Постанова 4824 № 760/3403/19

Справа № 760/3403/19 Головуючий 1 інстанція- Оксюта Т.Г. Провадження № 22-ц/824/10517/2021 Доповідач апеляційна інстанція - Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 11 листопада 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., за участю секретаря Кузьмич Р.Р, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 27 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором про відступлення прав вимоги,- в с т а н о в и в: У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом,який мотивувала тим, що вона 18 грудня 2018 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого первісний кредитор ОСОБА_3 передав їй як новому кредитору право вимоги за договором про відступлення права вимоги від 05 лютого 2013 року, укладеним між ОСОБА_3 і відповідачем ОСОБА_1 . Відповідно до п.1.2 договору про відступлення права вимогивід 18 грудня 2018 року вона як новий кредитор одержала замість первісного кредитора ОСОБА_3 право вимоги до боржника ОСОБА_1 щодо належного виконання всіх зобов`язань за основним зобов`язанням на суму 15372352,87 грн. Вказувала, що за умовами договору про відступлення права вимоги від 05 лютого 2013 року відповідач набув прав вимоги та став кредитором за договором безвідсоткової позики на поворотній основі, а саме за договорами від 22 жовтня 2007 року, 24 жовтня 2007 року, 30 жовтня 2007 року, 01 листопада 2007 року, 01 грудня 2007 року, 02 січня 2008 року, 01 лютого 2008 року, 03 березня 2008 року, 01 квітня 2008 року, 01 травня 2008 року, 01 червня 2008 року, 01 серпня 2008 року та 01 вересня 2008 року, укладеним між первісним кредитором ОСОБА_3 та ТОВ «Лазурне узбережжя» та договором поруки № 280509/4 від 28 травня 2009 року. Згідно п.2.1 цього ж договору відповідач був зобов`язаний сплатити первісному кредитору винагороду у розмірі 15372352,87 грн. протягом трьох років, тобто до 05 лютого 2016 року. Однак, на момент звернення позивачки до суду зобов`язання по сплаті винагороди у розмірі 15372352,87 грн. відповідачем виконані не були. У зв`язку з наведеним просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в розмірі 15372352,87 грн. Рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 31 березня 2021 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі - 2 - 15372352,87 грн. тасудовий збір у розмірі 3406 грн. Не погоджуючись із рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне і неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Скарга мотивована тим, що суд розглянув справу у його відсутність без належного повідомлення про час розгляду справи 31 березня 2021 року, що призвело до порушення його прав на інформацію про дату і час розгляду справи, що є обов`язковою підставою для скасування справи. Допущене судом порушення порушило принцип змагальності та позбавило його права на доведення перед судом переконливості своїх заперечень проти позову та надання доказів, позбавило його можливості під час розгляду справи в суді надати докази щодо характеру правовідносин між кредитором ОСОБА_3 та боржником ТОВ «Лазурне узбережжя» щодо надання та виконання договорів безпроцентної позики на поворотній основі, зокрема щодо отримання ОСОБА_3 кредитних коштів і переведення цього боргу на ТОВ «Лазурне узбережжя», які є істотними для постановлення рішення у справі. Окрім того, суд не встановив дійсність боргу в розмірі 15372352,87 грн. станом на 18 грудня 2018 року, чи грунтується таке зобов`язання на засадах добросовісності, розумності та справедливості, мотивів укладання між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 договору про відступлення прав вимоги від 05 лютого 2013 року. Суд не дослідив наданий ним доказ - довіреність від 22 листопада 2013 року на ім`я ОСОБА_3 і не дав їй оцінки, а також безпідставно відмовив у допиті свідка. Представник позивачки ОСОБА_2 і третьої особи ОСОБА_3 адвокат Льовочкіна В.М. подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив позовні вимоги, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується власноручним підписом його представника адвоката Колесниченка О.Ю. (а.с.115), до суду не з`явився, причин неявки не повідомив. В день розгляду справи 11 листопада 2021 року від представника відповідача адвоката Колесниченка О.Ю. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на термінове відрядження для надання правової допомоги за межами м.Києва. Відповідно до ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними. Апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність поважних причин неявки представника відповідача з таких міркувань. По-перше, посилаючись на неможливість явки до суду з огляду на термінове відрядження для надання правової допомоги за межами м.Києва, представник відповідача не додав до заяви жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджувалийого участь у наданні правової допомоги, зокрема договір про надання правової допомоги або про призначення захисника, ордер, судову повістку про виклик у справу чи проведення слідих дій тощо. По-друге, представник відповідача адвокатКолесниченко О.Ю. був повідомлений про день розгляду справи завчасно - 30 вересня 2021 року, що стверджується його розпискою, тобто більше ніж за місяць до дня розгляду і мав можливість спланувати свою роботу з урахуванням часу розгляду даної справи. Доказів про наявність непередбачуваних чи вийняткових обставин, пов`язаних із необхідністю надання правової допомоги саме у момент розгляду даної справи, які б свідчили про поважність причин неявки, суду не надав, а відтак пріорітет розгляду на думку судової колегії повинна мати дана справа як призначена значно раніше. По-третє, відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Дана справа не знаходить свого вирішення близько трьох років, що не відповідає встановленим процесуальним законом строкам і свідчить про порушення розумних строків її розгляду, причиною чого в тому числі є зупинення провадження у справі за клопотанням представника відповідача. І по-четверте, відхиляючи клопотання про відкладення справи суд враховує, що відповідач подав апеляційну скаргу, в якій грунтовно і змістовно виклав свою позицію щодо незаконності і необгрунтованості судового рішення та наявності підстав для його скасування. Окрім того, обгрунтування вимог та інша аргументація відповідача викладена у числених докуметах (відзиві на позов, заявах про виклик свідка, клопотанні про зупинення провадження тощо), які містяться у справі. З огляду на викладене та з метою дотримання передбачених законом розумних строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, а вказані у його заяві про відкладення розгляду причини неявки визнати неповажними. Представник позивачки ОСОБА_2 і третьої особи ОСОБА_3 адвокат Льовочкіна В.М. та третя особа ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Згідно п.1 ч.2 ст.223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Колегією суддів встановлено, що справа розглянута судом першої інстанції у відсутність відповідача ОСОБА_1 , який взагалі не був повідомлений про дату і час розгляду справи, що свідчить про порушення судом норм процесуального права. Згідно положень ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є в тому числі порушення норм процесуального права. Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обгрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З огляду на приписи п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, поскільки суд допустив порушення норм процесуального права, розглянувши справу у відсутність відповідача ОСОБА_1 , який не повідомлений належним чином про дату, час і місце засідання суду і який обгрунтовує свою апеляційну скаргу такими обставинами. Також, колегія суддів враховує, що належне повідомлення сторони про розгляд справи є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій принципу рівності сторін, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема у справі «Лопушанський проти України» у зв'язку із розглядом справи у відсутність відповідача, який не був належно повідомлений, суд констатував, що не було дотримано принципу рівності сторін, гарантованого п.1 ст.6 Конвенції. Розглянувши справу у відсутність відповідача ОСОБА_1 , який не був повідомлений про розгляд даної справи, суд допустив порушення процесуального принципу рівності сторін. Окрім того, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що, вирішуючи спір, суд неповно та неправильно з`ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема не встановив дійсність боргу в розмірі 15372352,87 грн. Судом першої інстанції встановлено, що 05 лютого 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор ОСОБА_3 передав новому кредитору ОСОБА_1 право вимоги за договорами безвідсоткової позики на поворотній основі, укладеними між ОСОБА_3 та ТОВ «Лазурне узбережжя», а саме за договорами позики від 22 жовтня 2007 року, 24 жовтня 2007 року, 30 жовтня 2007 року, 01 листопада 2007 року, 01 грудня 2007 року, 02 січня 2008 року, 01 лютого 2008 року, 03 березня 2008 року, 01 квітня 2008 року, 01 травня 2008 року, 01 червня 2008 року, 01 серпня 2008 року та 01 вересня 2008 року, а також за договором поруки № 280509/4 від 28 травня 2009 року. Відступлення прав вимоги за умовами цього договору було платним, оскільки згідно п.2.1 договору відповідач ОСОБА_1 як новий кредитор зобов`язався сплатити первісному кредитору ОСОБА_3 винагороду у розмірі 15372352,87 грн. протягом трьох років, тобто до 05 лютого 2016 року. Також, судом встановлено, що 18 грудня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор ОСОБА_3 передав новому кредитору ОСОБА_2 право вимоги до боржника щодо належного виконання всіх обов`язків за основним зобов`язанням на суму 15372352,87 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки доведеністю обставин, на які позивачка посилалась як на підставу своїх вимог, та обґрунтованістю її вимог, які підлягають задоволенню. При цьому суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати винагороди в розмірі 15372352,87 грн. у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору від 05 лютого 2013 року, право вимоги за яким перейшло до позивачки. Проте, колегія суддів не може погодитисяз такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Зосередившись виключно на оцінці доводів сторін щодо реалізації укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 договору про відступлення права вимоги від 05 лютого 2013 року, де боржником за основним зобов`язанням є ТОВ «Лазурне узбережжя», суд не звернув уваги та не дав належної оцінки змісту договору про відступлення права вимоги від 18 грудня 2018 року, яким позивачка ОСОБА_2 обгрунтовує свої вимоги, та не з`ясував, які саме права вимоги перейшли до ОСОБА_2 . Зокрема, зі змісту договору про відступлення права вимоги, укладеного 18 грудня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , вбачається, що первісний кредитор ОСОБА_3 передав новому кредитору ОСОБА_2 право вимоги за договором про відступлення прав вимоги від 05 лютого 2013 року, укладеним між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 . Згідно п.1.2 цього договору новий кредитор одержав замість первісного кредитора право вимагати від боржника належного виконання усіх зобов`язань за основним зобов`язанням на суму 15372352,87 грн. Тобто, даний договір від 18 грудня 2018 року грунтується на договорі про відступлення прав вимоги, укладеному 05 лютого 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 згідно якого первісний кредитор ОСОБА_3 передав новому кредитору ОСОБА_1 право вимоги за договорами безвідсоткової позики на поворотній основі, укладеними між ОСОБА_3 та ТОВ «Лазурне узбережжя» на суму 15372352,87 грн. При цьому під основним зобов'язанням у договорі від 05 лютого 2013 року розуміються наведені у договорі укладені між ОСОБА_3 та ТОВ «Лазурне узбережжя» договори безвідсоткової позики на поворотній основі, боржником за основним зобов`язанням є саме ТОВ «Лазурне узбережжя». За таких обставин зазначення у договорі про відступлення прав вимоги від 18 грудня 2018 року, що до нового кредитора ОСОБА_2 перейшли права вимоги за основним зобов`язанням означає, що йдеться про перехід права вимоги до боржника ТОВ «Лазурне узбережжя», а не до ОСОБА_1 , який за договором від 05 лютого 2013 року є новим кредитором у основному зобов`язанніщодо боржника ТОВ «Лазурне узбережжя». При цьому встановлене у п.2.1 договору про відступлення прав вимоги від 05 лютого 2013 року зобов`язання нового кредитора ОСОБА_1 сплатити ОСОБА_3 винагороду не відноситься до основного зобов`язання, за яким позивачка ОСОБА_2 набула право вимоги за догвором про відступлення прав вимоги від 18 грудня 2018 року. Суд наведені обстаивни не з`ясував та не дав їм належної оцінки, що призвело до неправильного вирішення спору. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17). З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 31 березня 2021 року ухвалене з порушенням норм процесуального права, не грунтується на матеріалах справи і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення, оскільки судом встановлено, що права позивачки з боку відповідача не порушені з огляду на те, що на підставі договору про відступлення права вимоги від 18 грудня 2018 року позивачка не набула права вимоги до відповідача зі сплати винагороди в розмірі 15372352,87 грн. Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 , оскільки за договором про відступлення прав вимоги від 18 грудня 2018 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 неіснуюче внаслідок його виконання право вимоги від ОСОБА_1 виконанням ним зобов`язання по договору про відступлення прав вимоги від 05 лютого 2013 року, колегія суддів відхиляє, як такі, що не мають правового значення для вирішення даного спору з викладених вище підстав. Решта доводів апеляційної скарги враховані судом при скасуванні рішення. В день розгляду справи представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Колесниченком О.Ю. електронною поштою подане клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 1512/9774/2012 за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Лазурне узбережжя» про стягнення заборгованості. Апеляційний суд відмовив у задоволенні даного клопотання як необгрунтованого з наступних підстав. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. В тому числі законодавець більш детально врегулював підстави зупинення судом провадження у справі. Зокрема, якщо за попередньою нормою (п.4 ч.1 ст.201 ЦПК в редакції до 15 грудня 2017 року) підставою зупинення провадження була неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої, то згідно п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України (в редакції після 15 грудня 2017 року) окрім зазначення про можливістьзупинення провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі, зоконодавець вказав, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Отже, за змістом указаної норми підставою зупинення провадження у справі є виключно об`єктивна неможливість встановлення судом обставин (фактів), які є предметом судового розгляду, та їх оцінку, без вирішення іншої справи. Як вбачається із матеріалів даної справи, предметом спору є стягнення грошових коштів новим кредитором ОСОБА_2 за договором про відступлення прав вимоги. В іншій цивільній справі № 1512/9774/2012 за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Лазурне узбережжя» про стягнення заборгованості, яка розглядається Київським районним судом м.Одеси. За таких обставин колегії суддів вважає, що наявність іншого спору між ОСОБА_3 і ТОВ «Лазурне узбережжя» щодо стягнення заборгованості за договорами фінансової позики не впливає на вирішення спору в даній справі про стягенння коштів за договром про відступлення прав вимоги, оскільки дозволяє суду на підставі зібраних доказів встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Окрім того, згідно приписів ч.3 ст.210 ЦПК України зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті передбачено тільки з підстав, встановлених п.п.1-3 ч.1 ст.251 ЦПК України, тобто зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті за п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України не передбачено. Відхиляючи дані доводи, колегія суддів враховує розумність строків розгляду справи, що згідно ст.2 ЦПК України належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства і є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та про що неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, а також враховує те, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 08 січня 2020 року провадження в даній справі вже зупинлося за клопотанням представника відповдіача. Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. У зв'язку із скасуванням судового рішення та ухваленням нового про відмову у позові відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд покладає на позивачку витрати відповідача по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково. Рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 27 грудня 2019 року скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором про відступлення прав вимоги. Стягнути із ОСОБА_2 (мешкає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 14407 гривень 50 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: