Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/1981/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1981/20 Головуючий у 1-й інстанції: Скалозуб Ю.О. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Шляги А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: - стягнути з Головного управління Державної податкової служби у м. Києві середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.09.2017 по 13.05.2020. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.09.2017 у справі № 825/382/17, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступником якої є Головне управління Державної податкової служби у м. Києві) задоволено в повному обсязі та, зокрема, зобов`язано укласти трудовий договір із ОСОБА_1 , запрошеної на роботу на посаду завідувача сектору ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків управління обслуговування платників Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві з 25.01.2017, в порядку переведення з Головного управління ДФС у Чернігівській області. Крім того, вирішено питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.01.2017 по 07.09.2017 в розмірі 39 807, 46 грн. Чернігівським окружним адміністративним судом 29.11.2017 видано виконавчий лист у справі № 825/382/17 в частині зобов`язання укласти трудовий договір із ОСОБА_1 , запрошеної на роботу на посаду завідувача сектору ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків управління обслуговування платників Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві з 25.01.2017, в порядку переведення з Головного управління ДФС у Чернігівській області. Відділом примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження, про що винесено відповідну постанову (а.с. 5). Наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 14.05.2020 № 648-о «Про виконання рішення суду та укладання трудового договору ОСОБА_1 » із позивачем укладено трудовий договір з 25.01.2017 в порядку переведення з Головного управління ДФС у Чернігівській області. Зважаючи на триваюче невиконання рішення суду та укладання трудового договору лише в травні 2020 року позивач вважає, що відповідачем порушено вимоги Кодексу законів про працю України, що призвело до порушення прав ОСОБА_1 , а тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.09.2017 по 13.05.2020, у зв`язку з чим вона і звернулась до суду першої інстанції за захистом своїх прав та інтересів. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги позивача про стягнення з Головного управління ДПС у м. Києві середнього заробітку за час вимушеного прогулу по дату фактичного укладення трудового договору з ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що середній заробіток позивача за період з 08.09.2017 по 13.05.2020 дійсно становить 172 929, 81 грн., однак відповідач звертає увагу про відсутність судових рішень, які набрали законної сили, щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.09.2017 по 13.05.2020, у зв`язку із чим позов задоволенню не підлягає. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно зі ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Відповідно до пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок) нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати. Абзац 1 пункту 8 Порядку встановлює, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку в разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку). Колегія суддів зауважує, що у зв`язку з відмовою укладання трудового договору, позивач мала вимушений прогул, оплата якого повинна провадиться згідно правил частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, яка передбачає виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Як вже було зазначено вище, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.09.2017 у справі № 825/382/17, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017, зокрема, зобов`язано укласти трудовий договір із ОСОБА_1 , запрошеної на роботу на посаду завідувача сектору ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків управління обслуговування платників Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві з 25.01.2017, в порядку переведення з Головного управління ДФС у Чернігівській області. Водночас, на виконання вказаного рішення суду від 07.09.2017 із ОСОБА_1 укладено трудовий договір лише 14.05.2020, що підтверджується копією наказу та не заперечується відповідачем, а тому вимушений прогул позивача тривав з 08.09.2017 до 13.05.2020 включно. Як вірно було зауважено судом першої інстанції, Головним управлінням ДПС у м. Києві було обраховано, що середньомісячна заробітна плата позивача за останні 2 місяця перед звільненням складає 5 400 грн., а середньоденний розмір заробітної плати позивача складає - 258, 49 грн., а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.09.2017 по 13.05.2020, який підлягає стягненню з Головного управління ДПС у м. Києві на користь позивача становить 172 929, 81 грн. (669*258,49). При цьому, як було зауважено Головним управлінням ДПС у м. Києві, в тому числі і в апеляційній скарзі, єдиною підставою для невиплати зазначеної суми вимушеного прогулу позивача є відсутність судового рішення про стягнення із суб`єкта владних повноважень середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Однак, такі доводи апелянта щодо наявності підстав для невиплати позивачу суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів вважає безпідставними та не бере до уваги, оскільки приписи статті 236 КЗпПУ прямо передбачають відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі (укладення трудового договору), тобто у випадку, якщо таке поновлення було виконано несвоєчасно, то відповідно виникають підстави для виплати працівникові середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки і обов`язкового прийняття судового рішення не потребує. Отже, зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Головного управління ДПС у м. Києві середнього заробітку за час вимушеного прогулу по дату фактичного укладення трудового договору з ОСОБА_1 , тобто по 13.05.2020 включно. При цьому, вказані вище та всі інші доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить. Також, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В. Повний текст постанови виготовлений 13.01.2021.