Постанова Львівський апеляційний суд № 465/4928/19

Справа № 465/4928/19 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М. Провадження № 22-ц/811/1528/20 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. Категорія:44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: судді-доповідача: Левика Я.А., суддів: Савуляка Р.В., Шандри М.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова в складі судді Ванівського Ю.М. від 24 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, - в с т а н о в и л а : рішенням Франківського районного суду м. Львова від 24 березня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди відмовлено. Вказане рішення оскаржила ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» у повному обсязі. Вважає зазначене рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки дане рішення є необґрунтованим, обставини справи досліджені неправильно та неповно, а мотивація прийнятого рішення не відповідає нормам Закону, правовим висновкам та позиціям. Зазначає, що судом першої інстанції не надано належної уваги та не досліджено ту обставину, що Відповідач не лише визнає свою вину, але і надав згоду на відшкодування шкоди, відповідач лише ставив під сумнів розмір такої шкоди. Відповідач навіть зобов`язався самостійно визначити розмір шкоди, звернувшись при цьому до ліцензованого експерта, проте не виконав свого зобов`язання. Вказана обставина підтверджується листом Відповідача, скерованого йому 28.08.2019 року за №07/1265. Отже, відповідач визнав ту обставину, що не повідомив належним чином свого страховика, не виконав умови підписаного договору зі страховиком, порушив умови виплати страхового платежу, а отже зобов`язаний самостійно відшкодувати завдану йому шкоду. Таким чином, з огляду на вищенаведене, Позивач вважає, що судом першої інстанції неправильно надано трактування норми права і закону, невірно досліджено обставини справи та безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків з ЛКП «Львівелектротранс». Окрім того, звертає увагу, що не може будь-хто уникнути душевних страждань, негативного психологічного впливу та іншого виду моральних збитків після втрати чи суттєвого пошкодження майна, що пов`язано із значним матеріальними втратами. А тому, відмова суду у стягненні моральних збитків є неправомірною. Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповідь на відзив на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на неї, відповіді на відзив, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 4, 5, 6, 12, 80, 81, 83, 89, ч.1 ст. 13 ч.2 ст. 16, ст.263, ст.ст. 133, 141, п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України, п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2019 «Про судове рішення у цивільній справі», ст.ст. 23, 625, 992, ч.ч.1,2 ст. 1166,ч.1 ст. 1167, ч.5, ст. 1187, п.1 ч.2 ст. 1167, ч.1 ст. 1172, ст.ст. 1191, 1194 ЦК України, п.п.4,6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», п.2.2 Правил дорожнього руху України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц, п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», та відмовляючи в задоволені позову, виходив з того, що 29.05.2019 року о 17:00 год. на перехресті вул. Коротка-Залізнична відбулося ДТП за участі автомоблія Сітроен С-4 д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 та тролейбусом ЛКП «Львівелектротранс» маршрут №12 борт №544, водієм якого був ОСОБА_3 . Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 15.07.2019 року ОСОБА_3 визнано винним у вищевказаному ДТП. Внаслідок вищевказаного ДТП автомобіль Сітроен С-4 д.н.з. НОМЕР_1 зазнав механічних пошкоджень, в результаті чого завдано збитки на суму 30 256,78 грн. на підставі висновку щодо вартості матеріального збитку №3366/06-19. Суд встановив, що трамвай був застрахований, що підтверджується договором цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №1354376 00239 від 18.03.2019 року, який був укладений між ЛКП «Львіелектротранс» та страховою компанією ПАТ «НАСК Оранта». Згідно наданої відповіді страхової компанії ПАТ «НАСК Оранта», позивачу відмовлено у виплаті завданої матеріальної шкоди. Також суд встановив, що страхова компанія ПАТ «НАСК Оранта», не здійснювала виплат позивачу за результатами вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, однак відповідно до постанови Верховного Суду України від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц, покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Отже, суд прийшов до переконання, про те, що вимога про відшкодування шкоди внаслідок ДТП до позивача є передчасною та не підлягає до задоволення. Крім того, суд зазначив, що із тверджень ОСОБА_1 суду не зрозуміло саме з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди у розмірі 50 000 грн, та не надала доказів на підтвердження такої шкоди. На підставі вищевикладеного, суд, надавши оцінку зібраним по справі доказам та доводам сторін, прийшов до переконання про те, що позов не підлягає до задоволення. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду частково відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, однак частина висновків суду обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають, а тому рішення суду підлягає скасуванню. 30.08.2019 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ЛКП «Львівелектротранс», у якому просила стягнути з відповідача 50000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями; стягнути з відповідача 30256,78 грн. в якості відшкодування матеріальних збитків; стягнути з відповідача 1700,00 відшкодування за проведення оцінки вартості матеріальних збитків; стягнути з відповідача сплачені нею судові витрати у розмірі 800,00 грн. Заявлені позовні вимоги мотивувала тим, що 29.05.2019 року о 17:00 год. на перехресті вул. Коротка-Залізнична відбулося ДТП за участі автомобіля Сітроен С-4 д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 та тролейбусом ЛКП «Львівелектротранс» маршрут №12 борт №544, водієм якого був ОСОБА_3 . Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 15.07.2019 року ОСОБА_3 визнано винним у вищевказаному ДТП. Внаслідок вищевказаного ДТП автомобіль Сітроен С-4 д.н.з. НОМЕР_1 зазнав механічних пошкоджень, в результаті чого завдано збитки на суму 30 256,78 грн. Позивач звернувся до страхової компанії «НАСК «ОРАНТА», про відшкодування завданої матеріальної шкоди, однак отримав відмову у виплаті коштів. Крім матеріальних збитків позивач також зазначає про завдану моральну шкоду оскільки внаслідок ДТП позивачка пережила нервовий стрес. Позивачка також просить відшкодувати їй 1700 грн. за проведення оцінки визначення вартості матеріальних збитків. На підставі вищевикладеного, просить позов задоволити. Як вбачається із матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 29.05.2019 року о 17:00 год. на перехресті вул. Коротка-Залізнична відбулося ДТП за участі автомоблія Сітроен С-4 д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 та тролейбусом ЛКП «Львівелектротранс» маршрут №12 борт №544, водієм якого був ОСОБА_3 . Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 15.07.2019 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Внаслідок вищевказаного ДТП автомобіль Сітроен С-4 д.н.з. НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 24.06.2008 року (а.с.5) належить позивачці ОСОБА_1 , зазнав механічних пошкоджень. Як вбачається з висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №3366/06-19 від 01.07.2019р. складеного ТОВ «Клевер Експерт», вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля Сітроен С-4 д.н.з. НОМЕР_1 становить 11839,80 грн., вартість відновлювального ремонту 19101,37 грн. Згідно рахунку-фактури №7521 ТзОВ «Ілта Львів» від 30 травня 2019 року вартість деталей та робіт на автомобіль позивачки, становить 28752,25 грн. Згідно наряду-замовлення ТзОВ «Ілта Львів» №8759 від 26.06.2019 року, вартість діагностики становить 1504,53 грн. Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб тролейбус «Шкода» 14-ТР державний номерний знак НОМЕР_3 , якийналежить ЛКП «Львівелектротранс», на час ДТП був застрахований, що підтверджується договором цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №1354376 00239 від 18.03.2019 року, який був укладений між ЛКП «Львіелектротранс» та страховою компанією ПАТ «НАСК Оранта». Згідно наданої відповіді страхової компанії ПАТ «НАСК Оранта» №7714 від 07.08.2019 року, позивачці ОСОБА_1 відмовлено у виплаті страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб Сітроен С-4 д.н.з. НОМЕР_1 у зв`язку з тим, що страхувальником (ЛКП «Львівлектротранс») було порушено умови договору. Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Згідно ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу. Згідно п.п. 1.2.2 п. 1.2 Додатку №1 до Договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту, до страхових ризиків відноситься настання цивільної відповідальності страхувальника, або особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну майну третіх осіб під час ДТП внаслідок експлуатації забезпеченого ТЗ. Згідно п.1.3. Додатку №1 до Договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту, франшиза становить 2000 грн. за кожним страховим випадком. Згідно п.п. 1.6.1.2 п. 1.6.1. Додатку №1 до Договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту, страхова сума за шкоду, заподіяну майну третіх осіб під час ДТП становить 100000 грн. Відповідно до пп 3.1 Загальних умов страхування Договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту, предметом цього договору є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільна відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих третіх осіб внаслідок експлуатації (використання) забезпеченого ТЗ. Згідно п.