Постанова 4803 № 173/1247/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1889/21 Справа № 173/1247/20 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 січня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Каратаєвої Л.О. суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2020 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: 23.07.2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Просив, стягнути з відповідача заборгованість за укладеним кредитним договором № б/н від 06.09.2010 року, яка виникла станом на 31.03.2020 року в загальній сумі 126461,82 грн. А також просив стягнути з відповідача понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2102 грн. (а.с.1-3). Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про заборгованості за кредитним договором № б/н від 06 вересня 2010 року, яка виникла станом на 31 березня 2020 в сумі 126481 грн. 28 коп., яка складається з наступного: 5786.29 грн., заборгованість за тілом кредиту; 110899.70 грн., - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3277.65 нарахована пеня; 500.00 грн., штраф фіксована частина і 5998.18 грн., штраф процентна складова - відмовлено (а.с.70-77). Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Стягнути з Відповідача судові витрати(а.с.81-85). Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту, суд першої інстанції виходив із пропуску строку позовної давності, про який заявлено відповідачем, в іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив із їх безпідставності та недоведеності. Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21.05.2018 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» змінило свою назву на акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», при цьому відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства», зміна типу товариства, з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. Зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, а лише правовий наслідок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу. що містяться в Єдиному державному реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, пов`язаних із зміною назви. Тому в подальшому назва позивача вказується АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Відповідач ОСОБА_1 , звернулася до банку з метою отримання банківських послуг та підписала заяву № б/н від 06.09.2010 року, згідно якої відповідачеві 25.12.2012 року встановлений кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а саме 8000 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦПК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Судом встановлено, що підписана відповідачем заява складає між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві. Таким чином відповідач підтвердила свою згоду на укладення кредитного договору та кредитний договір, шляхом складання зазначеного вище документу, був укладений у належній письмовій формі. Згідно наданої суду довідки вбачається, що розмір кредитного ліміту відповідачці неодноразово змінювався а саме в 2015, 2016 році зменшувався. Остання зміна кредиту 25.09.2016 року 5790 грн. Суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача у відповідності із обраним ним способом захисту порушених прав, який передбачений ст. 16 ЦК України в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 5786.29 грн., оскільки позивачем доведено, що відповідачка отримувала дані кошти та активно користувалась ними. А доводи відповідачки, що банком не надано жодного документу на отримання нею кредитних коштів є безпідставними. Як вбачається із наданого розрахунку заборгованості, останній раз відповідачем були внесені кошти на погашення кредиту 19.09.2016 року в сумі 5000 грн. В подальшому будь-яких коштів на погашення суми заборгованості позивачем не вносилось. Списання копійок в 2017 року не можна розцінювати, як визнання відповідачкою боргу та переривання строку позовної давності. Позовна заява подана позивачем 23.07.2020 року, тобто за межами строку позовної давності, оскільки трирічний строк позовної давності сплинув 19.09.2019 року. Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту. Колегія суддів погоджується з висновки суду першої інстанції є в частині відмови в задоволені позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості по нарахованим відсоткам, пені штрафам. Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між сторонами укладено шляхом підписання ОСОБА_1 . Анкети-Заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг розміщених на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно зі змістом якої останній погодився, що вказана Заява разом із Пам`яткою клієнта, і Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг, екземпляр якого отримав шляхом власного роздрукування. У відповідності до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов`язки виникають у кожного контрагента. Колегія суддів наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими. Так, ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України. Звертаючись з позовом АТ КБ "ПриватБанк" наполягав на тому, що кредитний договір між сторонами укладено 06.09.2010 року та просив стягнути заборгованість, що виникла у зв`язку з невиконанням цього договору. З матеріалів справи, а саме: з заяви від 06.09.2010 року (а.с.19), підписаної відповідачем, вбачається, що у вказаній заяві будь-які умови кредитування у вказаній анкеті не зазначені. Посилання на довідку про умови кредитування з використанням кредитки, колегія суддів також відхиляє, оскільки, підписана відповідачем довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» не відповідає підписанній заяві і в ній відсутні посилання на те, що вона стосується саме умов кредитування за заявою від 06.09.2010 року. Колегія суддів вважає безпідставними посилання апеляційної скарги на Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, оскільки надані банком Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку не можуть бути визнані такими, що приймалися сторонами при отриманні кредиту, так як в матеріалах справи не міститься жодних доказів на підтвердження того, що саме з цими Умовами та Тарифами банку позичальник був ознайомлений, підписуючи анкету від 06.09.2010 року, вказана позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, на підтвердження обґрунтувань позову про наявність заборгованості, окрім розрахунку заборгованості, копії Анкети-заяви, витягу з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів обслуговування кредитних карт, інших доказів на підтвердження заявлених вимог не надав. З прохальної частини позову вбачається, що позивач, у разі неявки в судове засідання відповідача, просив провести заочний розгляд справи за відсутності його представника. Отже, АТ КБ «Приватбанк» скористався своїм правом щодо подання доказів на власний розсуд та не надав до суду першої інстанції належних доказів на підтвердження узгодження наявності заборгованості за відсотками за користування кредитом, у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору. На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає цілком правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по відсотках за користування кредитом та штрафів. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне рішення суду складено 06 січня 2021 року. Судді: