Постанова 4803 № 185/896/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1126/26 Справа № 185/896/20 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В. за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/896/20 за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» - Легезіна Олексія Геннадійовича на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2025 року, ухвалене у складі судді Перекопського М.М., - ВСТАНОВИВ: У лютому 2020 року позивач ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулось до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що між позивачем та ОСОБА_1 (відповідач-1) укладено кредитний договір №2233/18-312 від 25 листопада 2011 року, за умовами якого відповідач-1 отримав кредит у сумі 279 000 зі сплатою 15,3 % річних до 24 листопада 2031 року. В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_2 (відповідач-2) було укладено договір поруки №312/18-1 від 25 листопада 2011 року. Вказує, що зобов`язання за кредитним договором не виконано, у зв`язку з чим, станом на 11 січня 2020 року утворилася заборгованість на загальну суму 306 951,80 грн, що складається з: 272 202,73 грн заборгованість за кредитом, 34 749,07 грн нараховані та несплачені проценти за користування кредитом за період з 01 липня 2014 року по 30 квітня 2015 року. У зв`язку з чим, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 306 951,80 грн, а також витрати по сплаті судового збору. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2025 року позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором №2233/18-312 від 25 листопада 2011 року, яка утворилась станом на 11 січня 2020 року в розмірі 134 568 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» судові витрати в розмірі 1009,26 грн з кожного. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням, представник ПАТ АБ «Укргазбанк» - адвокат Легезін О.Г. подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказане рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог в розмірі 172 383,80 грн. таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. В іншій частині оскаржуване рішення суду від 26 серпня 2025 року, не оскаржується. Зауважує, що відповідно до правового висновку, що викладений постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у цивільній справі №444/9519/12, якщо договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним, з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) боржником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказує, що сплив строку позовної давності за окремим періодичним платежем не свідчить про сплив позовної давності щодо інших періодичних платежів. Судом першої інстанції не враховано, що відповідно до положень 8.3. Кредитного договору №2233/18-312 від 25 листопада 2011 року, даний договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Також, мотиви суду не містять належних обґрунтувань та посилань на норми матеріального права щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог в розмірі 172 383,80 грн., що на думку апелянта є порушенням вимог ст.ст.10, 13, 263, 264 ЦПК України. У зв`язку з чим просить рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2025 року в частині відмовлених у задоволенні вимог скасувати, та ухвалити в цій частині нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. 19 січня 2026 року представник ТОВ «Брайт Інвестмент» - Кириченко О.М. звернулась до суду апеляційної інстанції із заявою про залучення до участі у справі ТОВ «Брайт Інвестмент» у якості правонаступника позивача ПАТ АБ «Укргазбанк» у справі №185/896/20. В обґрунтування заяви зазначила, що відповідно до результатів електронних торгів, оформлених Протоколом електронного аукціону №NLD001-UA-20251217-75760 від 25 грудня 2025 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «Брайт Інвестмент» 14 січня 2026 року було укладено Договір купівлі-продажу (відступлення) права вимоги, відповідно до якого ПАТ АБ «Укргазбанк» відступило ТОВ «Брайт Інвестмент» право вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором №2233/18-312 від 25 листопада 2011 року, Договором поруки №312/18-1 від 25 листопада 2011 року. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року залучено до участі у справі ТОВ «Брайт Інвестмент» у якості правонаступника позивача ПАТ АБ «Укргазбанк» у справі №185/896/20. Сторона відповідачів ОСОБА_3 своїм правом на подачу відзиву не скористалась. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до стаття 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду оскаржується в частині відмовлених позовних вимог, в іншій частині рішення суду не переглядається. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає вказаним вимогам закону. Так судом встановлено, що 25 листопада 2011 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2233/18-312, за умовами якого останній отримав від банку кредит в сумі 279 000 грн. зі сплатою 15,3% річних в межах строку кредитування та 20,3% річних за користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені цим договором, на строк з 25 листопада 2011 року по 24 листопада 2031 року. Згідно договору поруки №312/18-1 від 25 листопада 2011 року, підписаного позивачем та відповідачами, ОСОБА_2 зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору №2233/18-312 від 25 листопада 2011 року. Зобов`язання передбачені кредитним договором відповідач-1 не виконав. Станом на 11 січня 2020 року утворилася заборгованість на загальну суму 306 951,80 грн., що складається з: 272 202,73 грн заборгованість за кредитом, 34 749,07 грн нараховані та несплачені проценти за користування кредитом за період з 01 липня 2014 року по 30 квітня 2015 року. Відповідно до п.5.8 Кредитного договору №2233/18-312 від 25 листопада 2011 року строк позовної давності за цим Договором встановлюється Сторонами у три роки, у тому числі вимоги по поверненню: процентів за користування кредитними коштами та суми заборгованості по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штрафів та всіх видатків, понесених Банком під час виконання умов цього Договору. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем перед судом наявність боргу за кредитом, між тим позовні вимоги підлягають задоволенню в межах строку позовної давності, оскільки представником відповідача було заявлено клопотання про застосування наслідків пропуску позивачем такого строку. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша та друга статті 1054 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Цивільний кодекс України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання. Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати саме по собі. Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука. Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника. Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором. Смерть солідарного боржника - фізичної особи не припиняють обов`язку решти солідарних боржників перед кредитором та не змінюють його обсягу та умов виконання. Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до частини другої статті 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг. З огляду на викладене поручитель хоч і пов`язаний з боржником певними зобов`язальними відносинами, але є самостійним суб`єктом у відносинах з кредитором. Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час укладення договору поруки (20 січня 2022 року), порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання. Доказів повернення тіла кредиту матеріали справи не містять, взяті на себе зобов`язання за договором відповідач не виконав, а отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заборгованість за кредитом підлягає стягненню солідарно з відповідачів. Між тим, представник відповідача просив застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності щодо частини визначених в кредитному договорі періодичних платежів, які знаходяться поза межами такого строку. Дане клопотання судом першої інстанції задоволено і з відповідачів на користь позивача стягнуто суму заборгованості в межах трирічного строку до моменту звернення позивача до суду з даним позовом, тобто з лютого 2017 по лютий 2020 року. Колегія суддів вважає даний висновок суду першої інстанції таким, що не ґрунтується на вимогах закону та встановлених фактичних обставинах даної справи з огляду на наступне. Так, загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання - зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Суд виходив з того, що оскільки кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування, право позивача вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Між тим, у разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець, до спливу визначеного договором строку кредитування, вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця, щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Тому за вказаних умов, початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і окремо для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 41-46, 56-60, 93)). Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Як встановлено судом, зобов`язання передбачені кредитним договором відповідач 1 не виконав. Станом на 11 січня 2020 року утворилась заборгованість на загальну суму 306951,80 грн., що складається з: 272 202,73 грн. заборгованість за кредитом, 34 749,07 грн нараховані та несплачені проценти за користування кредитом за період з 01 липня 2014 року по 30 квітня 2015 року. Як зазначалося вище, сторони кредитного договору встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов`язань за щомісячним погашенням платежів. Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків. Згідно з пунктом 4.2.4. кредитного договору №2233/18-312 від 25 листопада 2011 року Банк має право, зокрема, вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій у повному обсязі, у випадках невиконання позичальником будь-яких своїх зобов`язань по цьому договору, у тому числі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань (з простроченням їх виконання більше ніж на один банківський день), що випливають з цього договору, шляхом направлення вимоги про дострокове виконання позичальником своїх зобов`язань по цьому договору у письмовому вигляді. Також, згідно з пунктом 4.3.5. кредитного договору, позичальник зобов`язується на вимогу Банку достроково повернути кредит, сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами та можливі штрафні санкції. Встановивши, що ОСОБА_1 не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, кредитор (позивач) у лютому 2020 року звернувся відразу до суду з даним позовом. Позивач був позбавлений можливості направити боржникам вимогу, що передбачена п.4.3.5 договору, засобами поштового зв`язку, оскільки відповідачі зареєстровані на тимчасово окупованій території (в м.Донецьк), на яку доставлення поштової кореспонденції не здійснювалось, а інших достовірних даних про адресу місцезнаходження відповідачів на час подачі позову у лютому 2020 року, за якою вони могли отримати вимогу банку - не встановлено. Дійсно, з 27 листопада 2014 року ДП «Укрпошта» зупинила приймання і доставку поштових відправлень на територіях Донецької та Луганської областей, які не контролюються українською владою. Рішення прийнято на виконання Указу Президента від 14.11.2014 №875/2014 про введення в дію рішення РНБО «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях», а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження». Вказана інформація є загальновідомою не потребує доказування. Отже, банк був позбавлений можливості, з об`єктивних причин, повністю дотриматись п.4.2.4 кредитного договору (щодо надіслання боржнику вимоги про дострокове повернення кредиту), що на думку колегії не впливає на зобов`язання щодо повернення кредиту, оскільки позивач звернувся безпосередньо до суду з позовом і з вагомих причин був позбавлений можливості виконати положення договору щодо досудового врегулювання спору. У зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання за кредитним договором, банк використав право достроково вимагати з позичальника повернення всієї заборгованості за кредитним договором, звернувшись 06 лютого 2020 року до суду з даним позовом, а отже, пред`явивши позов про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом, кредитор, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про негайне повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після звернення до суду. Аналогічні правові висновки викладені у постанові ВС України від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16). Отже, позивачем не пропущено строк позовної давності до заявлених вимог, тому позовні вимоги є законними та обґрунтованими. Доводи апеляційної скарги, що мотиви суду не містять належних обґрунтувань та посилань на норми матеріального права щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог в розмірі 172 383,80 грн. знайшли своє підтвердження та приймаються колегією суддів. Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не в достатньо повному обсязі встановив обставини справи, не перевірив доводи і заперечення сторін, не надав дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам закону. З огляду на викладене рішення суду в оскарженій частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню. Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 1 551,45 грн. з кожного. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» - задовольнити. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2025 року в частині вимог, у задоволенні яких відмовлено - скасувати. Резолютивну частину рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2025 року викласти у наступній редакції: «Позов Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого за кредитним договором №2233/18-312 від 25 листопада 2011 року укладеним між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 , та договором поруки №312/18-1 від 25 листопада 2011 року між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_2 , є Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» (ЄДРПОУ 43115064) заборгованість за кредитним договором №2233/18-312 від 25.11.2011 в сумі 306 951 (триста шість тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) грн. 80 коп. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» (ЄДРПОУ 43115064) судові витрати в розмірі 1 551,45 (одну тисячу п`ятсот п`ятдесят одну) грн. 45 коп. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» (ЄДРПОУ 43115064) судові витрати у розмірі 1 551,45 (одну тисячу п`ятсот п`ятдесят одну) грн. 45 коп.». Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст постанови складено 08.05.2026 року Головуючий суддя О.В.Агєєв