Постанова Черкаський апеляційний суд № 707/2425/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/117/21Головуючий по 1 інстанції Справа №707/2425/19 Категорія: Опалинська О. П. Доповідач в апеляційній інстанції Бондаренко С. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2021 року : Черкаський апеляційний суд в складі: суддів Бондаренка С. І., Вініченка Б.Б., Сіренка Ю.В. за участю секретаря Любченко Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2020 року, ухвалене в складі судді Опалинської О.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні правом приватної власності шляхом виселення та зняття з реєстрації, повний текст рішення складений 16 листопада 2020 року, - в с т а н о в и в : У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні правом приватної власності шляхом виселення та зняття з реєстрації, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є власником житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 на підставі рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 29 травня 2017 року. В належному йому на праві власності будинковолодінні зареєстровані він та відповідач ОСОБА_2 . Підстава реєстрації місця проживання у належному позивачу будинку у відповідача виникла під час перебування з ним у зареєстрованому шлюбі та з часу виникнення у неї права члена сім`ї власника. 02 квітня 2013 року між сторонами був укладений шлюб зареєстрований відділом ДРАЦС по Смілянському району Смілянського міськрайонного управління юстиції в Черкаській області. Оскільки відповідач зловживала алкогольними напоями, 19 серпня 2014 року шлюб між сторонами був розірваний. Після розірвання шлюбу відповідач залишилася проживати у належному позивачу будинку, маючи місце реєстрації в ньому. Свою поведінку остання не змінила, продовжувала надалі вести аморальний спосіб життя. У травні 2018 року через постійні скандали, моральний буллінг та фізичне насилля стан здоров`я позивача почав погіршуватися та 07 травня 2018 року він був госпіталізований до Черкаського обласного кардіологічного центру з явними симптомами ішемічної хвороби серця. 22 травня 2018 року йому було проведено оперативне лікування сердечних клапанів, протезування та шовну пластику, призначене тривале медикаментозне лікування. Проживання відповідача у належному позивачу будинку свідчить про вчинення йому перешкод у його утриманні та збереженні, сплаті комунальних платежів. За наявності реєстрації місця проживання відповідача у будинку він позбавлений права на отримання відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, утримувати будинок в період опалювального сезону він не може через відсутність достатніх коштів на сплату газового опалення, а відповідач взагалі не бере участі в утриманні будинку та все господарство позивач веде самостійно. 07 липня 2019 року між сторонами виник конфлікт, який призвів до того, що відповідач погрожувала позивачу фізичною розправою, тому він вимушений був викликати поліцію аби не стати жертвою сімейного насилля. Позивач зазначав, що не може далі продовжувати жити з відповідачем, яка нехтує його правами та інтересами. Крім того, позивач вказав, що відповідач може проживати у сім`ї своєї рідної доньки в селі Білозір`я, неподалік від будинку позивача. При цьому відповідач не має наміру добровільно виселятися з будинку та умисно чинить позивачу перешкоди у його правомочностях як власника. Вказує, що відповідач має інше місце для проживання. За відомостями Макіївської сільської ради Смілянського району Черкаської області ОСОБА_2 зареєстрована, але не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та також згідно погосподарської книги №5 номер погосподарського обліку 0070 вказаний будинок належить їй. Зазначив, що відповідач є власником земельної ділянки. Тобто, маючи інше майно має можливість забезпечити свої житлові права за рахунок нього, а не майна позивача. Тому, позивач вважає, що вимога про її примусове виселення без надання іншого житла являється абсолютно правомірною та законною, враховуючи неможливість їх спільного проживання. Позивач не має можливості розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд, оскільки відповідач без правових підстав займає житлове приміщення в будинку та чинить перешкоди йому, як власнику будинку, у його праві користування та розпорядженні майном, між ними договору найму жилого приміщення не укладалося, будь-які домовленості, щодо проживання відповідача після розірвання шлюбу у спірному будинку між ними не досягнуто. На підставі викладеного позивач просив суд усунути йому перешкоди у здійсненні правом приватної власності шляхом виселення ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1 та зняти її з реєстрації за вказаним місцем проживання. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову у позові суд виходив з того, що відповідач як колишній член сім`ї позивача, яка не має іншого житла набула охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, оскільки ні у ЦК України, ні у ЖК УРСРне передбачена можливість виселення члена сім`ї колишнього власника без надання іншого жилого приміщення. Зазначено, що доказів створення відповідачем перешкод у користуванні належним позивачу йому житловим будинком останнім не надано. Відповідач не є особою, що самоправно вселилася до жилого приміщення, оскільки позивач зазначив, що підстава реєстрації місця проживання у належному йому будинку у відповідача виникла під час перебування у зареєстрованому шлюбі та з часу виникнення у неї прав члена сім`ї власника, тому підстави для її виселення відсутні. Оскільки позовна вимога про зняття з реєстрації місця проживання відповідача є похідною від позовної вимоги про усунення перешкод у здійсненні правом приватної власності шляхом виселення у задоволенні якої судом відмовлено, суд прийшов до висновку, що підстави для її задоволення також відсутні. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вмотивовуючи доводи апеляційної скарги в частині порушення норм процесуального права вказує, що Смілянський міськрайонний суд при прийнятті оскаржуваного рішення не звернув увагу на те на якій підставі Черкаським районним судом було передано справу на розгляд справи за підсудністю до іншого суду, а саме, що місце проживання відповідача зареєстровано у Смілянському районі Черкаської області, де вона має інше житло. Також вказує, що, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на надані відповідачем докази, зокрема позитивні характеристики відповідача, сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду та довідку про непридатність для проживання у належному відповідачу будинку, оскільки судом не з`ясовувалось чи було отримано вказані докази позивачем та на обговорення питання про їх долучення до матеріалів справи у судових засіданнях також не ставилось. Також зазначає, що судом не надано належної оцінки доказам, які підтверджують наявність перешкод у вільному користуванні та розпорядженні позивачем своєю власністю, спричинені реєстрацією відповідача у належному на праві власності позивачу домоволодінні. Вказує, що відповідач не є членом його сім`ї, оскільки таке право вона втратила з моменту розірвання шлюбу між ними та має наразі статус колишньої дружини, а не зазначеного в рішенні «колишнього члена сім`ї», визначення як такого в законодавстві відсутнє, а тому вона може проживати у будинку позивача лише за його згодою як власника, при цьому жодних домовленостей між ними не досягнуто. Крім того, судом не взято до уваги наявність у відповідача іншого житла. Також апелянт не погоджується з висновком суду щодо відсутності доказів на підтвердження того, що захворюванням позивача спричинено протиправною поведінкою відповідача. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Черкаського районного суду Черкаської області №707/494/17 від 29 травня 2017 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №93511799 від 02 серпня 2017 року (а.с. 13). З довідки виконавчого комітету Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 04 вересня 2018 року № 8723 вбачається, що за вищезазначеною адресою зареєстрований ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як член родини (а.с. 9). Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 виданого 19 серпня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Смілянському району реєстраційної служби Смілянського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шлюб розірвано (а.с. 10). Статтею 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Відповідно до статті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Аналіз положень глави 32 ЦК Українисвідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідач вселилась у спірну квартиру в якості члена сім`ї власника житлового будинку і набула право користуванням цим житловим будинком. Згідно із частиною першою статті 405 ЦК Україничлени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. Практика ЄСПЛ визначає, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07). Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Отже, при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. У даній справі встановлено, що позивач є власником спірного житлового будинку. Відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язана, сімейні відносини припинені. Разом з цим, права членів (колишніх) сім`ї власника житла також підлягають захисту, тому виселення відповідача, що фактично є позбавленням права на житло, має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача. Виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, дійшла висновку, що втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном та таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло повинно здійснюватися з дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар (принцип пропорційності). Відповідно до частини другої статті 406 ЦК Українисервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Критерій «істотності» є оціночним поняттям та підлягає встановленню у залежності від обставин кожної конкретної справи. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року в справі №189/995/19. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошує на тому, що місце проживання відповідача зареєстровано у Смілянському районі Черкаської області, де вона має інше житло. Так, в матеріалах справи знаходиться інформаційні довідки Макіївської сільської ради Смілянського району Черкаської області № 199 від 22 серпня 2019 року та /№ 229 від 22 жовтня 2019 року, згідно до яких ОСОБА_2 зареєстрована, але не проживає за адресою: АДРЕСА_2 та згідно погосподарської книги № 5 погосподарського обліку 0070 будинок належить ОСОБА_2 ( а.с. 21, 31). Документами, які підтверджують право власності на житловий будинок є договір, який передбачає перехід права власності (наприклад, купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно, спадковий договір та ін.), свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про придбання майна з аукціонів, свідоцтво про право власності, договір відчуження нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі, рішення суду про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна, дублікат правовстановлюючого документа. Тобто, інформаційна довідка сільської ради не може бути належним доказом на підтвердження факту того, що відповідач є власником іншого житла. Крім того, сам позивач вказує на те, що ОСОБА_2 зареєстрована в належному йому на праві власності будинку АДРЕСА_1 . Відповідач не є такою, що самоправно вселилась до спірного жилого приміщення. Тривале проживання у спірному будинку особи, яка не має іншого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати будинок житлом цієї особи в розумінні статті 8 Конвенції. Враховуючи, що відповідач - колишній член сім`ї власника спірного житла не має іншого житла її право на це майно має бути захищено. Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач чинить ОСОБА_1 перешкоди у користуванні його майном суду не надано. Згідно довідки про результати звернення ОСОБА_1 від 16 липня 2019 року , складеної дільничним офіцером поліції сектору превенції Черкаського РВП Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області, щодо вчинення відносно позивача відповідачем сімейного насилля, позивач самостійно розібрався і претензій ні до кого не має. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що посилання позивача на погіршення стану його здоров`я, що призвело до оперативного лікування сердечних клапанів, протезування та шовної пластики, внаслідок протиправних дій відповідача не підтверджено належними та допустимими доказами, що саме внаслідок протиправної поведінки відповідача у позивача виникло захворювання на яке він посилається, оскільки клопотання про призначення відповідної експертизи не заявлялось. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що районний суд не звернув увагу на те на якій підставі Черкаським районним судом було передано справу на розгляд справи за підсудністю до іншого суду, а саме, що місце проживання відповідача зареєстровано у Смілянському районі Черкаської області, де вона має інше житло. Однак, ухвала Черкаського районного суду Черкаської області від 25 жовтня 2019 року, якою дану справу передано за територіальною підсудністю на розгляд Смілянського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 не оскаржувалась, більше того у своїй заяві від 03 грудня 2019 року, поданій в Смілянський міськрайонний суд останній просить відкрити провадження у справі (а.с. 41). Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Разом з тим відповідно до частини 9 статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. 11 червня 2020 року представником відповідача було подано клопотання в якому серед іншого містилась вимога про долучення до матеріалів справи позитивні характеристики відповідача, сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду, довідка про відсутність газифікації та довідку про непридатність житла для проживання. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що ці докази були заздалегідь надіслані позивачу, а відтак суд першої інстанції мав не брати їх до уваги, чого не зробив та порушив норми процесуального права. Однак вказане порушення не привело до неправильного вирішення справи і не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення (ч.ч.2,3 ст.376 ЦПК України), оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів які підтверджували б , що відповідач забезпечена житлом, що відповідає вимогам встановленим частиною 1 статті 379 ЦК України, згідно якої житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Тим же доказам які є у справі суд дав належну оцінку. За таких обставин, суд, не вбачає підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 368, 374, 375,381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні правом приватної власності шляхом виселення та зняття з реєстрації - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 14 січня 2021 року. Судді