Постанова Миколаївський апеляційний суд № 467/1096/20

05.01.21 33/812/18/21 Справа №467/1096/20 Провадження № 33/812/18/21 Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП П О С Т А Н О В А Іменем України 05 січня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого судді - Базовкіної Т.М., із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, - адвоката Уколова М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, що ухвалив Арбузинський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Кологривої Т.М. у приміщенні цього суду 27 листопада 2020 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 10 200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік, в с т а н о в и в : Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ОБ №117066 про вчинення адміністративного правопорушення 13 жовтня 2020 р. близько 13 год. 05 хв. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ВАЗ 2106, держаний номерний знак НОМЕР_2 , рухався по вул. Ювілейна у с. Благодатне, Арбузинський район, Миколаївська область з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився у присутності двох свідків. В результаті вказаного порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. Постановою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 листопада 2020 р. ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 10 200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік. Не погодившись з такою постановою суду, 15 грудня 2020 р. ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду як ухвалену з порушенням закону скасувати, провадження у справі закрити на підставі частини 1 статті 247 КУпАП, а також просить про поновлення строку на апеляційне оскарження вищевказаної постанови, посилаючись на поважність причин його пропуску. В обґрунтування поважності пропуску строку на апеляційне оскарження ОСОБА_1 зазначив, що оскаржувана постанова була проголошена 30 листопада 2020 р. без його участі, її копію він отримав на пошті 05 грудня 2020 р. Заслухавши пояснення захисника Уколова М.І., який підтримав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що клопотання задоволенню не підлягає із таких підстав. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). Відповідно до положень ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Враховуючи, що діючим законодавством перебіг строку на апеляційне оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення пов`язаний не з моментом отримання її копії, а з днем винесення постанови суду, то причини пропуску процесуального строку на оскарження судового рішення, на які посилається ОСОБА_1 , не можуть розцінюватись судом апеляційної інстанції як поважні. Так, 28 червня 2018 р. Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Осовська та інші проти України», у якому встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з недотриманням принципу юридичної визначеності. При цьому у пунктах 26, 27 рішення суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» пункт 61). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» пункт 52). Хоча, перш за все, саме до повноважень національних судів належить вирішувати питання про будь-яке поновлення строку на апеляційне оскарження, такі повноваження не є необмеженими. Національні суди зобов`язані навести підстави. У кожній справі суди мають перевірити, чи можуть підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження виправдати втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує свободу розсуду судів щодо часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справах «Пономарьов проти України» пункт 41, та «Устименко проти України» пункт 47). З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо: 1) пропуск строку є поважний, об`єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника, а тим більше, якщо пропуск строку стався з вини судів попередніх інстанцій, зокрема, у зв`язку з несвоєчасним врученням повного тексту судового рішення при одночасній добросовісній поведінці скаржника та вчиненні останнім усіх залежних від нього дій з метою отримання такого рішення; 2) оскарження судового рішення здійснюється не з метою перегляду остаточного рішення, а обумовлене метою виправлення судової помилки, яка має суттєве значення для захисту прав та інтересів особи або становить значний суспільний або у, виняткових випадках, державний інтерес. Отже, відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Зокрема підставою для поновлення такого строку може бути неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., рішення у справах «Александр Шевченко проти України» п. 27, та «Трух проти України»). Як вбачається з протоколу судового засідання, постанова суду першої інстанції відносно ОСОБА_1 була проголошена судом 27 листопада 2020 р. та у його присутності та у присутності його захисника (а.с. 22-23). Отже, про суть та зміст прийнятого судом рішення у цій справі ОСОБА_1 дізнався 27 листопада 2020 р. Строк оскарження постанови Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 листопада 2020 р. сплив 07 грудня 2020 р., апеляційну скаргу ОСОБА_1 подано 15 грудня 2020 р. Наведене спростовує посилання в апеляційній скарзі на те, що постанова суду була проголошена 30 листопада 2020 року. Більш того, ОСОБА_1 та його захисником зауважень до протоколу судового засідання щодо дати проголошення постанови суду, а також заяви про виправлення описки у постанові суду першої інстанції щодо дати її ухвалення не подавались. Таким чином, ОСОБА_1 не надано апеляційному суду доказів на підтвердження поважності причин пропуску ним строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, тобто наявності об`єктивних, непереборних обставин, які перешкоджали ОСОБА_1 звернутися зі скаргою у передбачений законом строк. За таких обставин суд вважає, що строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції апелянтом був пропущений без поважних причин та не підлягає поновленню. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд п о с т а н о в и в : Відмовити ОСОБА_1 в поновленні строку на апеляційне оскарження постанови Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 листопада 2020 р., якою ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 10 200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік. Апеляційну скаргу разом з додатками повернути особі, яка її подала. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя Миколаївського апеляційного суду Т.М.Базовкіна