Постанова 4824 № 761/3060/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 грудня 2020 року місто Київ справа № 761/3060/20 апеляційне провадження № 22-ц/824/13466/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Головачова Я.В., суддів: Вербової І.М., Шахової О.В., за участю секретаря судового засідання Коцюрби Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Осаулова А.А. від 9 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до акціонерного товариства "Альфа-Банк", державного реєстратора Київської філії комунального підприємства "Реєстрація бізнесу" Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Сороки Валерія Миколайовича про скасування запису про державну реєстрацію права власності, в с т а н о в и в : У січні 2020 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 . 15 лютого 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 41.06-13/1-48, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в межах максимального кредитного ліміту заборгованості в розмірі 183 000 доларів США за сплатою 13,5 % річних. В забезпечення належного виконання умов кредитного договору, 15 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" укладено договір іпотеки № 41.06-13/2-48 за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . 4 грудня 2018 року державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація бізнесу" Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Сорокою В.М.прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на належну позивачу квартиру за ПАТ "Укрсоцбанк" на підставі договору іпотеки. Позивач вважає такі дії неправомірними, оскільки оцінка предмета іпотеки не проводилась; вона не отримувала письмової вимоги про усунення порушень кредитного договору; стягнення на її майно здійснено всупереч Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд скасувати запис про право власності № 29305428 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесений державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація бізнесу" Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Сорокою Валерієм Миколайовичем на підставі рішення про державну реєстрацію права власності за публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" з індексом № 44460360 від 6 грудня 2018 року щодо об`єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний № 1714200780000). Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 9 липня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що суд дійшов помилкового висновку пре те, що належним способом захист прав у спірних правовідносинах є скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав, а не скасування запису про проведену державну реєстрацію; суд помилково вважав, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Відзиви на апеляційну скаргу до суду не надходили. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила її задовольнити. Представники АТ "Альфа-Банк" - Белінський В.А. проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити рішення суду без змін. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом установлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 27 січня 2006 року належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 та 2/3 вказаної квартири на підставі договору дарування від 13 квітня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж.В. за № 1707. 15 лютого 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 41.06-13/1-48, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в межах максимального кредитного ліміту заборгованості в розмірі 183 000 доларів США за сплатою 13,5 % річних. В подальшому до вказаного договору вносилася зміни. В забезпечення належного виконання умов кредитного договору, 15 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" укладено договір іпотеки № 41.06-13/2-48 за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін предмет іпотеки оцінено в розмірі 1 388 750 грн. (пункт 1.2 договору іпотеки). Умовами пункту 4.1 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, 4 грудня 2018 року державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація бізнесу" Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Сорокою В.М.прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на належну позивачу квартиру за ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", на підставі договору іпотеки. 3 грудня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення юридичної особи АТ "Укрсоцбанк" та внесено запис про його правонаступника - АТ "Альфа-Банк". Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що державний реєстратор при прийнятті оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав діяла виключно в межах повноважень, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", а також керувалася Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127; Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання і не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником зобов`язання за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно; застереження у договорі іпотеки і є згодою іпотекодавця на відчуження (стягнення) іпотечного майна з визначених у застереженні підстав;належним способом захисту прав у спірних правовідносинах є скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав, а не скасування запису про проведену державну реєстрацію. Проте з такими висновками погодитися не можна з таких підстав. Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема, із договорів. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3). За приписами частини 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону "Про іпотеку" передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Стаття 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України "Про іпотеку" її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). З наведеного слідує, що підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення. Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того факту, що вона не отримувала повідомлень від банку, а тому доводи позивача, що повідомлення-вимога про усунення порушення не направлялись є необгрунтованими. Разом з тим, 7 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" № 1304-VII підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини 3 статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина 2 статті 36 Закону України "Про іпотеку"). Отже, Закон України "Про іпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Враховуючи те, що ОСОБА_1 отримала споживчий кредит в іноземній валюті, площа спірної квартири становить 66,70 кв.м., вказана квартира використовується нею як місце постійного проживання і у її власності не має іншого нерухомого житлового майна, тому дана квартира не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ПАТ "Укрсоцбанк" як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 15 лютого 2008 року, укладеного в іноземній валюті. Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а та від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18 на що суд першої інстанції уваги не звернув. Отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ "Укрсоцбанк". Також суд першої інстанції помилково вважав, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є скасування рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе власником спірного нерухомого приміщення, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності на це майно іншої особи. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію права, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, у постанові Великої Палати Верховного суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц. Крім того, колегія суддів також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 6 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц). Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)). Зміст і характер відносин між учасниками справи підтверджує, що спір у позивача є саме з АТ "Альфа-Банк", як правонаступника ПАТ "Укрсоцбанк", з приводу порушення ним права власності позивача на квартиру внаслідок дій ПАТ "Укрсоцбанк" щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо. Отже позовна вимога про скасування запису про державну реєстрацію права власності не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду (щодо скасування запису про державну реєстрацію права власності) незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Ураховуючи зазначене, позов в частині вимог до державного реєстратора Київської філії комунального підприємства "Реєстрація бізнесу" Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Сороки В.М. задоволенню не підлягає. У відповідності до частин 2, 4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову через неправильне застосування норм матеріального правата порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду й ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи викладене, з АТ "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 102 грн. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 9 липня 2020 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до акціонерного товариства "Альфа-Банк", державного реєстратора Київської філії комунального підприємства "Реєстрація бізнесу" Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Сороки Валерія Миколайовича про скасування запису про державну реєстрацію права власності задовольнити частково. Скасувати запис про право власності № 29305428 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесений державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація бізнесу" Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Сорокою Валерієм Миколайовичем на підставі рішення про державну реєстрацію права власності за публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" з індексом № 44460360 від 6 грудня 2018 року щодо об`єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний № 1714200780000). В іншій частині позову відмовити. Стягнути з акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 31 грудня 2020 року. Головуючий Судді: