Постанова 4820 № 670/31/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2023 року м. Хмельницький Справа № 670/31/21 Провадження № 22-ц/4820/234/23 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Янчук Т.О. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2022 року (суддя Волкова О.М.) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, в с т а н о в и в : У січні 2021 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 22 червня 2019 року між нею та ОСОБА_1 був укладений договір позики, за умовами якого вона позичила відповідачці грошові кошти у сумі 2000 дол.США, що підтверджується відповідною розпискою. Згідно з розпискою, наданою в присутності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ОСОБА_1 зобов`язалась повернути позивачці кошти до 22 червня 2020 року. Однак жодних дій по поверненню грошових коштів відповідачем здійснено не було. Посилаючись на зазначене, просила суд стягнути із ОСОБА_1 на її користь 2000 дол.США основного боргу, 949,34 грн. - 3 % річних та 1118,82 грн. інфляційних збитків, а також судові витрати. У березні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 22 червня 2019 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідачка позичила у нього 2000 дол.США, що підтверджується відповідною розпискою. Згідно з розпискою відповідачка зобов`язувалась повернути позивачу кошти до 22.06.2022 року щомісячно частинами, однак грошових коштів не повернула. 04 січня 2021 року відповідачці було направлено претензію про повернення коштів, проте відповіді на неї ОСОБА_1 не надала. Оскільки жодних дій щодо виконання зобов`язань за договором позики відповідачка не вчинила, позивач просив стягнути з неї 2000 дол. США основного боргу. Із урахуванням викладеного, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошові кошти в сумі 2000 дол.США та понесені судові витрати. Ухвалою суду від 29 квітня 2021 року цивільну справу № 670/118/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, та цивільну справу № 670/31/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, об`єднано в одне провадження, присвоєно об`єднаній цивільній справі №670/31/21. Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2000 дол.США основного боргу та 949,34 грн. 3% річних за прострочення грошового зобов`язання за договором позики від 22.06.2019 року, в частині вимог про стягнення інфляційних втрат відмовлено; позов ОСОБА_3 задоволено, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2000 дол.США основного боргу за договором позики від 22.06.2019 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1972,39 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивачів. В обґрунтування скарги зазначає, що 22 червня 2019 року було фіктивно складено розписку, яка не породжує вимоги у позивачів, в силу ст.1046 ЦК України, так як кошти за розпискою передані не були. Оскаржувана розписка є спробою позивачів вчинити вдаваний правочин, у односторонньому порядку, шляхом психологічного тиску, зобов`язати відповідача передати грошові кошти позивачу без будь-якої правової підстави. Не встановлено, чи взагалі укладався договір позики у 2008 році чи будь-який інший договір між позивачами та відповідачем, так як до суду не надано жодних розписок від 2008 року, хоча навіть і відповідач просив їх витребувати. На думку апелянта, позивачам слід відмовити у задоволенні позову також і з підстав пропуску строку позовної давності. Апелянт також категорично заперечує те, що кошти у 2008 році передані їй у доларах США, оскільки за наявними у справі свідченнями ОСОБА_6 , кошти були передані у гривні безпосередньо позивачами і здійснювався їх обмін з дол.США в гривневому еквіваленті теж позивачами. Апелянт не погоджується із висновками суду, що між сторонами було укладено договір позики, так як відповідно до домовленостей у 2008 році ОСОБА_2 придбала будинок для ОСОБА_1 за 20000 грн., взамін відповідачка мала передати у користування земельну ділянку. На думку апелянта відбувся договір міни, проте ніяк не договір позики. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують. Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що між позивачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і відповідачкою ОСОБА_1 були укладені договори позики, за умовами яких позикодавці передали у власність позичальника грошові кошти на загальну суму 4000 дол.США, по 2000 дол.США кожен. Згідно розписки, складеної 22.06.2019 року у присутності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оригінал якої міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 у 2008 році отримала від позивачів грошові кошти у сумі 4000 доларів США, які у присутності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обміняла в банку в смт Віньківці на гривні з метою купівлі будинку у ОСОБА_7 в с. Говори Віньковецького району Хмельницької області. Позичені 2000 дол.США ОСОБА_1 зобов`язалась повернути частинами щомісячно ОСОБА_3 до 22.06.2022 року, а 2000 дол.США ОСОБА_2 - до 22.06.2020 року. Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Як вбачається із матеріалів справи, розписка власноручно підписана відповідачкою, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання позичальника, містить умови отримання позичальником у борг грошових коштів від позивачів та зобов`язання з їх повернення, яких відповідачка не виконала, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про задоволення позовів про стягнення суми позики з відповідачки по 2000 дол.США кожному з позивачів є правильним. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання. На вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки відповідачка прострочила виконання грошового зобов`язання, суд першої інстанції з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) на вимогу кредитора ОСОБА_2 , дійшов правильного висновку щодо стягнення 3% річних від простроченої суми в розмірі 949,34 грн. Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦПК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Відповідно до положень частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Зважаючи на зазначене, доводи апелянта щодо неодержання коштів в позику, крім того в дол. США, спростовуються оригіналом розписки, яка міститься в матеріалах справи, такі факти оскільки не можуть підтверджуватись показами свідків. Оригінал розписки знаходився у позивачів та наданий суду для долучення до матеріалів справи, натомість відповідачкою не надано жодного документа про виконання нею зобов`язання частково або в повному обсязі. Твердження апелянта щодо вчинення позивачами вдаваного правочину у односторонньому порядку, шляхом психологічного тиску в момент підписання розписки, підлягають відхиленню, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного ОСОБА_1 не надано, матеріали справи теж таких доказів не містять. Щодо строків позовної давності, то відповідно до частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Розпискою від 22.06.2019 року відповідачка визнала свій борг і обов`язок щодо його повернення позивачам. з огляду на це підстав для застосування строків позовної давності, як просив представник відповідачки, не вбачається. Належних та допустимих доказів того, що між сторонами фактично було укладеного договір міни, а не договір позики, матеріали справи не містять, апелянтом не надано і до суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року). Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді Т.О. Янчук Л.М. Грох О.І. Ярмолюк