Постанова Київський апеляційний суд № 759/18302/20

справа № 759/18302/20 головуючий у суді І інстанції Бабич Н.Д. провадження № 22-ц/824/1719/2021 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 січня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2020 року у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року позивач фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 30 листопада 2019 року між ФОП ОСОБА_1 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) було укладено договір суборенди нерухомого майна №30/11/19-8, відповідно до якого позивач передав ФОП ОСОБА_2 у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 35,00 кв.м, що розташоване на третьому поверсі у нежитловому приміщенні літ. «А», яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 3.1. та 3.2. договору передбачено, що орендна плата сплачується суборендарем у розмірі 17000 грн. Оскільки, відповідач не виконав умови договору щодо оплати гарантійного платежу, строків та розміру оплати орендної плати, строків та розміру оплати відшкодування експлуатаційно-комунальних послуг, порядку розірвання договору, порядку звільнення та повернення орендарю предмету оренди, чим порушив умови договору, позивач просив суд стягнути на свою користь з відповідача суму заборгованості за договором №30/11/19-8 від 30 листопада 2019 року у розмірі 149 729,04 грн та суму штрафних санкцій в розмірі 10 714,80 грн. Ухвалою від 27 жовтня 2020 року суддя Святошинського районного суду відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій. Не погоджуючись із указаною ухвалою представник позивача ФОП ОСОБА_1 - адвокат Синявська О.В. звернулась до суду із апеляційною скаргою, у якій просила скасувати оскаржувану ухвалу судді Святошинського районного суду від 27 жовтня 2020 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказувала на те, що судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що з моменту укладення договору суборенди приміщення від 30 листопада 2019 року №30/11/19-8 та під час його дії відповідач не була зареєстрована відповідно до закону як підприємець, а тому правовідносини що виникли між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не носять характеру майново-господарських зобов`язань. Відзиву на апеляційну скаргу позивача від відповідачів до суду апеляційної інстанції не надійшло. В судовому засіданні представник позивача ФОП ОСОБА_1 - адвокат Синявська О.В. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, скасувати ухвалу Святошинського районного суду від 27 жовтня 2020 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилась. Була належним чином повідомлена, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Київського апеляційного суду. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі частини 2 статті 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги та скасування ухвали, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 ст. 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Перелік обставин, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, встановлений частиною 1 ст. 186 ЦПК України, зокрема, згідно п.1 ч.1 с. 186 ЦПК України, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, а тому суд вважав що спір належить до господарської юрисдикції. Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного. Як убачається із матеріалів справи, 30 листопада 2019 року між ФОП ОСОБА_1 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) було укладено договір суборенди нерухомого майна №30/11/19-8, відповідно до якого позивач передав ФОП ОСОБА_2 у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 35,00 кв.м, що розташоване на третьому поверсі у нежитловому приміщенні літ. «А», яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також, із змісту позовної заяви вбачається, що відповідач ОСОБА_2 в 2016 році втратила статус фізичної особи-підприємця. Відповідно до ч.1 ст.128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Ч.1ст. 58 ГК України передбачено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Згідно з п.4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація фізичних осіб це - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом. Ч.9 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов`язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою. Фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі. Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем ( справа № 14-144 \цс 18 від 05 червня 2018 року ВП Верховного Суду України). У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства. При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій. Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України)( справа № 760\13915\18 від 26 червня 2019 року Верховній Суд) Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, позивач на підтвердження втрати статусу фізичної особи-підприємця відповідача ОСОБА_2 , надав суду витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, із якого убачається, що ОСОБА_2 з 24 жовтня 2016 року припинила підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця. Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності передбачених ст.186 ЦПК України підстав для відмови у відкритті провадження у справі є обґрунтованими, оскільки відмовляючи у відкритті провадження у даній справі з тих підстав, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд не врахував, що відповідач з моменту укладення договору суборенди приміщення від 30 листопада 2019 року №30/11/19-8 та під час його дії не була зареєстрована відповідно до закону як підприємець, а тому правовідносини що виникли між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не носять характеру майново-господарських зобов`язань. Згідно зі ст. 379 ЦПК України, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому, відповідно до ст. 379 ЦПК України, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Повний текст постанови складено 13 січня 2021 року. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба