Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/4775/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1849/21 Справа № 210/4775/20 Суддя у 1-й інстанції - Ступак С. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2021 року м.Кривий Ріг справа № 210/4775/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 , на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2020 року, яке ухвалено суддею Ступаком С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, - ВСТАНОВИВ: В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (надалі ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику ушкодженням його здоров`я в обґрунтування якого зазначив, що з 19.12.1974 року по 18.10.1995 року він працював на підприємстві відповідача на посаді машиніста бурової установки в Новокриворізькому гірничо-збагачувальному комбінаті, згодом реорганізований в КДГМК «Криворіжсталь», правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», виконував роботи, які внаслідок конструктивних недоліків машин, механізмів, обладнання а також засобів індивідуального захисту, характеризувались підвищеним впливом на організм шкідливих виробничих факторів. Медичним висновком лікарсько-експертної комісії ДУ «Україниський науково-дослідний інститут промислової медицини» позивачу було встановлено професійне захворювання: вібраційна хвороба 1-2 ст. з периферичним ангіодистонічним синдромом, часто вираженими акроангіоспазмами, зовнішнім епіконделезом плеч та двостороннім плечолопатковим періартрозом з ПФС 1 ст.; двосторонній кохлеарний неврит з легким ступенем зниження слуху, туговухість 1 ст. Висновком ЛТЕК від 10.05.1995 року позивачу первинно встановлено втрату професійної працездатності 35 % та ІІІ групу інвалідності. При повторному переогляді 09.04.1996 року висновком ЛТЕК позивачу була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 35% та третя группа інвалідності. При повторних переоглядах 24.04.1997 року та 30.04.1998 року позивачу була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 25 %. При повторних переоглядах 30.04.1998 року, 06.04.2000 року та 21.07.2001 року висновком ЛТЕК позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 40 % та встановлено третю групу інвалідності. Висновком ЛТЕК від 22.04.2003 року позивачу повторно була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 40 % та третя группа інвалідності, безстроково з 01.05.2003 року. Позивач вказує, що у зв`язку з ушкодженням здоров`я йому завдано моральну шкоду, яка полягає в зміні звичного способу життя, необхідності залучення додаткових ресурсів для його організації, неможливості повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, реалізовувати свої звички та бажання, професійні захворювання супроводжується суттєвим порушенням функцій організму, постійними больовими відчуттями. Також зауважує на тому, що вказані негативні явища призводять до зниження якості життя та зменшення благ, які позивач мав до моменту отримання професійного захворювання та втрати працездатності, тому розмір моральної шкоди позивач оцінив в сумі 188 920 грн. та вказану суму просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 75 000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 840,80 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги позивача у повному обсязі посилаючись на те, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно заниженим, таким, що не відповідає роз`ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». На думку апелянта, судом першої інстанції не в повному обсязі враховано, що у зв`язку з отриманим професійним захворюванням позивач переживає моральні страждання, які полягають в зміні звичного способу життя, необхідності залучення додаткових ресурсів для його організації, неможливості повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, реалізовувати свої звички та бажання, професійні захворювання супроводжується суттєвим порушенням функцій організму, постійними больовими відчуттями. У зв`язку з отриманим професійним захворюванням позивач переживає негативні явища, які призводять до зниження якості життя та зменшення благ, які позивач мав до моменту отримання професійного захворювання та втрати працездатності. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач з 19.12.1974 року по 18.10.1995 року працював на підприємстві відповідача на посаді машиніста бурової установки в Новокриворізькому гірничо-збагачувальному комбінаті, згодом реорганізований в КДГМК «Криворіжсталь», правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», виконував роботи, які внаслідок конструктивних недоліків машин, механізмів, обладнання а також засобів індивідуального захисту, характеризувались підвищеним впливом на організм шкідливих виробничих факторів. Згідно Акту форми розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 07.04.1995 року позивачем отримано хронічне професійне захворювання: вібраційна хвороба 1-2 ст. з периферичним ангіодистонічним синдромом, часто вираженими акроангіоспазмами, зовнішнім епіконделезом плеч та двостороннім плечолопатковим періартрозом з ПФС 1 ст.; двосторонній кохлеарний неврит з легким ступенем зниження слуху, туговухість 1 ст. (а.с. 16). Відповідно до Акту форми розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 07.04.1995 року причиною виникнення професійного захворювання є тривалий час роботи в умовах впливу на організм вібрацій, які перевищують гранично-допустимий рівень в 3,2 рази, а також шум, який перевищує гранично-допустимий рівень в 1,25-1,5 рази. Висновком ЛТЕК від 10.05.1995 року позивачу первинно встановлено 35 % втрати професійної працездатності та ІІІ групу інвалідності. При повторному переогляді 09.04.1996 року позивачу було встановлено 35 % втрати професійної працездатності в розмірі та третя группа інвалідності. При повторних переоглядах 24.04.1997 року та 30.04.1998 року висновками ЛТЕК позивачу було встановлено 25 % втрата професійної працездатності. При повторному переогляді 30.04.1998 року, 06.04.2000 року та 21.07.2001 року висновком ЛТЕК позивачу встановлено 40 % втрати професійної працездатності та встановлено третю групу інвалідності. Висновком ЛТЕК від 22.04.2003 року позивачу повторно було встановлено 40 % втрати професійної працездатності та третя группа інвалідності, безстроково з 01.05.2003 року. Суд, частково задовольняючи позов позивача до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, однак, не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 264 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у Постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4723 грн., тобто, на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100 % стійкої втрати працездатності, дорівнює 23615 грн., а максимальний 944600 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року викладених у постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди. Однак, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд не в повній мірі врахував роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, не в повній мірі враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров`я позивача, який погіршується, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Як вбачається з матеріалів справи, працюючи в умовах впливу шкідливих факторів, позивач первинно втратив 35 % професійної працездатності та йому було встановлено третю групу інвалідності, при цьому самопочуття позивача не поліпшувалось, наслідком чого слугувало встановлення позивачу 40 % втрати професійної працездатності та третьої групи інвалідності, безстроково. Внаслідок отриманого професійного захворювання позивач постійно відчуває біль та страждання, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування, що порушує його нормальні життєві зв`язки. У позивача постійно виникають складнощі у зв`язку з загальною слабкістю, підвищеною втомою, постійними головними болями, запамороченнями, періодичним болем за грудиною у ділянці серця. Тривалий процес лікування позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. Все це постійно і негативно позначається на душевному та фізичному станах позивача, який не має можливості приділяти належної уваги своїй родині. На даний час здоров`я позивача не відновлено повністю, негативні зміни у його житті є безстроковими, усвідомлення чого завдає позивачу душевного болю та страждань. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, тривалість його праці на підприємстві відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», відсоток втрати професійної працездатності, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» збільшивши його з 75000 гривень до 120 000 гривень. Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави та збільшує цей розмірі з 840,80 грн. до 1200 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди. Крім того, з відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 762,12 грн. за подання позивачем апеляційної скарги пропорційно задоволених судом апеляційної інстанції позовних вимог позивача. В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 , задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2020 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 75 000 грн. до 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень. Рішення суду змінити в частині розміру судового збору, стягнутого з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави, збільшивши цей розмір з 840,80 грн. до 1200 (одна тисяча двісті) грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судовий збір в розмірі 762 (сімсот шістдесят дві) грн. 12 коп. за розгляд апеляційної скарги судом апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 11 січня 2021 року. Головуючий: Судді: