Постанова Харківський апеляційний суд № 638/566/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/566/20 Головуючий суддя І інстанції Подус Г. С. Провадження № 33/818/41/21 Суддя доповідач Шабельніков С.К. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2021 року суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2020 року стосовно ОСОБА_1 , - в с т а н о в и в: Цією постановою ОСОБА_1 , 1974 року народження, громадянин України, тимчасово не працює, мешканець м. Харкова, - визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та підданий адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір у розмірі 420 грн. 40 коп. Постановою встановлено, що 01.01.2020 року о 01 год. 48 хв. в м. Харків, площа Свободи 4, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mercedes-benz, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння: порушення мови, координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6820 та в закладі охорони здоров`я (КЗОЗ ХОНД) відмовився в присутності двох свідків чим порушив п. 2.5. ПДР України. В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив судову постанову скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він не керував транспортним засобом. Дорожньо-транспортна пригода за участю його автомобіля відбулась, однак за кермом був не він, а стороння особа, яка після ДТП зникла.Вважає, що письмові пояснення свідків є недопустимими доказами та вони не бачили, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом. Працівники поліції не повідомили про те, що вони здійснюють відео фіксацію спілкування на бодікамеру. В матеріалах справи відсутні пояснення ОСОБА_1 , однак він надавав працівникам поліції, про що свідчить відеозапис. Протокол ДТП на теперішній час не розглянутий та навіть не направлений до суду. В матеріалах справи немає відомостей про відсторонення ОСОБА_1 від керування автомобілем. Працівники поліції не роз`яснили його права та обов`язки. Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши доводи ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху України, передбачених п. 2.5. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Зокрема, визнаючи ОСОБА_1 винним, суд першої інстанції послався на докази, а саме: відомості протоколу про адміністративне правопорушення, письмові пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відеозапис з бодікамери працівника поліції. Відповідно до відомостей, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення (арк. 1) вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння: порушення мови, координації рухів. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків. Аналізуючи зміст цього протоколу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що копію цього протоколу ОСОБА_1 отримав 02.01.2020 року, а тому був ознайомлений зі змістом цього протоколу. Однак будь-яких заперечень стосовно цього протоколу ОСОБА_1 після його отримання не подавав, що свідчить про згоду з відомостями, які в ньому зазначені. Таку поведінку ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції розцінює, як згоду із зазначеними у протоколі відомостями та усвідомленням своїх дій щодо цього. Належить взяти до уваги те, що протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії посадової особи що його складала, в порядку передбаченому чинним законодавством ОСОБА_1 в подальшому не оскаржувалися, що унеможливлює врахування апеляційним судом доводів апелянта щодо незаконності дій працівників поліції. Більш того в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що не оскаржував дії працівників поліції щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно нього в порядку, передбаченому чинним законодавством. Крім того, відповідно до письмових пояснень свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (арк. 4, 5), вбачається, що в їх присутності водій ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Такі відомості підтверджують відомості протоколу серії ДПР18 № 357464. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції допитувалася свідок ОСОБА_2 , який підтвердив правильність своїх письмових пояснень, наданих працівникам поліції, а також наявність його підпису в протоколі про адміністративне правопорушення. Також повідомив, що він дійсно був запрошений працівниками поліції у якості свідка для участі у проведені огляду на стан алкогольного сп`яніння водія ОСОБА_1 та в його присутності ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням алкотестеру Драгер, про що він поставив свій підпис в протоколі про адміністративне правопорушення, а також в письмових поясненнях. Також пояснив, що подія відбувалась на площі Свободи у м. Харкові, де і був припаркований автомобіль ОСОБА_1 . Крім того, відповідно до наявного в матеріалах справи відеозапису вбачається, що працівник поліції за участю двох свідків, повідомивши ОСОБА_1 про те, що проводиться фіксація їх спілкування на бодікамеру працівника поліції, запропонував останньому пройти огляд на стан алкогольного сп`янівння на місці з використанням алкотестеру Драгер, а також у закладі охорони здоров`я. Від запропонованого проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 відмовився. Поряд з цим, відповідно до відомостей рапорту поліцейської Канюшив М. (арк. 6) автомобіль ОСОБА_1 був припаркований без порушень ПДР України. Ці відомості свідчать про те, що працівниками поліції ОСОБА_1 був відсторонений від керування автомобілем, що в свою чергу спростовує твердження апелянта про те, що працівники поліції не відсторонили його від керування. Доводи апелянта про те, що автомобілем керувала інша особа є необґрунтованими, оскільки під час складання протоколу стосовно ОСОБА_1 , останній не повідомляв працівникам поліції про те, що автомобілем керувала інша особа, яка раптово зникла. Суд апеляційної інстанції розцінює такі доводи як обраний спосіб захисту та спробу уникнути відповідальності. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 також не зазначав про особу, яка керувала його транспортним засобом, а лише вказував на те, що він не керував транспортним засобом, але відомостей на підтвердження своїх доводів не надав. Крім того, з відомостей відеозапису вбачається, що працівник поліції пропонує ОСОБА_1 , як учаснику події можливої ДТП, надати письмові пояснення щодо події дорожньо-транспортної пригоди за його участю на що він погоджується, а інший учасник дорожньо-транспортної пригоди за участю ОСОБА_1 повідомляє працівнику поліції час коли відбулось зіткнення автомобілів. Поряд з цим в матеріалах справи відсутні будь-які письмові пояснення ОСОБА_1 , а з відеозапису не вбачається, що останній їх надавав, що спростовує твердження апелянта щодо надання письмових пояснень працівникам поліції. Посилання апелянта на те, що в матеріалах справи немає доказів його винуватості у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції розцінює, як спосіб захисту та уникнення відповідальності, оскільки відповідно до п. 2 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Відповідно до п.3 Розділу І вищенаведеної Інструкції вбачається, що ознаками алкогольного сп`яніння є: - запах алкоголю з порожнини рота; - порушення координації рухів; - порушення мови; - виражене тремтіння пальців рук; - різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; - поведінка, що не відповідає обстановці. Інспектором поліції в протоколі про адміністративне правопорушення було зазначено, що у ОСОБА_1 були наявні ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: порушення мови, координації рухів. Отже, працівник поліції, виявивши ці ознаки, які відповідають переліку, зазначеному у Інструкції, законно та обґрунтовано запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, а також у медичному закладі, від якого останній відмовився. З огляду на викладене, апеляційний суд не вбачає порушень вимог Інструкції з боку інспектора поліції щодо виявлення ознак алкогольного сп`яніння ОСОБА_5 , а також порушення проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння. Поряд з цим, відповідно до вимог пункту 8 Розділу ІІ вищенаведеної Інструкції, працівник поліції з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, зобов`язаний заповнити форму направлення на огляд водія транспортного засобу. Інспектором поліції було дотримано вимог цієї норми, про що свідчить наявність в матеріалах справи направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (арк. 3). Оскільки від огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 відмовився як на місці зупинки транспортного засобу, так і в медичному закладі, тому цей складений бланк направлення, без відомостей про проведення огляду, долучено до матеріалів справи, що свідчить про виконання працівником поліції вимог Інструкції при складанні матеріалів справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 . Крім того, відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід врахувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого законом порядку, якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Аналізуючи послідовність дій працівників поліції, вбачається, що ними був виявлений водій ОСОБА_1 , у якого було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння та в присутності двох свідків останній відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, а також у медичному закладі, що повністю відповідає вимогам вищенаведеної Постанови Пленуму Верховного Суду України. Отже, такі твердження та доводи апелянта є безпідставними. Поряд з тим, ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення стосовно нього за ст. 124 КУпАП на теперішній час не розглянутий та навіть не направлявся до суду. Однак, предметом розгляду суду першої інстанції був протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП. Матеріали справи не містять відомостей щодо складення стосовно ОСОБА_1 протоколу за ст. 124 КУпАП, а тому такі твердження не стосуються цієї справи та суд апеляційної інстанції ставиться до них критично. Між тим, законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров`я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов`язки, зокрема пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння. Згідно з вимогами п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. ОСОБА_1 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції зазначив, що знає Правила дорожнього руху України, тому суд дійшов висновку, що останній повинен був виконати законні вимоги працівників поліції, що чітко зазначено у п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Поряд з цим, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обовязки у правовому полі держави. Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Отже, докази, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху України та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому його посилання на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2020 року, щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков