/205/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 липня 2020 року (суддя Вдовичинський А. В., повне судове рішення складено 28 липня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд у с т а н о в и в : У січні 2020 року ОСОБА_2 , звертаючись у суд із вказаним позовом та уточнивши вимоги, зазначала, що ОСОБА_1 05 січня 2015 року взяв у неї у борг 32000 доларів США, що на день складання позовної заяви еквівалентно 762560 грн та зобов`язався повернути його у строк до 01 січня 2020 року. У вказаний строк відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав. Тому позивачка просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь борг у сумі 32000 доларів США. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 липня 2020 року з урахуванням ухвали Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 листопада 2020 року про виправлення описки позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 32000 доларів США. Вирішено питання про судовий збір. ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Посилається на порушення норм процесуального права - порушення строків розгляду справи, описки у тексті судового рішення та його необґрунтованість. Вважає, що позивачка не надала доказів надання йому у борг коштів, оскільки розписка не містить відомостей про позикодавця. Текст розписки свідчить про отримання ОСОБА_1 боргу у сумі 32000 доларів США, а не отримання ним цих коштів у борг. Крім того, ОСОБА_2 не надала доказів наявності у неї такої великої суми коштів. Безпідставно стягнуто борг у доларах США, оскільки сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу. Суд першої інстанції, визнаючи правоту ОСОБА_2 , підтверджує отримання нею пасивного доходу від коливання курсу валют. У засідання апеляційного суду учасники судового процесу не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином. ОСОБА_2 подала заяву про розгляд справи за її відсутності. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно установив, що 05 січня 2015 року між сторонами був укладений договір позики, згідно з умовами якого відповідач отримав позику у розмірі 32000 доларів США, що підтверджується його власноручною письмовою розпискою. Зазначеним договором визначений строк повернення коштів до 01 січня 2020 року. У визначений строк позику ОСОБА_1 не повернув. Наведене підтверджується оригіналом розписки (а.с. 53). При частковому задоволенні позову суд виходив з факту невиконання відповідачем зобов`язань за договором. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог закону. Такий висновок суду відповідає обставинам справи і вимогам закону. Факт укладення 05 січня 2015 року договору позики та отримання від ОСОБА_2 коштів у сумі 32000 доларів США відповідач не спростував. Згідно з частиною 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підставі статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника. Розписка є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як укладення договору позики, так і його умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Суд першої інстанції установив, що 05 січня 2015 року відповідач власноручно склав розписку про отримання грошових коштів, оригінал якої знаходиться у позивачки. Факт того, що вказана розписка виконана ним особисто ОСОБА_1 не заперечував. Розписка містить, зокрема, дату її складання, відомості про паспорт і РНОКПП ОСОБА_1 , отримання грошових коштів у конкретно визначеній сумі 32000 доларів США та зобов`язання щодо їх повернення, строк повернення. На звороті вона містить також відмітку, що розписка написана у присутності адвоката Мішалової М. І. та відтиск печатки адвоката. Однак дані про особу позикодавця у розписці не зазначені. Особа, яка має боргову розписку, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Дослідивши спірну боргову розписку, оцінивши її зміст, установивши, що оригінал розписки знаходиться у ОСОБА_2 а доказів того, що вона неправомірного заволоділа розпискою відповідач не надав, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики. За змістом частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. На підставі частин 1-3 статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність оригіналу боргової розписки в кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за своєю суттю розписка ОСОБА_1 про отримання у борг грошових коштів і зобов`язання їх повернути у строк до 01 січня 2020 року, оригінал якої знаходиться у ОСОБА_2 , є документом, який підтверджує укладення договору позики, засвідчує отримання боржником від кредитора грошової суми. Тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачкою факту укладення договору позики та відсутність договірних зобов`язань між сторонами. Твердження відповідача, що розписка свідчить про отримання ним боргу у сумі 32000 доларів США, а не отримання ним цих коштів у борг є надуманими, оскільки у розписці зазначено про зобов`язання повернути отримані у борг кошти до 01 січня 2020 року. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на безпідставність стягнення боргу у доларах США не заслуговує на увагу. Відповідно до частини 2 статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити у грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Висновок про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, який апеляційний суд враховує на підставі частини 4 статті 263 ЦПК України при застосуванні наведених норм права до спірних правовідносин. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Згідно з пунктом 4 статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає. У зв`язку із звільненням відповідача відповідно до ухвали Хмельницького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, судовий збір у сумі 11438,40 грн на підставі частини 6 статті 141 ЦПК України необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 липня 2020 року залишити без змін. Судовий збір у сумі 11438,40 грн (одинадцять тисяч чотириста тридцять вісім грн 40 коп.) компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 14 січня 2021 року. Суддя-доповідач О. І. Талалай Судді А. П. Корніюк І. В. П`єнта