п. 4.1.2. п. 4.1. Загальних умов страхування Договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту, за цим договором на страхування приймаються ризики, зазначені в п. 1.2 цього Договору, що самостійно обираються Страхувальником, а саме настання цивільної відповідальності Страхувальника, або особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну майну Третіх осіб під час ДТП внаслідок експлуатації (використання) забезпеченого ТЗ. Зважаючи на те, що згідно вказаного вище договору страхування, страховик несе ризики за шкоду, заподіяну майну Третіх осіб під час ДТП внаслідок експлуатації (використання) забезпеченого ТЗ, а розмір матеріальної шкоди, визначений позивачкою в межах страхової суми, така шкода підлягає стягненню зі страховика, а не з відповідача. При цьому слід вважати, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц йдеться про аналогічні правовідносини, тому колегія суддів вважає, що правова позиція, викладена у даній постанові застосовна до правовідносин, які виникли у даній справі. Так, згідно вказаної правової позиції, відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що власник автомобіля який постраждав внаслідок ДТП може реалізувати своє право вимоги щодо відшкодування шкоди шляхом звернення з позовом лише до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. У даній справі позивачка звернулася з позовом до ЛКП «Львівелектротранс» як страхувальника про відшкодування шкоди, в тому числі і матеріальної в межах суми страхового відшкодування. Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61 цс 18)). Належним відповідачем у спорі про відшкодування матеріальної шкоди в межах суми страхового відшкодування є не страхувальник, а страховик, про що йшлося вище, до якого ОСОБА_1 позову не пред`явила. Правом ж на залучення чи заміну відповідача наділений виключно позивач та суд з власної ініціативи без відповідного клопотання позивача чи за клопотанням відповідача, чи будь яких інших осіб не вправі змінювати коло відповідачів (залучати співвідповідача, замінювати відповідача, тощо). Зважаючи на вказане судом першої інстанції частково підставно відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення матеріальної шкоди завданої ДТП та витрат, які були понесені позивачкою для встановлення такої шкоди, як вимог, що заявлені до неналежного відповідача. Що стосується відмови ПАТ НАСК «ОРАНТА» у виплаті страхового відшкодування, то у листі, на який посилається позивачка №7714 від 07.08.2019 року страховиком на власний розсуд потлумачено умови укладеного між ними та відповідачем договору добровільного страхування та наслідки за невиконання умов договору відповідачем помилково покладено на позивачку, яка стороною цих правовідносин не є та не може нести відповідальності за невиконання умов договору однією із сторін. Вказане також відповідає правовій позиції Верховного суду у справі №209/3145/15-ц. Відповідно вказане не позбавляє права позивачку на звернення повторно до суду з такими вимогами до належного відповідача. Проте, відповідно до п. 2.3.9 Загальних умов страхування Договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком. Також, згідно п.1.3. Додатку №1 до Договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту, франшиза становить 2000 грн. за кожним страховим випадком. Відповідно частину шкоди у розмірі 2000 грн., яка не відшкодовується страховиком бере на себе страхувальник, працедавець особи винної у ДТП, відповідач у даній справі. Тому, рішення суду в частині вирішення вимоги про стягнення матеріальної шкоди слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов в цій частині вимог слід задовольнити частково та слід стягнути з відповідача в користь позивачки 2000 грн. матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди. Окрім цього, позивачкою заявлено вимогу про стягнення моральної шкоди. При цьому позивачка вважає, що моральна шкода полягає у завданні їй та її чоловікові ОСОБА_2 негативних наслідків в результаті ДТП як безпосередньо під час вчинення адміністративного правопорушення, так і після нього. До негативних наслідків вона відносить: -нервовий стрес, який пережив її чоловік під час наїзду транспортного засобу відповідача, оскільки в цей час він знаходився за кермом свого автомобіля; -упущену вигоду та підрив ділової репутації. 29.05.2019 року між її чоловіком ОСОБА_2 о 18.00 год. була запланована ділова зустріч із потенціальним партнером для підписання угоди про надання послуг на період більше року вартістю у 30 000,00 гривень щомісячно, однак, внаслідок даної ДТП - угода не відбулась, у замовника виникли сумнів у його пунктуальності та порядності, а тому - залучив іншого виконавця, і вони зазнали втрачену вигоду на суму понад 360 000,00 гривень. Суттєвим аспектом є втрата ділової репутації її та її чоловіка, вони обидва є приватними підприємцями, і при зустрічах та контактах із контрагентами і партнерами зазнають незручностей, некомфортних питань, від чого настає відчуття меншовартості і приниження; -душевні переживання, позивачка дуже глибоко переживала завдання пошкоджень її транспортному засобу. Для відновлення нормального душевного стану їй потрібен був час. Всі три місяці вона нервує з приводу поновлення її порушеного права в результаті неправомірних дій відповідача. До негативних наслідків вона також відносить непередбачені витрати на паливо, яке було потрібно для необхідних робочих та особистих поїздок; -подолання наслідків обману та непорядності відповідача. Відмова відповідача на її пропозицію добровільно відшкодувати матеріальний збиток, призвела до необхідності додаткових витрат часу для захисту своїх інтересів. Представники відповідача ввели її в оману, внаслідок чого, вона більше двох місяців даремно добивалась відшкодування від Страхової Компанії «Оранта», і такі зусилля були марними. Їй потрібен був час для поїздок до Шевченківського рай суду м. Львова, звернення до оцінювача для визначення вартості поновлювальних робіт; -втрата здоров`я. Її чоловік ОСОБА_2 більше 20 років має захворювання на цукровий діабет 1-го типу, йому неможна нервуватись, а від цієї події, а ще більше - від затягування часу винною стороною, його стан здоров`я лише погіршується, і він після цієї події неодноразово звертався до лікаря-ендокринолога. Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Окремо згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Крім цього, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вина заподіювача шкоди. Зважаючи на наведене при вирішенні спору про стягнення шкоди суду слід встановити: 1. наявність заподіяної позивачу (позивачам) шкоди; 2. протиправність діяння відповідача (відповідачів); 3. наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача (відповідачів); а також 4. вину заподіювача (заподіювачів) шкоди. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами. Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Так, оскільки частина мотивів позову зводяться до бажання позивачки захисту прав та інтересів її чоловіка, який не є учасником даної справи та, зокрема, не є позивачем, а позивачка не наділена правом на захист його прав та інтересів у даному спорі підстав для задоволення позову в цій частині вимог у суду першої інстанції не було. Однак, колегія суддів вважає, що безперечно факт участі у ДТП та заподіяння внаслідок такої шкоди майну (транспортному засобу) особи заподіює та у даному випадку заподіяли позивачці і моральну шкоду. Вина ж водія транспортного засобу, який перебував у трудових відносинах з відповідачем, у заподіянні шкоди, протиправність його діяння та причинний зв`язок між діянням та шкодою встановлено та доведено доказами, про які йшлося вище. Така шкода слід вважати полягає у душевних переживаннях з приводу самої події, а також пошкодженнях транспортного засобу позивачки та необхідності його відновлення чи заміни. Так, факт пошкодження автомобіля внаслідок ДТП однозначно спричиняє по-перше переживання через пошкодження майна (транспортного засобу); дискомфорт, незручності, зміну життєвих планів через неможливість володіння та використання транспортного засобу у власних потребах; необхідності докладати додаткових зусиль для вирішення щоденних проблем без автомобіля; необхідність вживати заходів для його відновлення чи заміни, тощо. Враховуючи вказане, тривалість та глибину згаданих душевних страждань позивачки як власниці пошкодженого автомобіля, а також засади розумності та справедливості колегія суддів вважає, що 3000 грн. було б достатньою сатисфакцією для відновлення порушених життєвих зв`язків позивачки та така шкода безпідставно не була відшкодована позивачці за рахунок відповідача відповідно до заявленої нею позовної вимоги (враховуючи також і те, що така шкода у даному випадку не підлягає відшкодуванню страховою компанією зважаючи на умови договору страхування). Зважаючи на вказане слід вважати, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди є таким, що ухвалене без дотримання вимог закону та без врахування згаданих обставин, що мають істотне значення для вирішення спору. Тому, рішення суду в слід скасувати з ухваленням нового про задоволення позову частково та стягнення з відповідача на користь позивачки 2000 грн. для відшкодування завданої їй матеріальної шкоди та 3000 грн. для відшкодування завданої їй моральної шкоди. В задоволенні решти позову слід відмовити. Доводи ж позову та апеляційної скарги слід визнати частково обґрунтованими та такі позов та саму скаргу слід задовольнити частково. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 березня 2020 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково. Стягнути з Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» на користь ОСОБА_1 2000 грн. для відшкодування завданої їй матеріальної шкоди. Стягнути з Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» на користь ОСОБА_1 3000 грн. для відшкодування завданої їй моральної шкоди. В задоволенні решти позову відмовити. Стягнути з Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» в користь ОСОБА_1 96,89 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 145,33 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 05 січня 2021 року. Головуючий : Я.А. Левик Судді: Р.В. Савуляк М.М. Шандра