Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/3320/19

12.01.21 22-ц/812/50/21 Провадження № 22-ц/812/50/21 Головуючий суду першої інстанції Коваленко І.В. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 січня 2021 року м. Миколаїв Справа 489/3320/19 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Коваленка І.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, о 16 год 54 хв, повний текст якого складений 21 вересня 2020 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, В С Т А Н О В И В: 19 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила зобов`язати останню передати належну їй на праві приватної власності кімнату розміром 9,5 кв.м (№ 2-5 технічного паспорту) у житловому будинку АДРЕСА_1 та судовий збір. Доводи позовної заяви обґрунтовано тим, що 18 червня 2013 року нею було укладено договір купівлі-продажу 39/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , інша частка у розмірі 61/100 належить відповідачу у порядку спадкування. Під час її відсутності у вказаному помешканні, ОСОБА_3 безпідставно переобладнала кімнату (літ 2-5 згідно технічного паспорту), зняла міжкімнатні двері, завалила вхід на її половину, одночасно зробила прохід з цієї кімнати у свою частину будинку, тим самим кімната літ 2-5 вибула з її користування та опинилася в користуванні відповідача. Після перебудови остання виставила свою частину будинку зі спірною кімнатою на продаж. Усне звернення до відповідача повернути кімнату ОСОБА_3 відхилила, а тому, посилаючись на положення ст. 387 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд задовольнити її позовні вимоги. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено, а також скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою цього ж суду від 24 червня 2019 року. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що сторони є співвласниками домоволодіння, яке належить їм на праві спільної часткової власності, порядок користування домоволодінням між сторонами не встановлювався та добровільно домовитися про користування спірною кімнатою вони не можуть, а тому звернення позивача до суду з підстав, передбачених статтею 387 ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння є неналежним способом захисту порушеного права. Не погодившись із вказаним рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , посилаючись на його незаконність та безпідставність, порушення норм матеріального та процесуального права просила скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що в порушення норм процесуального права, районним судом було прийнято до уваги відзив позивача та надані до нього докази, зокрема, копію техпаспорту 2013 року, оригінал якого судом досліджено не було. До того ж, відзив на позов було подано з порушенням строків, встановлених ст. 191 ЦПК України, без їх поновлення, і повідомлення про відзив позивача. Позивачу та його представнику не було відомо про відзив та надані до нього докази до 15 вересня 2020 року, про що свідчить протокол судового засідання, який підтверджує що позивача не ознайомлено з доказами наданими відповідачем. Місцевим судом також не було враховано зміст рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 червня 1985 року, яким в порядку поділу майна подружжя за попередніми власниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано право власності за кожним по Ѕ частки вказаного домоволодіння. Крім того, посилаючись на приписи ст. 358 ЦК України, скаржник зазначала, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі. Зокрема, при встановленні порядку користування будинком кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок. Разом із тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно. Таким чином, установлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень у натурі не припиняє права спільної часткової власності, тому що такі частки не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них. Відтак домовленість співвласників про порядок володіння і користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю, оформлена нотаріально посвідченим договором, є обов`язковою для майбутніх співвласників при здійсненні ними правомочностей володіння й користування спільним майном. До того ж, у судовому засіданні ОСОБА_3 особисто визнала факт самочинного захоплення кімнати, що підтверджується протоколом судового засідання. Не погодившись з доводами апеляційної скарги, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_6 , просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Доводи відзиву обґрунтовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 18 червня 2013 року позивач набула право власності на 39/100 часток в домоволодінні, без зазначення конкретних приміщень. При цьому встановлений рішенням суду від 19 березня 1987 року порядок користування житловим будинком, відповідно до якого кухня 1-5, площею 9,3 кв.м була виділена у користування ОСОБА_7 , не може бути прийнято судом в якості доказу належності позивачу цього приміщення, яке на експлікації до технічних паспортів, які надано сторонами, відображена під номером 2-5, площею 9,5 кв.м, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу від 18 червня 2013 року позивач набула право власності на частку в домоволодінні без визначення приміщень, які входять в її користування. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи згідно рішення Ленінського районного народного суду міста Миколаєва від 07 червня 1985 року в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано право власності за кожним по Ѕ частки домоволодіння АДРЕСА_1 . Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 березня 1987 року задоволено позов ОСОБА_4 про поділ домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки. Виділено ОСОБА_4 в житловому будинку літ. «а» житлові кімнати «1-3» і «1-4» загальною площею 25,7 кв.м (з них 0,3 кв.м під опалюваним вогнищем) вартістю 2 601 руб., коридор «1-2» площею 4,9 кв.м, вартістю 496 руб., сіни літ. «а» з ганком вартістю 1 822 руб., котельну літ. «а1» вартістю 294 руб., вбиральню літ. «2» вартістю 51 руб., ворота № 2, хвіртку № 4 і паркан № 5 вартістю 663 руб, 2/3 паркана № 7 вартістю 191 руб., Ѕ підпірних стінок вартістю 176 руб., водопровідну колонку № 3 вартістю 120 руб. і замощення 1 вартістю 374 руб., а всього виділено на суму 6 788 руб., визнавши за нею право власності на 61/100 часток домоволодіння. В її ж користування виділено земельну ділянку індивідуального користування, позначену 1 на плані - додаток № 4 площею 301 кв.м (з них 114 кв.м за рахунок надлишку), в тому числі: під жилими будівлями 73 кв.м, під нежитловими - 8 кв.м і під двором 220 кв.м. Виділено у власність ОСОБА_5 в житловому будинку літ. «А» житлові кімнати «1-6» і «1-7» загальною площею 18,9 кв.м (з них 0,4 кв.м під опалювальним вогнищем) вартістю 1 913 руб., кухню «1-5» площею 9,3 кв.м (з них 0,4 кв.м під опалювальним вогнищем) вартістю 941 руб., сарай літ. «Б» вартістю 1 132 руб., паркани № 6 і 9 загальною вартістю 119 руб., 1/3 частку паркана № 7 вартістю 96 руб., 1/2 підпірних стінок № 8 вартістю 175 руб., а всього на суму 4 376 руб., визнавши за ним право власності на 39/100 часток домоволодіння. В його ж користування виділено земельну ділянку індивідуального користування, позначену 2 на плані-додатку № 4 площею 301 кв.м (з них 113 кв.м за рахунок надлишку), в тому числі: під жилими будівлями 40 кв.м, під нежитловими 42 кв.м і під двором 219 кв.м. Для в`їзду на виділену земельну ділянку ОСОБА_5 необхідно за свій рахунок обладнати в`їзд. Сторонам у приміщеннях, що виділяються необхідно за свій рахунок закласти дверні отвори в перегородках приміщень «1-7» і «1-2» загальною вартістю 106 руб. 90 коп., закласти дверний отвір в перегородці в приміщенні «1-5» вартістю 32 руб 16 коп., влаштувати дверний отвір в перегородці в приміщенні «1-4», використовуючи дверний блок, знятий в цьому ж приміщенні, вартістю 17 руб. 92 коп., влаштувати дверний отвір замість віконного в приміщенні «1-6» вартістю 115 руб 92 коп., влаштувати віконний отвір в приміщенні «1-6» використовуючи дверний блок, знятий в цьому ж приміщенні вартістю 42 руб. 01 коп., влаштувати дверний отвір в перегородці, використовуючи дверний блок, знятий в цьому ж приміщенні вартістю 23 руб. 45 коп. На підставі рішення суду від 19 березня 1987 року ОСОБА_5 зареєстрував своє право власності на 39/100 частки домоволодіння, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 12129816. Внаслідок смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його частку в домоволодінні успадкував його син ОСОБА_8 , який зареєстрував своє право власності на 39/100 частки 25 грудня 2006 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 13050369. 18 червня 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу частки житлового будинку, відповідно до якого ОСОБА_1 прийняла у власність 39/100 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, з відповідною часткою прилеглих до нього господарських та побутових будівель і споруд. Реєстрація права власності позивача на 39/100 частки домоволодіння підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 червня 2013 року. Відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 червня 2019 року підтверджується, що другим співвласником домоволодіння є відповідач ОСОБА_3 , якій належить 61/100 частки домоволодіння. Право власності на вказану частку відповідач набула на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 грудня 2018 року, після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . За даними технічного паспорту від 10 червня 2013 року житловий будинок житловий будинок АДРЕСА_1 » мав у своєму складі наступні приміщення: коридор 1-1; коридо 1-2; житлова 1-3, житлова 1-4; житлова 1-5; 1-6 коридор; 1-7 житлова; 1-8 коридор; 1-9 ванна; 1-10 котельна; 1-11 кухня; 1-12 ванна. Станом на 11 лютого 2015 року відповідно до технічного паспорту до приміщень вказаного житлового будинку входять ті ж приміщення, що станом на 2013 рік, проте приміщення, з яких складається будинок поділено на самостійні квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . До складу квартири АДРЕСА_2 , яку займала ОСОБА_4 , входили: коридор 1-1; коридор 1-2; житлова 1-3; житлова 1-4, коридор 1-8; ванна 1-9; котельна 1-10. До складу квартири АДРЕСА_3 , яку займала ОСОБА_1 , входили: житлова 2-5 (у 2013 1-5); коридор 2-6 ( у 2013 -1-6); житлова 2-7 (у 2013 1-7); кухня 2-11 (у 2013 1-11); ванна 2-12. За загальним положеннями право власності складається з трьох правомочностей: права володіння; права користування; права розпорядження. У разі порушення права власності й необхідності звертатися до суду за захистом порушеного права передусім потрібно встановити, яких з указаних правомочностей власник позбавлений, задля вибору належного й ефективного способу захисту права. Відповідно до позовних вимог позивач фактично просить суд витребувати (зобов`язати передати) майно (кімнату 2-5) із чужового незаконного володіння ОСОБА_3 , тобто позивач звернулася з віндикаційним позовом. Відповідно до частини 1 статті 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Застосовуючи положення статті 387 ЦК Українинеобхідно враховувати, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеними. Позивачами за позовами, пред`явленими на підставі статті 387 ЦК України може бути власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка не є власником, але в якої майно перебувало у володіння за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів, в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, установлених законом. Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором. Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Отже, із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень частини 1 статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй власними ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Як встановлено матеріалами справи сторони володіють житловими приміщеннями, що складають єдиний житловий будинок, який поділений між сторонами на квартири. В 1987 році за рішенням суду між співвласниками ідеальних часток цього житлового будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було здійснено поділ будинку, де за рішенням суду відступлено від рівності часток спільної часткової власності та визначено частки власників у розмірі 31/100 та 69/100. При цьому кожному власнику виділені конкретні приміщення, що відповідають визначеним судом часткам кожного. На час набуття права власності відповідачем на 69/100 частки у житловому будинку, попередній власник ОСОБА_4 та позивач володіли певними приміщеннями будинку. До складу приміщень, яким володіла позивач входило приміщення житлова 2-5. Отже житлове приміщення 2-5 є складовою житла (квартири АДРЕСА_4 , яким володіє ОСОБА_1 . Як встановлено власник суміжного житла (квартири АДРЕСА_2 ) ОСОБА_3 самостійно встановила перегородку між сміжними квартирами таким чином, що приміщення 2-5 відійшло до складу житла відповідача (квартири АДРЕСА_2 ). За такого існують перешкоди ОСОБА_1 у володінні її житлом (квартирою № 2). З огляду на наведені правові норми та встановлені обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неналежного способу захисту, обраного позивачем. Проте це не позбавляє її права звернутися до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні або розпорядженні майном (негаторний позов), який спрямований на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном. Доводи апеляційної скарги висновку суду першої інстанції щодо обраного позивачем неналежного способу захисту своїх прав, не спростовують. Водночас колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, що житловий будинок на час розгляду справи належить сторонами на праві спільної часткової власності та поділу цього будинку не було, оскільки рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 березня 1987 року було визнано право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на конкретні приміщення у житловому будинку, господарські будівлі та споруди. Це рішення набрало законної сили та має преюдиційне значення при вирішенні спору. Проте, позивач не надала до суду належних доказів за правилами статей 76-78 ЦПК України, що житлові приміщення, зазначені в рішенні суду від 19 березня 1987 року, зокрема, приміщення кухні 1-5, є приміщенням житлової 2-5, зазначеному у технічному паспорті 2015 року. Отже суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Між тим, помилковість в обґрунтуванні висновків суду першої інстанції не призвела до неправильного вирішення справи по суті, водночас свідчить про необхідність зміни мотивувальної частини оскарженого рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини 4 статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні мотивувальної та (або) резолютивної частини. З урахуванням викладеного, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України судове рішення підлягає зміні у мотивувальній частині, яку слід викласти у редакції цієї постанови. Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2020 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови. В іншій частині зазначене рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 12 січня 2021 року.