Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 531/1198/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2021 р.Справа № 531/1198/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Поліцейського роти №1 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Ярового Віктора Миколайовича на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 16.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Черняєва Т.М., м. Карлівка, повний текст складено 16.09.20 року по справі № 531/1198/20 за позовом ОСОБА_1 до Поліцейського роти № 1 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Ярового Віктора Миколайовича , Департаменту патрульної поліції в особі батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Поліцейського роти № 1 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Ярового Віктора Миколайовича (далі - Поліцейський роти № 1 Яровий В. М., відповідач 1), Департаменту патрульної поліції в особі батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області (далі - відповідач 2), в якій просив суд скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ № 2847534 від 19.07.2020, а провадження по справі закрити. Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 16.09.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову поліцейського роти № 1 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Ярового Віктора Миколайовича від 19 липня 2020 року серії ЕАМ № 2847534 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 гривень. Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 щодо вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Стягнуто на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції (39600, м. Кременчук, вул. 40 років ДАІ, 3, код ЄДРПОУ 40108646) сплачений судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок. Поліцейський роти № 1 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Яровий В. М., не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач 1 вказує, що в місці, час та дату, вказані в оскаржуваній постанові, під час патрулювання поліцейським було виявлено вантажний транспортний засіб з напівпричепом під керуванням позивача, який перевозив великоваговий вантаж. На місці зупинки поліцейський повідомив позивачу спеціальне звання, посаду та прізвище, а також про причину зупинки. Під час перевірки документів про реєстрацію транспортних засобів (тягача та напівпричіпа), якими керував позивач, та даних товарно-транспортної накладної (далі - ТТН) було встановлено, що загальна маса транспортного составу разом з вантажем перевищує 40 тон. Оскільки позивач не надав для перевірки дозволу на участь в дорожньому русі великовагового транспортного засобу, було встановлене порушення ним п. 22.5 ПДР України. Позивачу повідомлено про порушення ним ПДР України, роз`яснено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, порядок та строки оскарження постанови, порядок та строки сплати адміністративного стягнення, про свідчить підпис позивача на постанові. На місці розгляду справи про адміністративне правопорушення позивач не заперечував проти факту порушення ним п. 22.5 ПДР України. Будь-яких доказів на дотримання правил дорожнього руху, в порядку ст. 268 КУпАП, на місці розгляду справи про адміністративне правопорушення позивачем надано не було. Позивач під час перевезення вантажу, який за габаритом перевищував максимально допустимі норми, не дотримався визначених у дозволі умов та режиму руху транспортного засобу, тому перевозив вантаж без погодження з відповідними органами, отже, в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, за порушення п. 22.5 ПДР України. Оскільки фактична маса вантажу встановлена за наявними у позивача документами, інспектор патрульної поліції діяв в межах та на підставі чинного законодавства. Вважає, що поліцейський наділений правом здійснити документальний ваговий контроль. Посилання суду першої інстанції на примітку до ст. 132-1 КУпАП, згідно з якою дія частини першої цієї статті не поширюється на правопорушення, пов`язані з перевищенням габаритних та/або вагових параметрів, не може бути підставою для скасування постанови від 19.07.2020 серії ЕАМ № 2847534. За наслідками апеляційного розгляду відповідач 1 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 16.09.2020 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Позивач та відповідачі повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи на електронні адреси. В апеляційній скарзі відповідач 1 просить розгляд справи здійснювати за його відсутності. Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно з приписами ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 19 липня 2020 року поліцейським роти № 1 Яровим В.М. винесено постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ №2847534, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн. Не погодившись з постановою відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, за перевищення навантаження, передбаченого п. 22.5 Правил. Однак, відповідно до Примітки до ст. 132-1 КУпАП, в редакції станом на 29.02.2020 року, тобто на дату винесення постанови, дія частини першої цієї статті не поширювалась на правопорушення, пов`язані з перевищенням габаритних та/або вагових параметрів. Колегія суддів погоджується із загальним висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та відхиляє доводи апелянта, з огляду на таке. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до положень статті 1 КУпАП основним завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Згідно з ст. 6 Закону України Про Національну поліцію поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України Про Національну поліцію під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України Про Національну поліцію поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України Про Національну поліцію визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Згідно з частиною 5 статті 14 Закону України Про дорожній рух учасникам дорожнього руху ставиться в обов`язок знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України Про дорожній рух визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001р. № 1306 (із змінами та доповненнями). Згідно з п. 1.1. ПДР, ці Правила відповідно до Закону України Про дорожній рух встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Відповідно до п. 1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесенні постанови в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ № 2847534 від 19 липня 2020 року поліцейським роти № 1 Яровим В. М. встановлено, що цього дня о 19 год. 05 хв. на 94 км автодороги, керуючи вантажним автомобілем DAF FT 95 XF 480 д.н.з. НОМЕР_2 з напівпричіпом kassbohrer д.н.з. НОМЕР_3 , ОСОБА_1 перевозив вантаж, а саме: відсів 0-5, масою 41 т, маючи фактичну масу т/з понад 40 т, а саме 55 т, чим порушив п. 22.5 ПДР. У зв`язку з цим його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн. Відповідно до ст. 132-1 КУпАП порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян - суб`єктів господарської діяльності - у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно зі ст. 33 Закону України Про автомобільні дороги рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30, згідно з п. 2 яких транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м. Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється. Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення. Згідно з п. 1.10 Правил дорожнього руху габаритно-ваговий контроль - перевірка габаритних і вагових параметрів транспортного засобу (в тому числі механічного транспортного засобу), причепу і вантажу на предмет відповідності встановленим нормам щодо габаритів (ширина, висота від поверхні дороги, довжина транспортного засобу) та щодо навантаження (фактична маса, осьове навантаження), яка проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, який визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування. Підпунктом 4 пункту 2 наведеного Порядку визначено, що габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів. Габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції. Робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку. Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів (п. 3, 4, 6 Порядку). За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення (п.18 Порядку). Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що контроль на відповідність габаритів автомобілів певним нормам проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю із складенням відповідного документу. Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.01.2019 у справі № 539/655/17. Згідно з частиною 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. За загальними правилами ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі. Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до ч. 1 ст. 40 цього Закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. В свою чергу, відповідачами не надано жодних доказів дотримання вказаної вище процедури, зокрема, здійснення габаритно-вагового контролю у спеціально відведеному місці, в тому числі, певному пересувному пункті, проведення перевірки ваги транспортного засобу певним нормам, дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів із складенням відповідного документу. В матеріалах справи відсутні, відповідачами не подані належні та допустимі докази на підтвердження наявності зафіксованих в оскаржуваній постанові обставин, а саме: ваги транспортного засобу з причіпом без вантажу та з вантажем, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Відповідачі посилалися на те, що транспортний засіб під керуванням позивача перевозив вантаж, а фактична маса вантажу була встановлена за наявними у позивача документами: відповідно до товарно-транспортної накладної, маса транспортного засобу відповідно до свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу та маса напівпричепа відповідно до свідоцтв про реєстрацію перевищувала 40 т, що є порушенням п. 22.5 ПДР України, однак належних доказів перевірки ваги транспортного засобу певним нормам до матеріалів справи не надано. Сама постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення не є доказом у справі про адміністративне правопорушення, оскільки містить лише опис обставин, які визнані відповідачем підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, без зазначення певних доказів на їх підтвердження. З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що звинувачення не може ґрунтуватися лише на обставинах, викладених суб`єктом владних повноважень у своєму рішенні. Стаття 62 Конституції України передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Отже, на відповідача покладається обов`язок належним чином задокументувати наявність правопорушення за допомогою фото, відеозйомки, пояснень свідків та інших доказів, які мають статус належних та допустимих. У цій справі, суб`єкт владних повноважень не виконав даного обов`язку та не надав доказів на підтвердження правомірності свого рішення. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено порушення позивачем вимог п. 22.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність відповідно до ст. 132-1 КУпАП. Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580-VIII) визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Тобто, положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення. На підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем наданий до суду першої інстанції відеозапис. Дослідивши вказаний відеозапис, колегія суддів зазначає, що з нього не вбачається факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Даний диск містить відеозапис саме процедури прийняття оскаржуваної постанови. З відеозапису не можливо встановити взагалі габаритів/маси автомобіля позивача. Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 р. у справі № 338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку. З огляду на викладене, наданий апелянтом відеозапис жодним чином не підтверджує факт порушення позивачем ПДР України, а інших доказів, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, а відтак, правомірність винесення оскаржуваної постанови, відповідачем надано не було, що, в свою чергу, свідчить про недоведеність події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, за яке позивача було піддано адміністративному стягненню. У справі Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості. Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98). Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі Аллене де Рібермон проти Франції підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі. У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення. (п. 21 рішення) Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. (п. 4.1) Оскільки відповідачем не надано належних доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачаться на її користь, суд дійшов висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та, як наслідок, неправомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності. При цьому, колегія суддів зазначає, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР, на який посилається відповідач в апеляційній скарзі, не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності. З`ясування обставин, за яких вчинено адміністративне правопорушення, яке позивачу поставлено за провину, буде неповним і поверховим, якщо не дослідити його в усіх тих аспектах, про які зазначено вище. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 15.05.2019 року по справі № 537/2088/17, яку відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України колегія суддів враховує при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин. Посилання апелянта на те, що позивачем не було доведено дотримання ним Правил дорожнього руху при керуванні транспортним засобом, колегія суддів також вважає безпідставними, з огляду на те, що в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти, встановлені судом у сукупності, викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах. Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25 червня 2020 року (справа № 520/2261/19), на який посилається відповідач, про те, що визначений частиною другою статті 77 КАС обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не може бути врахований у даній справі, оскільки не стосується питання доведення винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а сформульований щодо викладених позивачем у вказаній справі обставин бездіяльності відповідача стосовно іншого предмету позову. Також, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2020 у справі № 686/33142/19, оскільки позиція судів першої та апеляційної інстанції не є обов`язковою для врахування судом апеляційної інстанції, а згідно з ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вказує на те, що матеріали справи не містять належних доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведена правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.132-1 КУпАП, а тому оскаржувана постанова серії ЕАМ №2847534 від 19 липня 2020 року підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закриттю. Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245). Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Поліцейського роти №1 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Ярового Віктора Миколайовича залишити без задоволення. Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 16.09.2020 року по справі № 531/1198/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін