Постанова 4804 № 233/5397/19

Єдиний унікальний номер 233/5397/19 Номер провадження 22-ц/804/40/21 Єдиний унікальний номер 233/5397/19 Головуючий у 1 інстанції Воронков Д.В. Номер провадження 22-ц/804/40/21 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2021 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів Гапонова А.В., Космачевської Т.В., за участю секретаря судового засідання Гладуха О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу №233/5397/19 за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 травня 2020 року, ухваленого у складі судді Воронкова Д.В., - ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року до суду першої інстанції звернулося з вказаним позовом ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», в обґрунтування якого зазначено, що 21.08.2008 року між ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2233/68, відповідно до умов якого, банк надав відповідачеві кредит в сумі 30759,70 доларів США, а ОСОБА_1 зобов`язалась повернути їх та сплатити проценти за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, передбачені кредитним договором. Процентна ставка за користування кредитом 14,3% річних. За користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені договором, (прострочена заборгованість) процентна ставка збільшується на 1%, починаючи з дня виникнення такої заборгованості. Строк повернення кредитних коштів до 20 серпня 2021 року. В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 2233/68/1 від 21.08.2008 року. Позивач виконав умови кредитного договору, надавши позичальнику кредит, однак відповідачі, взяті на себе зобов`язання не виконали, у зв`язку із чим, станом на 19 липня 2019 року утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 18300,09 доларів США, яка складається з: нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом за період з 01.06.2014 року по 30.04.2015 року в сумі 2120,31 доларів США та заборгованості за кредитом в сумі 16179,78 доларів США. Просив суд стягнути на його користь з відповідачів вказані кошти та судові витрати. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 травня 2020 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 2233/68 від 21.08.2008 року у сумі 6927 доларів США 59 центів США та судовий збір в розмірі 2704 грн. 87 коп., по 1352 грн. 43 коп. з кожного. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач зазначив, що вважає вказане рішення в частині відмови суду в задоволенні частини позовних вимог АБ «УКРГАЗБАНК» необґрунтованим, таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права та підлягає скасуванню в цій частині. В іншій частині рішення не оскаржується. В мотивування апеляційної скарги зазначили, що відповідно до положень кредитного договору, позичальник зобов`язався щомісячно здійснювати повернення кредиту та сплату процентів за користування кредитом. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі ст.. 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх не внесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Таким чином, сплив строку позовної давності за окремим періодичним платежем не свідчить про сплив позовної давності щодо інших періодичних платежів, що судом першої інстанції до уваги не прийнято, а вказані норми матеріального права не застосовані до спірних правовідносин. Крім того, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до положень кредитного договору закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, що лишились невиконаними з будь-яких причин. Припинення строку дії договору не тягне за собою припинення зобов`язань, що випливають з цього договору, також у випадку, якщо такі зобов`язання виникли після припинення строку дії договору на підставі зобов`язань, що лишилися невиконаними на момент закінчення строку дії договору. Виходячи з аналізу норм ст..ст. 559,627,628,1048,1050 ЦК України вказані висновки є вірними і щодо строку дії поруки, що судом першої інстанції не було враховано. Вказане, на думку апелянта, свідчить про порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення вимог ст.ст.5, 10, 13, 263, 264 ЦПК України та невірне застосування вищезазначених норм матеріального права. Відзив від відповідача в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» задоволенню не підлягає. Відповідно до ч.1, ч.2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до доводів апеляційної скарги, предметом апеляційного розгляду справи є рішення суду щодо частини позовних вимог ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» у задоволенні яких судом першої інстанції відмовлено. В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами. 21.08.2008 року між ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2233/68 (а.с.21-23). Згідно з п. 1.1. Кредитного договору Банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 30759,70 доларів США терміном до 20.08.2021 року зі сплатою 14,3% річних. За користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені договором, (прострочена заборгованість) процентна ставка збільшується на 1%, починаючи з дня виникнення такої заборгованості (п. 3.1.1 Кредитного договору) Згідно з п. 3.3.3 Кредитного договору Позичальник зобов`язується погашати кредит частками щомісячно у розмірі 197,18 доларів США в строк до 10 числа включно кожного календарного місяця починаючи з місяця, наступного за звітним, а останній платіж в сумі 197,80 доларів США. В якості забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 2233/68/1 від 21.08.2008 року, за умовами пункту 1.2. якого останній, як поручитель, зобов`язався в повному обсязі нести солідарну відповідальність перед банком за виконання у повному обсязі позичальником зобов`язань по кредитному договору (а.с.26). У зв`язку із невиконанням кредитних зобов`язань Відповідачем у останнього перед Позивачем утворилась кредитна заборгованість, Вказані обставини не заперечуються сторонами. За розрахунком заборгованості по кредитному договору, що наданий позивачем, заборгованість відповідача станом на 19.07.2019 року складається з: заборгованості за кредитом - 16179,78,59 доларів США; нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом за період з 01.06.2014 року по 30.04.2015 року (а.с.7). Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами (обов`язків щомісячний платіж) та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Суд послався на правову позицію Верховного Суду України викладену в постановах від 19.03.2014 р. у справі № 6-14цс 14, від 1 8.06.2014 року у справі №6-61цс14, від 1.10.2014 року у справі № 134 цс 14, щодо договорів про надання банківських послуг, якими встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, де суд касаційної інстанції визначився, що перебіг трирічного строку позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу. Даний правовий висновок підтверджено по справі №444/95/12 від 28.03.2018 року, яка була розглянута Великою Палатою Верховного Суду. Таким чином початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування. При цьому суд першої інстанції послався на норми ЦК України, зокрема: ст.256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; частину 1 ст.257 ЦК України - загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; частину 1 ст.261 ЦК України - перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Також на встановлені судом фактичні обставини справи. Згідно поштового конверту (а.с.41) позивач звернувся з даним позовом до суду 15.08.2019 року, а відповідачі, під час розгляду справи по суті, звернулися до суду з клопотанням про застосування по справі строків позовної давності. Тому позивач, в межах заявлених позовних вимог, має правові підстави вимагати стягнення заборгованості по кредиту лише за період з 15.08.2016 року в сумі 6927,59 доларів США із розрахунку наведеного в оскаржуваному судовому рішенні, а саме: 98,59 доларів США за період з 15 по 30 серпня 2016 року (197,18/100*15); 6704,12 долари США за період з 01.09.2016 по 30.06.2019 року (197,18 х 34 місяці); 124,88 доларів США за період з 01 по 19 липня 2019 року (197,18/100*19). В задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення заборгованості по кредиту слід відмовити у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що відсотки в сумі 2120,31 доларів США не повинні стягуватись, оскільки період з 01.06.2014 по 30.04.2015 знаходиться поза строком позовної давності. Зазначений висновок суду першої інстанції на переконання колегії суддів є законним та обґрунтованим. За змістом положень ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у строк та в порядку, що встановлені у договорі. Згідно ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки. Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до п.п.5.1, 5.2 договору поруки, цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до припинення забезпеченого ним зобов`язання позичальника за кредитним договором. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором не пред`явить вимоги до поручителя (а.с. 26 зв). В силу ст.ст.553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України, в редакції, що діяла на час укладення договору поруки (21 серпня 2008 року), порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Верховним Судом України у постанові від 20.04.2016 у справі №6-2662цс15 було викладено висновок про те, що умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. У даній справі умови п.5.2 договору поруки № 2233/68/1 від 21 серпня 2008 року про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором не пред`явить вимоги до поручителя, свідчать про те, що цим договором установлено трирічний строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України. Тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом строку, встановленого договором поруки не пред`явить вимоги до поручителя. Велика Палата Верховного суду у постанові від 13.06.2018 у справі №408/8040/12 зробила висновок про те, що строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції, застосувавши строк позовної давності, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги до ОСОБА_1 , які заявлені поза межами строку позовної давності, не підлягають задоволенню, як до боржника так і до поручителя ОСОБА_2 . На підставі зазначеного вище в даній постанові доводи апеляційної скарги позивача не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, а тому задоволенню не підлягають. Крім того, згідно правової позиція викладеної у постанові ВП ВС від 23.06.2020 року по справі №536/1841/15-ц, оскільки кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Відповідно до статті 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, підстави для відшкодування позивачу витрат по сплаті судового збору відсутні. Відомості про інші судові витрати сторонами не надані. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 травня 2020 року залишити без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 січня 2021 року. Судді: