Постанова 4811 № 454/3657/18

Справа № 454/3657/18 Головуючий у 1 інстанції: Веремчук О.А. Провадження № 22-ц/811/1980/20 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. Категорія:31 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2020 року м.Львів Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., секретаря - Юзефович Ю.І., з участю: представника позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 09 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Сокальського районного нотаріального округу Сироїд Галина Іванівна, про визнання недійсним, нікчемним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки, скасування державної реєстрації прав та обтяжень, в с т а н о в и л а: У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним, нікчемним договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0715 га, кадастровий номер: 4624810100:01:004:0250, реєстраційний номер: 1658917546248, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, укладений 03.10.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Сироїд Г.І., і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 03.10.2018 року, індексний номер: 43323199. Свої вимоги позивач обгрунтовувала тим, що оспорюваний нею договір дарування відповідач ОСОБА_3 уклала під час дії заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на вказаний вище житловий будинок, вжитих ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 18 вересня 2017 року у справі №454/2366/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на будівельні матеріали. Зазначає, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», однак, про встановлену судом заборону відчужувати нерухоме майно відповідачу було відомо, а тому вона не мала права відчужувати спірний житловий будинок за договором дарування. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 09 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_2 , просить його скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт зазначає, що відповідач ОСОБА_3 , достеменно знаючи про знаходження спірного нерухомого майна під арештом, з метою уникнення можливої майбутньої майнової відповідальності перед позивачем, уклала оспорюваний договір, за яким відчужила спірний житловий будинок своїй дочці ОСОБА_4 , та умисно повідомила нотаріусу неправдиві відомості про те, що відчужуване нею майно під забороною (арештом) не перебуває і відносно цього майна відсутні судові спори та будь-які обтяження. Апелянт вважає помилковим висновок суду про те, що спірне нерухоме майно на момент укладення оспорюваного договору не перебувало під забороною відчуження, оскільки дані про це не було внесено до реєстру речових прав, а права позивача укладенням цього договору не порушені. Апелянт зазначає, що той факт, що встановлені ухвалою суду про забезпечення позову обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач мала право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно їй було відомо. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в особі свого представника - адвоката Матвійчук Г.М. подали відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечують доводи та вимоги апелянта. Зазначають, що сама по собі наявність ухвали про забезпечення позову від 18 вересня 2017 року у справі №454/2366/17, якою накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 , не була перешкодою для укладення оспорюваного договору дарування, оскільки власнику будинку - ОСОБА_3 не було відомо про цю ухвалу, ухвала постановлена судом у її відсутності, не надсилалась за місцем її проживання та не вручалась в інший спосіб у встановленому законом порядку, крім того, про наявність заборони їй не могло бути відомо і при укладенні оспорюваного договору, позаяк в Державному реєстрі така заборона також була відсутня. Наголошують, що ні позивачем, ні її представником під час розгляду даної справи не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту обізнаності ОСОБА_3 із вжитими судом заходами забезпечення у виді арешту на будинок, а відтак, відсутні підстави для визнання договору дарування недійсним. В судове засідання апеляційного суду відповідачі та третя особа не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, а тому справу розглянуто апеляційним судом відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України у їхній відсутності. Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав. Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 ЦК України, є підставою для його недійсності відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України. Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним. При цьому, правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (ст.ст. 215, 216 ЦК). Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування судом заходів забезпечення позову. Тому той факт, що на момент укладення оспорюваного правочину встановлені судом в ухвалі обмеження не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно йому достеменно відомо. Такі правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року (справа №6-2552) та від 27 вересня 2017 року (справа №442/4416/16-ц). Судом встановлено, що оспорюваним в даній справі є договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0715 га, кадастровий номер: 4624810100:01:004:0250, реєстраційний номер: 1658917546248, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, укладений 03.10.2018 року між ОСОБА_3 (дарувальником) та ОСОБА_4 (обдаровуваною), посвідчений приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Сироїд Г.І. та зареєстрований в реєстрі за №2160. Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 18 вересня 2017 року, постановленою у справі №454/2366/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на будівельні матеріали, вжито заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на житловий будинок по АДРЕСА_1 , які на момент укладення оспорюваного договору дарування не були скасовані чи змінені судом. Отже, вказаний договір дарування був укладений під час чинності вжитих судом у цивільній справі №454/2366/17 заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на житловий будинок по АДРЕСА_1 , однак, встановлене судом в ухвалі обмеження не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі і жодного доказу про обізнаність відповідача ОСОБА_3 про встановлену судом заборону щодо спірного нерухомого майна в матеріалах справи немає, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, - про безпідставність заявленого позову, і не вказують на допущення судом порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для зміни чи скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 09 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 28 грудня 2020 року. Головуючий: Бойко С.М. Судді: Копняк С.М. Ніткевич А.В.