Постанова Житомирський апеляційний суд № 296/3814/12-ц

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/3814/12-ц Головуючий у 1-й інст. Маслак В. П. Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., за участі секретаря судового засідання Баліцької Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №296/3814/12-ц за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця у ВП №43832258 з виконання виконавчого листа №296/3814/12-ц у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Корольовського районного суду м. Житомира від 27 травня 2020 року, яка постановлена під головуванням судді Маслак В.П. у м. Житомирі, в с т а н о в и в: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії та рішення державного виконавця у виконавчому провадженні №43832258. Просила поновити строки для оскарження, визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Житомирського районного відділу ДВС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Кравцової Світлани Василівни від 10 квітня 2020 року про доручення проведення виконавчих дій; визнати неправомірними дії державних виконавців Богунського відділу ДВС у м. Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Машевського Олександра Олександровича та Шестопалова Віталія Юрійовича відносно виконання доручення у формі постанови від 10 квітня 2020 року, що полягають у протиправному проникненні у приміщення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за відсутності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення, проведення опису, опечатування та передання на зберігання ОСОБА_2 майна, а також заборони вчинення будь-яких дій з майном. Скаргу обґрунтовувала тим, що під час шлюбу із ОСОБА_3 , який був зареєстрований у 1985 році, за спільні кошти на ім`я чоловіка за договором купівлі-продажу від 20 вересня 2002 року придбано частину будівлі технічно-обслуговувального пункту - літера В, приміщення 1, площею 394 кв.м, що розташоване по АДРЕСА_1 , а також козловий кран ККТ-5. Згідно з укладеною між подружжям згодою від 28 липня 2015 року скаржник розпоряджається спільним сумісним нерухомим майном подружжя, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 - із оформленням на себе права землекористування. За вказаною адресою ОСОБА_1 здійснюється підприємницька діяльність із надання в найм рухомого та нерухомого майна ІП «Шамс». ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса звернулася у шестимісячний строк лише ОСОБА_4 . Інших спадкоємців, які вступили у спадщину, немає. У провадженні Житомирського районного відділу ДВС перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 23 червня 2014 року №296/3814/12-ц, виданого на виконання рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 02 жовтня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 145 360 грн. Постановою ст. державного виконавця Житомирського районного відділу ДВС Кравцової С.В. від 10 квітня 2020 року доручено державним виконавцям Богунського відділу ДВС у м. Житомирі передати на відповідальне зберігання стягувачу ОСОБА_2 відповідне майно, яке має індивідуальні ознаки, а також нежиле приміщення площею 394 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім цього, доручено заборонити вчиняти будь-які дії з зазначеним вище майном шляхом його опечатування. На виконання доручення 08 травня 2020 року на територію ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 прибули державні виконавці Богунського відділу ДВС у м. Житомирі Машевський О.О. та Шестопалов В.Ю. разом із стягувачем ОСОБА_2 . Указані особи за відсутності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до володіння ОСОБА_1 , незважаючи на заборону входу на відповідну територію та на неодноразові вимоги залишити територію, проникли на територію та в приміщення, здійснили опис та опечатування майна, чим грубо порушили норми п.4 частини третьої ст.18 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначене в постанові майно є особистою власністю ОСОБА_1 з 2011 року та використовується в її підприємницькій діяльності шляхом здавання його в оренду ІП «Шамс» з 2013 року. Користування майном та його зберігання здійснюється належним чином згідно з умовами договору, що контролюється щомісяця. У даному випадку державний виконавець мав з`ясувати, чи належить майно боржнику ОСОБА_3 , звернувшись до ОСОБА_1 чи до ІП «Шамс», яке здійснює за зазначеною адресою виробництво; здійснювати опис майна та опечатування його за наявності рішення суду про примусове проникнення до приміщення та за наявності постанови про арешт майна та передачу його на зберігання, внаслідок чого порушено право власності ОСОБА_1 на описане майно та права орендаря на користування ним, що призвело до зупинки виробництва. Вказане є втручанням у підприємницьку діяльність та несе реальну загрозу нанесення збитків ФОП ОСОБА_1 та ІП «Шамс» у значних розмірах. При здійсненні опису майна, опечатуванні та забороні користування виконавцем не здійснена оцінка майна щодо співмірності вжитих заходів до суми заборгованості за виконавчим провадженням. Так, вартість описаного майна становить приблизно 5 млн гривень, а сума заборгованості за виконавчим провадженням складає лише 145 000 грн. Рішення про передання майна на зберігання ОСОБА_2 прийняте всупереч матеріалам виконавчого провадження та наявних кримінальних справ, відповідно до яких ОСОБА_2 неодноразово вчинялися дії щодо розкрадання майна боржника під час виконання обов`язків зберігача. За правилами цивільного судочинства розглядаються скарги виключно на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, вчинені під час виконання судових рішень, ухвалених у цивільних справах. До такого висновку щодо порядку скарження дій виконавців у цивільних справах Велика Палата приходила неодноразово та відображала їх у своїх постановах: №279/2369/17 від 05 грудня 2018 року; №757/21143/15-ц від 23 травня 2018 року; №201/10328/16-ц від 29 серпня 2018 року; №П/811/84/16 від 20 вересня 2018 року; №14-354цс18 від 14 листопада 2018 року. Подає скаргу до суду, який видав виконавчий документ, оскільки оскаржує рішення та дії виконавця щодо виконання виконавчого листа від 23 червня 2014 року №296/3814/12-ц, який виданий на виконання рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 02 жовтня 2013 року. Ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира від 27 травня 2020 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця у виконавчому провадженні №43832258 із виконання виконавчого листа № 296/3814/12-ц у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу. Не погодившись із ухвалою судді суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу судді суду першої інстанції про відмову у відкритті виконавчого провадження, а справу направити для продовження розгляду до Корольовського районного суду м. Житомира. Виходячи із тлумачення змістів ст.383 ЦПК України та частини першої ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_1 вважає, що спеціальним Законом України «Про виконавче провадження» визначено компетентним судом з виконання судового рішення без обмеження кола осіб - суд, який виніс рішення, а до компетенції адміністративних судів віднесено спори щодо виконання рішень інших органів, а не судів. Отже, на переконання скаржника спір щодо рішення та дій державних виконавців з виконання рішення Корольоваського районного суду м. Житомира від 02 жовтня 2013 року належить до компетенції саме Корольовського районного суду м. Житомира. Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали судді суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження на скаргою ОСОБА_1 , поданою на дії та рішення державного виконавця у виконавчому провадженні №43832258 із виконання виконавчого листа №296/3814/12-ц у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, суддя суду першої інстанції виходила із того, що нормами діючого ЦПК України не передбачено здійснення розгляду скарги щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця особою, яка не є стороною (учасником) виконавчого провадження. Вказана скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята ст.10 ЦПК України). Встановивши, що ЦПК України не врегульовано питання щодо повернення або відмови у відкритті провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, якщо заявник скарги не є стороною виконавчого провадження, у зв`язку з цим суддя суду першої інстанції вважала за необхідне застосувати аналогію закону, тобто п.1 частини першої ст.186 ЦПК України та на виконання вимог частини п`ятої ст.186 ЦПК України роз`яснила ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком судді суду першої інстанції про те, що, використовуючи аналогію, у відкритті провадження у справі слід відмовити на підставі положень п.1 частини першої ст.186 ЦПК України, але не може погодитися із тим, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, а тому викладає мотивувальну частину ухвали судді суду першої інстанції в редакції цієї постанови. Із матеріалів справи вбачається, що на примусовому виконанні Житомирського районного відділу ДВС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) перебуває виконавчий лист №296/3814/12-ц, виданий 23 червня 2014 року Корольовським районним судом м. Житомира, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 145 360 грн (а.с.8). Отже, сторонами вказаного вище виконавчого провадження є: стягувач - ОСОБА_2 та боржник - ОСОБА_3 . У матеріалах справи відсутні докази того, що у зв`язку із смертю ОСОБА_3 , тобто однієї з сторін виконавчого провадження, у встановленому законом порядку дана сторона виконавчого провадження, тобто боржник, був би замінений правонаступником, тобто спадкоємцем, який б прийняв у встановленому законом порядку спадщину, що відкрилася після смерті спадкодавця. Відповідно до частини першої ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Отже, за нормами ст.447 ЦПК України правом на оскарження наділені лише сторони виконавчого провадження. ОСОБА_1 , тобто особа, яка звертається до суду зі скаргою на рішення та дії державних виконавців відділів ДВС не надала доказів, що суд замінив боржника правонаступником та вона є такою особою. За таких обставин, на підставі наявних у матеріалах справи доказів суддя суду першої інстанції дійшла правильного висновку, що зі скаргою в порядку розділу VII ЦПК України звернулась не сторона виконавчого провадження. Проте, при цьому суддя суду першої інстанції не звернула уваги на положення ст.ст.14,74 Закону України «Про виконавче провадження» за якими, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом. Отже, ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження та не є учасником виконавчого провадження або особою, яка залучалася до проведення виконавчих дій у розумінні норм Закону України «Про виконавче провадження», а тому вона не може звернутися до суду із відповідною скаргою на дії державних виконавців. У разі порушення її права можуть бути захищені у інший спосіб, наприклад, в порядку частини першої ст.59 Закону України «Про виконавче провадження, а не в порядку розділу VII ЦПК України. Роз`яснення суду першої інстанції про те, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду є помилковим, приймаючи до уваги, що не оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів. Доводи апеляційної скарги про те, що скарга подана щодо виконання рішення саме Корольовського районного суду м. Житомира, тобто ухваленого відповідно до норм ЦПК України, не мають у даному випадку правового значення, оскільки не додержані вимоги закону щодо суб`єктності подання відповідної скарги у порядку розділу VII ЦПК України. Отже, колегія суддів апеляційного суду змінює ухвалу судді суду першої інстанції відповідно до норм ст.376 ЦПК України та викладає її мотивувальну частину щодо виду судочинства у редакції цієї постанови, оскільки висновок про належність даної справи до юрисдикції адміністративного суду є помилковим. У решті доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та додаткового правового обгрунтування не потребують. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Корольовського районного суду м. Житомира від 27 травня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 31 грудня 2020 року.