Постанова 4824 № 754/13048/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 754/13048/15-ц Головуючий у суді першої інстанції: Таран Н.Г. № апеляційного провадження: 22-ц/824/594/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Волошиної В.М. Суддів Слюсар Т.А., Рейнарт І.М. Секретаря судового засідання Рудик О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , до якої приєдналась ОСОБА_2 , на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, в с т а н о в и л а: У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що 08 квітня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11330177000, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 111 117,00 доларів США, та зобов`язувалась належним чином використати та повернути банку в строк до 09 квітня 2029 року суму отриманого кредиту, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, а також сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених договором. З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань, які виникають з умов кредитного договору № 11330177000 від 08 квітня 2008 року, між банком та ОСОБА_2 08 квітня 2008 року було укладено договір поруки № 195603. Посилаючись на неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 14 серпня 2015 року утворилась заборгованість, кредитор просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку на його користь заборгованість у розмірі 145 101,00 доларів США, яка складається з: непогашеного кредиту - 103 241,97 доларів США; несплачених процентів за користування кредитом - 41 859,54 доларів США, а також заборгованість за кредитним договором по сплаті пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в сумі 359 599,88 грн., з яких: пеня за прострочення сплати кредиту - 42 360,28 грн.; пеня за прострочення сплати процентів - 317 239,60 грн. У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим. На обґрунтування позову посилалась на те, що досудову вимоги банку від 16 червня 2014 року вона не отримувала, про що свідчить висновок судово-почеркознавчої експертизи, звідси випливає, що порука припинилась, так як банк не повідомив поручителя в шести місячний строк про вимоги виконати зобов`язання (а.с. 171-172 том 1). Протокольною ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 01 березня 2017 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (а.с. 176-177 том 1). У травні 2017 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов з вимогою до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 08 квітня 2008 року між нею та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11330177000, за умовами якого банк надав, а вона отримала кредит у розмірі 111 117,00 доларів США (еквівалент 561 140,85 грн. за курс, та зобов`язувалась належним чином використати та повернути банку в строк до 09 квітня 2029 року суму отриманого кредиту, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, а також сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених договором. З метою забезпечення виконання зобов`язання позичальника банк прийняв в іпотеку двокімнатну квартиру площею 51,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки № 82317 від 08 квітня 2008 року. Посилаючись на те, що вона договір іпотеки не підписувала, просила визнати договір іпотеки № 82317 від 08 квітня 2008 року, укладений між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 недійсним (а.с 183-184 том 1). Протокольною ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (а.с. 238-240 том 1). У зв`язку з приведенням своєї діяльності у відповідності до вимог закону України «Про акціонерні товариства» рішенням Загальних зборів акціонерів банку від 17 жовтня 2018 року прийнято рішення про зміну типу товариства із публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на акціонерне товариства «УкрСиббанк», що підтверджується новою редакцію статуту акціонерного товариства «УкрСиббанк» (а.с. 58-62 том 2). Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року залишено без розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим на підставі пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України; залишено без розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним на підставі пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України (а.с. 69-70 том 2). Ухвала Деснянського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року про залишення без розгляду зустрічних позовних заяв ОСОБА_2 , ОСОБА_1 учасниками справи в апеляційному порядку не оскаржувалась. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму заборгованості за кредитним договором 145 101,51 доларів США - суму боргу по поверненню кредитних коштів та процентів за користування кредитом, 359 599,88 грн. - пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів та судові витрати по справі зі сплати судового збору 3 654,00 грн. Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, до якої приєдналась відповідачка ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», мотивуючи тим, що рішення суду першої ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України, з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». У порушення вимог статті 81 ЦПК України позивачем не надано виписки за рахунком позичальника про виконання операцій, а також докази отримання позичальником кредитних коштів. В свою чергу, наданий позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості по кредитному договору не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 78-79 ЦПК України на підтвердження обставин виникнення цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Звернула увагу, що за кредитним договором №11330177000 від 08 квітня 2008 року банком вже пред`являвся позов про стягнення заборгованості в серпні-вересні 2014 року, який ухвалою Деснянського районного суду міста Києва залишений без розгляду. В цій справі банком здійснено розрахунок станом на 02.06.2014, а подання позову у вересні 2014 року можна вважати як направлення вимоги позичальнику та поручителю. В силу частини 2 статті 1050 ЦК України після направлення вимоги про дострокове повернення в подальшому кредитор втрачає право нараховувати відсотки. До апеляційної скарги на рішення суду відповідачами також включені заперечення на ухвалу суду першої інстанції від 04 жовтня 2019 року, якою залишено без розгляду з підстав повторної неявки, зустрічні позови як відповідача ОСОБА_1 з вимогами до банку про визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним з тих підстав, що кредитний договір № 11330177000 від 08 квітня 2008 року нею не підписувався, так і зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим. Зазначали, що судом першої інстанції не вжито належних заходів щодо сповіщання позивачів за зустрічними позовами про місце та час розгляду справи, чим було грубо порушено норму статті 43, 49, 128 ЦПК України, внаслідок чого позивачі за зустрічними позовами не мали можливості підтримати зустрічні вимоги, приймати участь у справі, подавати клопотання. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції здійснив належну оцінку письмових доказів у справі: кредитного договору та розрахунку заборгованості, здійсненого на підставі умов кредитного договору та даних про погашення кредитного зобов`язання та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. 22 травня 2020 року ОСОБА_1 подала до суду письмове клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчу експертизу, посилаючись на те, що кредитний договір № 11330177000 від 08 квітня 2008 року вона не підписувала (а.с. 15 том 3). У судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги. Представник позивача Шевчук С.В. - заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про час і місце розгляду справи судом повідомлена у встановленому законом порядку, повідомлені нею в день судового розгляду справи причини неявки в судове засідання визнані судом апеляційної інстанції неповажними. Відповідно до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у її відсутності. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Ухвалюючи рішення суду про задоволення позову акціонерного товариства «УкрСиббанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 суму боргу по поверненню кредитних коштів та процентів за користування кредитом у розмірі 145 101,51 доларів США, 359 599,88 грн. - пені за несвоєчасне погашення кредиту, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача є доведеними. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення у повній мірі не відповідає. З матеріалів справи вбачається, що 08 квітня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11330177000, за умовами якого банк надав, а позичальник ОСОБА_1 отримала та зобов`язувалась повернути кредит в іноземній валюті в сумі 111 117,00 доларів США зі сплатою 11,80 % процентів річних за користування кредитом шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених договором, строком до 09 квітня 2029 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін (а.с. 9-26 том 1). Сторони договору визначили, що позичальник зобов`язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати до 08 числа кожного календарного місяця строку кредитування ануїтетних платежів у розмірі 1 195,00 доларів США - підпункт 1.2.1. договору. За порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх зобов`язань, передбачених договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена у іноземній валюті. Пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи погашення заборгованості, але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування - пункт 8.1. розділу 8 договору. У пунктах 4.9., 5.5. договору сторони зобов`язання передбачили, що у випадку несплати позичальником чергового ануїтетного платежу в установлений цим договором день сплати більш ніж на один місяць банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, а позичальник зобов`язується повернути наданий банком кредит та сплатити проценти у повному обсязі за умови реалізації банком права вимоги на дострокове виконання зобов`язання згідно умов розділу 12 цього договору. За пунктом 12.1. розділу 12 договору сторони погодили, що у випадку настання обставин, визначених, зокрема, у пунктах 4.9., 5.5. цього договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 31 календарний день з дати одержання позичальником вищезазначеного повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважається термін повернення кредиту таким що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку. Додатковою угодою № 1 до кредитного договору № 11330177000 від 08 квітня 2008 року, яка підписана сторонами 12 травня 2009 року, останні узгодили, зокрема, що для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладенні, а саме № 11330177000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку - № НОМЕР_1 . Позичальник з дати підписання цієї додаткової угоди у будь-якому випадку зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору. Позичальник зобов`язується сплачувати проценти у строку з 01 по 25 число кожного місяця, наступного за тим, за яким були нараховані банком такі проценти за користування кредитом. При цьому остаточне погашення процентів повинно бути зроблено не пізніше дати остаточного повного повернення кредиту, а саме 08 квітня 2031 року, якщо згідно умов основного договору не буде застосовано інший термін виконання такого зобов`язання. За пунктом 3 додаткової угоди сторони домовились змінити графік погашення кредиту та підтвердили, що на день підписання цієї додаткової угоди заборгованості позичальника на основній сумі кредиту становить розмір 109 704,26 доларів США. Усі інші умови договору та додаткових угод до нього, які не суперечать цій угоді, залишаються без змін і сторони підтверджують свої зобов`язання за ними (а.с. 27 том 1). З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 08 квітня 2008 року укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором № 11330177000 від 08 квітня 2008 року. Пунктом 3.1. якого визначено, що цей договір діє до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором (а.с. 28 том 1). Фактичні обставини справи на підставі поданих та досліджених доказів учасниками свідчать про те, що банк виконав свої зобов?язання, надавши позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти в повному обсязі, які прийняті позичальником від банку. Обставини укладення договору на умовах, визначених у ньому, отримання грошових коштів в сумі 111 117,00 доларів США та часткового виконання основного зобов`язання визнані відповідачкою ОСОБА_1 під час судового розгляду справи. Із наданих позивачем письмових доказів вбачається, що на виконання умов кредитного договору позичальником сплачено 7 875,03 доларів США на погашення кредиту та 45 312,30 доларів США на погашення нарахованих процентів. Розрахунок заборгованості свідчить про те, що позичальником останній платіж на погашення кредиту здійснено 02 вересня 2012 року, зі сплати нарахованих процентів за користування кредитом останній платіж зараховано банком 02 жовтня 2012 року (а.с. 31-37 том 1). Із доводів апеляційної скарги та наданих пояснень сторін у справі колегією суддів встановлено, що у серпні 2014 року кредитор акціонерне товариство «УкрСиббанк» вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором № 11330177000 від 08 квітня 2008 року. Для перевірки доводів учасників справи судом апеляційної інстанції витребувано з Деснянського районного суду міста Києва цивільну справу № 754/14301/14-ц за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Із оглянутих матеріалів цивільної справи № 754/14301/14-ц колегією суддів встановлено, що заявлені вимоги у даній справі ПАТ «УкрСиббанк» стосувалися дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року позовну заяву ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 липня 2015 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року ( а.с. 165, 187-188 справа № 754/14301/14-ц). Долучені до матеріалів справи № 754/14301/14-ц письмові докази свідчать про те, що у зв`язку з невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язання в обумовлений сторонами строк кредитор акціонерне товариство «УкрСиббанк», реалізуючи свої права, що випливають із положень частини другої статті 1050 ЦК України та пунктів 5.5., 12.1. кредитного договору, визнав строк повного виконання зобов`язання таким, що настав, направивши позичальнику 16 червня 2014 року досудову вимогу № 1708, в якій просив здійснити повне погашення кредиту. Таке виконання на узгоджений сторонами умовах (підпункт 12.1. договору) повинно бути проведено позичальником протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку (а.с. 32 справа № 754/14301/14-ц). Досудова вимога № 1708 від 16 червня 2014 року одержана позичальником ОСОБА_1 19 червня 2014 року, яка залишилась без виконання (а.с. 33 справа № 754/14301/14-ц 2). З огляду на пред`явлену вимогу № 1708 від 16 червня 2014 року про дострокове стягнення кредиту слід дійти висновку, що кредитор такими діями на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Відповідно строк дії договору № 11330177000 від 08 квітня 2008 року змінився з тридцять першого календарного дня з дати одержання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі 21 липня 2014 року. Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів, виходить з такого. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання. Аналіз зазначених норм права вказує на те, що у разі порушення позичальником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, кредитор відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України протягом всього часу - до закінчення строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені щомісячні платежі, прострочення яких мало місце під час дії договору. Після спливу визначеного договором строку кредитування (зміни строку виконання зобов`язання) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти, пеню припиняється. Кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів і пені. Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 4-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18). Колегію суддів встановлено, щозвертаючись, 21 серпня 2015 року, до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк (кредитор) посилався на те, що позичальник у повному обсязі борг не погасив, станом на 14 серпня 2015 року має заборгованість з погашення тіла кредиту (залишку) в сумі 103 241,97 доларів США, зі сплати щомісячних процентів 41 859,54 доларів США за період з 29 травня 2009 року по 03 серпня 2015 року, нарахованої пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 14 серпня 2014 року по 14 серпня 2015 року в сумі 42 360,28 грн., нарахованої пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 14 серпня 2014 року по 14 серпня 2015 року в сумі 317 239,60 грн. Разом з тим, виходячи з правового аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти, неустойку за час дії кредитного договору, слід дійти висновку, що вимоги кредитора щодо стягнення процентів за користування кредитом та пені за порушення виконання зобов`язання за період, що виходить за межі строку кредитування, не узгоджуються з нормами матеріального права, а відтак не дають підстав для висновку про порушене право кредитора в цій частині вимог. У справі, яка переглядається, строк виконання зобов`язання у повному обсязі настав 21 липня 2014 року. Таким чином, вимога позивача в частині стягнення заборгованості з нарахованих та несплачених процентів за користування кредитними коштами за період з 22 липня 2014 року по 03 серпня 2015 року в сумі 15 009,27 доларів США, а також вимога в частині стягнення пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 14 серпня 2014 року по 14 серпня 2015 року в сумі 42 360,28 грн., пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 14 серпня 2014 року по 14 серпня 2015 року в сумі 317 239,60 грн. є безпідставною та задоволенню не підлягає. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таких вимог позивач у справі не заявив. В цій частині доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли свої підтвердження. Досліджуючи розрахунок заборгованості в межах строку кредитування, колегією суддів встановлено, що на виконання умов кредитного договору позичальником в рахунок погашення тіла кредиту сплачено та зараховано банком 7 875,03 доларів США. Залишок суми боргу за тілом кредиту станом на 21 липня 2014 року становив розмір 103 241,97 доларів США (111 117,00 доларів США - 7 875,03 доларів США). В частині процентів за користування кредитом в межах строку кредитування борг за складовою заборгованості процентів за користування кредитом станом на 21 липня 2014 року становить суму 26 850,27 доларів США, який виник за період з 29 травня 2009 року по 28 лютого 2011 року у розмірі 4 690,70 доларів США та за період з 01 березня 2011 року по 21 липня 2014 року у розмірі 22 159,57 доларів США. Заборгованість в частині залишку кредиту у розмірі 103 241,97 доларів США, а також процентів за користування кредитом в межах строку кредитування у розмірі 26 850,27 доларів США, періоду її виникнення, що обліковується за позичальником ОСОБА_1 підтверджується зібраними та дослідженими доказами у справі. Доказів погашення заборгованості за цими складовими відповідачем ОСОБА_1 не надано та матеріали справи не містять. За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що вимога позивача в частині дострокового повернення частини позики, що залишилася у розмірі 103 241,97 доларів США, та стягнення процентів в межах строку кредитування у розмірі 26 850,27 доларів США є доведеною та підлягає задоволенню. Вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув, та задовольняючи вимогу позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, не врахував, що у банка відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, пеню після закінчення строку його дії, тобто після 21 липня 2014 року. Доводи апеляційної скарги про те, що наданий позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості по кредитному договору не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 78-79 ЦПК України на підтвердження обставин виникнення цивільно-правових відносин між сторонами у справі є помилковими, виходячи з наступного. Згідно статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Встановлені фактичні обставини справи свідчать про існування між сторонами у справі кредитних правовідносин, сторонами зобов`язання досягнуто згоди щодо усіх умов видачі та порядку повернення кредиту, у тому числі, з відкриттям позичальнику позичкового рахунків для сплати платежів по кредиту та обліку заборгованості за кредитом - пункт 1.2.2. договору. Інформація, що міститься в первинних документах ( банківських виписках) щодо фактично сплачених позичальником платежів та їх розміру протягом операційного дня, а також дані щодо періоду погашення кредиту та розмір необхідних до сплати чергових платежі на узгоджених сторонами зобов`язання умовах систематизовано кредитором (позивачем у справі) у розрахунку заборгованості по кредитному договору № 11330177000 від 08 квітня 2008 року, на основі аналізу яких позивач визначив розмір заборгованості позичальника, що спростовує твердження відповідачки ОСОБА_1 про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є лише калькуляцією розміру заборгованості позичальника. Із змістом розрахунку заборгованості, в якому зазначено як розмір виданого кредиту, періоди погашення та розмір необхідних до сплати чергових платежів, так і розмір та число, місяць та рік фактично сплачених позичальником платежів на виконання кредитного зобов`язання, з періодами виникнення заборгованості, відповідачка ознайомлена. Документально не підтвердила сплату платежів у більшому розмірі, ніж ті, що зазначені кредитором у розрахунку заборгованості. Твердження відповідачки ОСОБА_1 про те, що кредитний договір № 11330177000 від 08 квітня 2008 року нею не підписувався, про що вона зазначала у зустрічному позові про визнання кредитного договору недійсним спростовуються матеріально-правовою вимогою (предмет, підстава) пред`явленого зустрічного позову ОСОБА_1 , в якому остання, посилаючись на те, що вона не підписувала саме договір іпотеки № 82317 від 08 квітня 2008 року, укладений між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , просила визнати недійсним (а.с 183-184 том 1). Вимог та заперечень з приводу того, що нею не підписувався кредитний договір відповідачка ОСОБА_1 протягом розгляду справу в суді першої інстанції не заявляла. Як передбачено частиною 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Порушене відповідачкою ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи підпису, вчиненого на кредитному договорі № 11330177000 від 08 квітня 2008 року, не обґрунтовано доказами про неможливість його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, до того ж, не забезпечене потрібними матеріалами, не підтримане відповідачкою у ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а тому відхилене колегією суддів шляхом постановлення протокольної ухвали від 14 грудня 2020 року. Надаючи оцінку в частині заперечень на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року, що включені до апеляційної скарги на рішення суду, колегією суддів встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року залишені без розгляду як зустрічний позов ОСОБА_1 з вимогою до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки № 82317 від 08 квітня 2008 року, укладеного між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 недійсним, так і зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим. Як передбачено статтею 353 ЦПК України ухвала про залишення позову (заяви) без розгляду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Згідно з частинами 2, 3 статті 2 ЦПК України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не реалізували процесуальне право на оскарження ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року в апеляційному порядку, тому включені до апеляційної скарги заперечення на ухвалу суду першої інстанції від 04 жовтня 2019 року, які не були предметом оскарження за поданою позивачами за зустрічними позовами апеляційної скарги, не приймаються і не розглядаються в суді апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги, яка подана на рішення суду першої інстанції по суті вирішених вимог акціонерного товариства «УкрСиббанк», оскільки є способом оскарження судового рішення поза передбаченим процесуальним законом порядком. Перевіряючи доводи відповідачки ОСОБА_2 в частині неправомірного задоволення вимог до поручителя з підстав пропуску шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя, колегія суддів виходить із такого. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, що договором поруки, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання усіх зобов`язань боржника за основним договором не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Як зазначалося вище, сторони кредитного договору встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов`язань за щомісячним погашенням платежів. Крім того, пунктом 12.1. кредитного договору сторони врегулювали питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів. Так, у випадку несплати позичальником чергового ануїтетного платежу в установлений цим договором день сплати більш ніж на один місяць банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів з направленням на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, при цьому не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 31 календарний день з дати одержання позичальником вищезазначеного повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку. Як встановлено колегією судді при розгляді справи, що під час дії договору мало місце прострочення сплати позичальником ОСОБА_1 чергових платежів по кредиту та процентів за користування кредитом, у зв`язку з цим кредитором на адресу позичальника надіслана досудова вимога № 1708 від 16 червня 2014 року, яка одержана позичальником ОСОБА_1 19 червня 2014 року та залишена без виконання. Таким чином, у відповідності до пункту 12.1. договору строк користування кредитом достроково сплив 21 липня 2014 року, а з позовом до поручителя ОСОБА_2 кредитор звернувся 21 серпня 2015 року. Залишення позову ПАТ «УкрСиббанк» без розгляду у справі № 754/14301/14-ц не зупиняє перебігу позовної давності, що відповідає положенню частини 1 статті 265 ЦК України. Отже, змінивши строк виконання основного зобов`язання, кредитор зобов`язаний був пред`явити позов до поручителя ОСОБА_2 протягом шести місяців, від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Встановленні обставини у справі свідчать про те, що вимогу до поручителя ОСОБА_2 про повернення боргових сум кредитор пред`явив більш ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов`язання. Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати, тому суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов`язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду. Покладаючи на поручителя ОСОБА_2 обов`язок щодо виконання нею основного зобов`язання, суд першої інстанції не врахував положення частини четвертої статті 559 ЦК України та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог кредитора про стягнення з поручителя заборгованості за основним договором. Отже, обставини на які відповідачка ОСОБА_2 посилається як на підставу перегляду судового рішення в частині неправомірного задоволення вимог до поручителя з підстав пропуску шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя, а також доводи апеляційної скарг ОСОБА_1 про те, що вимоги кредитора щодо стягнення процентів, пені за період, що виходить за межі строку кредитування, не узгоджуються з нормами матеріального права, а відтак не дають підстав для висновку про порушене право кредитора знайшли своє підтвердження, тому апеляційна скарга ОСОБА_1 , до якої приєдналась ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню. Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11330177000 від 08 квітня 2008 року, із змінами до нього. Відповідно до положень статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Колегією суддів встановлено, що при поданні позовної заяви позивачем АТ «УкрСиббанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором сплачено 3 654,00 грн. судового збору (а.с. 3 том 1). Позовні вимоги АТ «УкрСиббанк» задоволено частково (80,35%), а тому понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати у пропорційному розмірі до задоволених вимог у розмірі 2 935,99 грн. слід покласти на відповідачку ОСОБА_1 . Відповідно сплачений ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в апеляційній інстанції в сумі 5 481,00 грн. (а.с. 84 том 2) у пропорційному розмірі до задоволених вимог апеляційної скарги в частині стягнення заборгованості (19,65%), що складає розмір 1 077,02 грн., слід покласти на позивача. Як передбачено частиною 10 статті 141 ЦПК України у випадку покладення судових витрат на обидві сторони суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. При застосуванні положення частини 10 статті 141 ЦПК України, колегія суддів враховує, що при розподілі судових витрат на відповідачку ОСОБА_1 покладено більшу суму судових витрат, а тому до стягнення з відповідачки на користь позивача підлягає різниця судових витрат (судового збору) у розмірі 1 858,97 грн. (2 935,99 грн. - 1 077,02 грн.), зі звільненням сторін у справі від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Сплачений відповідачкою ОСОБА_2 судовий збір відповідно до вимог підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання заяви про приєднання до апеляційної скарги у пропорційному розмірі до задоволених вимог апеляційної скарги у розмірі 1 077,02 грн. слід покласти на позивача. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналась ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11330177000 від 08 квітня 2008 року, із змінами до нього, в сумі 130 092,24 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 103 241,97 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитними коштами у розмірі 26 850,27 доларів США. В інший частині вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 відмовити. В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі 1 858,97 грн. Стягнути з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 077,02 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді: