Постанова Полтавський апеляційний суд № 542/812/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 542/812/20 Номер провадження 22-ц/814/253/21Головуючий у 1-й інстанції Афанасьєва Ю. О. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В. М. при секретарі: Ачкасовій О.Н. переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скарг ою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2020 року, ухвалене суддею Афанасьєвою Ю. О., повний текст рішення складено 17 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: 08 липня 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 29 грудня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. АТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Своїм підписом у заяві ОСОБА_1 підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/, складає договір про надання банківських послуг. Свої зобов`язання за кредитним договором позичальник не виконує, у зв`язку з чим станом на 31 березня 2020 року має заборгованість у розмірі 341 855,48 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 3 232 24,00 грн., заборгованість за простроченими відсотками 336 123,24 грн., пеня 2 500 грн. АТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 136 342,69 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 3 232 24,00 грн., заборгованість за простроченими -54к0евідсотками з 29.12.2008 р. по 31.12.2018 р. 133 110,45 грн. та стягнути судові витрати. Заочним рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2020 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту, в розмірі 3 232,24 грн., заборгованість за відсотками за кредитом в розмірі 747,58 грн., а всього 3 979,82 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в сумі 61,38 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку банку не повернуті. Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому суд вважав, що банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а саме тіла кредиту у розмірі 3 232,24 грн. Крім того, судом встановлено, що у заяві ОСОБА_1 від 29.12.2008 року (а.с. 18) містяться умови про те, що їй наданий кредитний ліміт у сумі 250 грн., базова відсоткова ставка становить 2,5 % на місяць. Вказана заява містить підпис відповідача. Проте, з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що визначений у заяві від 29.08.2008 року розмір відсотків банком нараховувався позичальнику у період з 29.12.2008 року по 31.08.2014 року, а у подальшому розмір відсотків було визначено на рівні 34,80% та 43,20% річних. Іншого розрахунку заборгованості, де б порядок нарахування відсотків відповідав умовам укладеного між сторонами договору, банком не надано. Як й не надано відомостей про укладення договору на інших умовах, про зміну розміру процентної ставки та повідомлення про це відповідача. Відтак, з урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми відсотків, нарахованих згідно його умов (де як розрахункова величина визначено річну ставку процентів на рівні 30%), а саме з 29.12.2008 року по 31.08.2014 року в сумі 747,58 грн. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських коштів, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 29.12.2008 року. У вказаній заяві, підписаній відповідачем, чітко зазначено: початкова сума кредитного ліміту, вид кредитної картки, базова відсоткова ставка 2,5 % на місяць (30% річних) на залишок заборгованості; термін дії картки. Активізація кредитної картки та користування картковим рахунком свідчить про укладення сторонами кредитного договору. Крім того, звертає увагу, що відповідач зверталась до банку з метою перевипуску картки отримувала перевипущені картки з новими номерами та продовженим строком дії, якими продовжувала користуватися. Вважає, що суд стягнув лише частину заборгованості за процентами станом на 31.08.2014 року та безпідставно відмовив у стягненні процентів, нарахованих у період з 01 вересня 2014 року по 31.12.2018 року. Зазначає, що відповідач розмір наявної заборгованості не оспорює. Однак, суд не встановив повно та всебічно обставини справи, не встановив дійсного розміру заборгованості відповідача за процентами у вказаний період з 01 вересня 2014 року по 31.12.2018 року, а натомість передчасно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, що призвело до безпідставного звільнення відповідача від частини обов`язків за укладеним договором з одних лише формальних міркувань. Посилається на відповідні судові рішення Верховного Суду, які судом першої інстанції не враховані. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами. В іншій частині рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 29 грудня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 18). За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 2,5 % на місяць за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Вказана заява містить підпис відповідача. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що визначений у заяві від 29.08.2008 року розмір відсотків, банком нараховувався позичальнику у період з 29.12.2008 року по 31.08.2014 року, а в подальшому розмір відсотків було визначено на рівні 34,80% та 43,20% річних. Іншого розрахунку заборгованості, де б порядок нарахування відсотків відповідав умовам укладеного між сторонами договору, банком не надано. Як й не надано відомостей про укладення договору на інших умовах, про зміну розміру процентної ставки та повідомлення про це відповідача. З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми відсотків, нарахованих згідно його умов (де як розрахункова величина визначено річну ставку процентів на рівні 30%), а саме з 29.12.2008 року по 31.08.2014 року в сумі 747,58 грн. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції визнав обґрунтованими заявлені банком позовні вимоги про стягнення тіла кредиту та нарахованих по 31.08.2014 року відсотків. Крім того, обґрунтовуючи право вимоги, позивач, крім заяви-анкети від 29.12.2008 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи Банку, які викладені на сайті Банку, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, суд першої інстанції визнав, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила, Умови та Тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про отримання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів, визначення розміру процентної ставки на рівні, визначеному в розрахунку заборгованості та умови щодо можливості в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки за користування кредитними коштами. Окрім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що до даних правовідносин не можна застосувати правила частини першої статті 634ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (29.12.2008 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (08.07.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами в іншому розмірі, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3 232,24 грн. та заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом з 29.12.2008 року по 31.08.2014 року в сумі 747,58 грн., а всього 3 979,82 грн. Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції в частині стягнення відсотків, виходячи з наступного. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). АТ КБ «ПриватБанк», пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір, порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, у заяві ОСОБА_1 від 29.12.2008 року сторонами погоджено проценти за користування кредитом у розмірі 2,5 % на місяць на суму залишку заборгованості (а.с. 18). Проте, у наданому АТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості проценти за користування кредитом визначено за різними ставками, а саме 30 %, 34,8 %, 43,2 % (а.с. 4-10). Враховуючи викладене, відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за період з 01.09.2014р. по 31.12.2018 р., суд першої інстанції у порушення вимог статей 81, 263 ЦПК України не врахував те, що, оскільки сторонами було погоджено процентну ставку, а у розрахунку банку проценти за користування кредитом визначено за різними ставками, то суду слід було визначити й стягнути заборгованість за процентами відповідно до положень закону та підписаної відповідачем заяви. Таким чином, згідно розрахунку заборгованості, здійсненого судом апеляційної інстанції, підлягає стягненню з ОСОБА_1 заборгованість за відсотками відповідно до умов підписаної заяви у розмірі 2,5% за період з 01.09.2014 р. по 31.12.2018 р., що відповідно становить 4 342,98 грн., а з урахуванням відсотків з 29.12.2008 року по 31.08.2014 року у розмірі 747,58 грн. всього підлягає стягненню заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 5 090,56 грн. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з матеріалів справи позивач АТ КБ «ПриватБанк» при зверненні до суду першої інстанції сплатив 2 102 грн. судового збору (а.с. 1), до суду апеляційної інстанції 3 153,00 грн. (а.с. 75, 85). У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню 320,56 грн. судового збору ((2102+3153)*6,1%). Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 2,3 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 2, 3, 381 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Новосанжарського районного в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками та судових витрат скасувати і ухвалити нове рішення в цій частині. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за простроченими відсотками за кредитним договором б/н від 29.12.2008 року у розмірі 5 090,56 грн., на відшкодування понесених судових витрат 320,56 гривень, а всього стягнути 5 411,12 грн. (п`ять тисяч чотириста одинадцять гривень 12 копійок). В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 січня 2021 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов