Постанова Полтавський апеляційний суд № 531/624/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 531/624/20 Номер провадження 22-ц/814/124/21Головуючий у 1-й інстанції Попов М. С. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 січня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Одринської Т.В., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2020 року (ухвалене суддею Поповим М.С., повний текст рішення складено суддею 21.10.2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В : У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому прохав суд стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 64800,00 грн, моральну шкоду у розмірі у розмірі 10000,00 грн, а всього 74800,00 грн, а також судові витрати. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 12.11.2019 позивач приїхав до ставка в с. Ланна Карлівського району, щоб помити свій автомобіль від бруду і коврики, що знаходяться у ньому. Для цього йому було необхідно звільнити вміст багажного відділення автомобіля, в якому були мішки із риболовною сіткою та порожні пластикові пляшки. Позивач не встиг повністю розвантажитись, як до нього підійшла охорона ставка та почала підозрювати його у незаконному вилові риби, оскільки у позивача були наявні сітки та заборонила позивачу забрати їх назад. Позивач звертався до відповідача з метою повернення свого майна, сіток, зазначав, що якщо вони вважають дії позивача незаконними, щоб написали заяву у поліцію, щоб компетентні органи вирішили спірну ситуацію. Позивач декілька років назад був членом даного господарства і знав, що ставок знаходиться під охороною. У 4 мішках позивач мав 16 риболовних сіток загальною вартістю 64800,00 грн.: 4 риболовних сітки 65*65 загальною вартістю 16000,00 грн., кожна по 4000,00 грн.; 4 риболовних сітки 70*70 загальною вартістю 16000,00 грн., кожна по 4000,00 грн.; 4 риболовних сітки 75*75 загальною вартістю 16400,00 грн., кожна по 4100,00 грн.; 4 риболовних сітки 80*80 загальною вартістю 16400,00 грн., кожна по 4100,00 грн. Позивач зазначає, що оскільки у його діях не було складу адміністративного та кримінального правопорушення, шкоди він нікому не завдав, відповідач не звернувся до компетентних органів для вирішення цієї ситуації, а здійснив незаконні дії стосовно псування майна позивача, тому він прохав суд відшкодувати завдану йому шкоду. Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2020 року узадоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовлено в повному обсязі. З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав на нього апеляційну скаргу, у якій прохав скасувати рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, та таким що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з`ясовано всі обставини справи, та неправильно оцінено наявні в матеріалах справи докази. Зокрема вказує, що відповідач ОСОБА_2 не може бути головою громадської організації «Спілка рибалок с. Ланна», Ланнівське добровільне об`єднання спілки рибалок та Спілка Рибалок Ланнівської ОТГ, оскільки вказані організації не зареєстровані в установленому законом порядку. Також зазначає, що сітки були сухі та вони не перебували у ставку, який охороняється псевдо спілкою рибалок. Тобто, не було факту незаконного вилову риби, був лише факт перебування біля водойми із сітками, за що чинним законодавством не передбачено відповідальність. Вказував, що суд першої інстанції не встановив, чи запрошували «члени» організації ОСОБА_1 на збори, та яким доказом це підтверджено. Також зазначив, що показання свідків, які відбирались в межах кримінального провадження суперечать наявним в матеріалах справи доказам, тому є недопустимими. Від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній спростовуючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі та підтримуючи рішення суду першої інстанції прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України,суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що згідно закупівельного акту від 18.01.2018 року, позивач ОСОБА_1 придбав риболовні сітки загальною вартістю 64800 грн. Згідно Статуту спілки рибалок с. Ланна (водоймище радгоспське), головою спілки є відповідач ОСОБА_2 . З Протоколу №10 зборів спілки рибалок Ланнівської ОТГ від 08.12.2019 вбачається розгляд питання відносно знайдених браконьєрських риболовних сіток в ніч з 12 на 13.11.2019 року на березі ставка в с. Ланна Карлівського району паралельно вул. Миру , та ймовірно належать ОСОБА_1 . За відсутності особисто запрошеного ОСОБА_1 , для надання пояснень та ймовірного повернення сіток, 08.12.2019 року колективно вирішено знищити браконьєрські риболовні сітки, шляхом спалювання на березі ставка в с. Ланна паралельно вул. Миру Карлівського району. Свідок ОСОБА_3 в суді пояснив, що знає відповідача. Він є головою спілки рибалок, а свідок є її членом. Всі члени спілки охороняють водойму, мають право ловити рибу дозволеними засобами. В ту ніч, свідок охороняв водойму разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . На об`їзд водойми поїхали близько 01:00, побачили авто «Нива» червоного кольору, поруч була якась особа. Запитали, що тут робить, відповів, що «грає у войнушки». Біля авто був мішок білого кольору. Вирішили обстежити місце, в цей час авто поїхало, не намагались наздогнати. Виявили 4 мішки з сітками та повідомили відповідачу. Коли він приїхав авто вже не було. Останній залишився в засідці, а свідок з іншими поїхали до вагончика на інший берег, хвилин за 20 подзвонив відповідач, щоб приїхали. Коли прибули, побачили особу, яка була раніше на авто, тепер вже була без авто. Запитували, чи то його сітки, відповів, що не його. Автомобіль стояв на відстані близько 50 метрів від берега, у кущах, без ввімкнутих вогнів, від берега до води ще 15 метрів. На наданому фото з супутника вбачається місце виявлення авто. На зборах було вирішено спалити сітки, бо це заборонене знаряддя лову. Відповідач не висловлював своїх пропозицій щодо сіток. Позивач не намагався повернути сітки. Свідок ОСОБА_6 дав показання аналогічні показанням попереднього свідка. Додав, що ОСОБА_7 не знає. Тоді невідома особа на авто, відкрила багажник, поклала туди мішок, що стояв біля колеса та поїхав, затримувати не намагались. Позивач приїжджав вже коли спалили сітки, їх спалили в цей же день, коли відбулися збори. Позивача питали, чи то його сітки, він відповідав, що ні. Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, законодавством заборонено зберігання належних позивачу сіток, які є забороненим знаряддям лову, тому суд дійшов висновку, що зазначені у позові обставини не підлягають правовому захисту в межах цивільних прав, а отже у задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди, слід відмовити у повному обсязі. Разом з цим місцевий суд зазначив, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. є похідною від основної, про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 64800,00 грн., а оскільки суд не вбачає підстав для її задоволення, у стягненні з відповідача на користь позивача моральної шкоди також слід відмовити. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в цілому повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин. Разом з тим, колегія суддів зважаючи на те, що рішення суду в цілому є правильним, проте наведені мотиви, які є підставою для прийняття вказаного рішення є неповними, вважає за необхідне навести додатково мотиви на його обґрунтування, без скасування чи зміни рішення суду. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Згідно ст.ст. 15-16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу. Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004, згідно з яким «охоронюваний законом інтерес» - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного права і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. У структурі законного інтересу виділяють два елемента: 1) прагнення суб`єкта користуватися конкретним соціальним благом; 2) звернення в деяких випадках за захистом до компетентних органів. При цьому, інтерес являє собою своєрідну спонукальну потребу, яка змушує потенційного учасника відповідних правовідносин діяти певним чином задля фактичної реалізації свого прагнення отримати конкретне благо, що у разі порушення, невизнання чи оспорювання призводить до можливості вдаватися до судової форми захисту у порядку цивільного судочинства. Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до положень статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно статті 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. За змістом статті 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог, зокрема, щодо раціонального і економного їх використання, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, виснаженню природних ресурсів та негативному впливу на стан навколишнього природного середовища. Відповідно до частини 1 статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Згідно зі статтею 52-1 Закону України «Про тваринний світ» для добування об`єктів тваринного світу забороняються виготовлення, збут, застосування, зберігання отруйних принад, колючих, давлячих та капканоподібних знарядь лову, електроловильних систем (електровудок), електрогону, петель, самоловів, самострілів, вибухових речовин, пташиного клею та монониткових (волосінних) сіток (крім тих, що призначені для промислового лову), а також інших засобів, заборонених законом. Аналогічні вимоги закріплено пунктом 3.15 Правил любительського і спортивного рибальства, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України № 19 від 15 лютого 1999 року, зареєстрованих Міністерством юстиції України 28 квітня 1999 року за №269/3562. Порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу тягне за собою, зокрема, адміністративну відповідальність відповідно до закону (стаття 63 Закону України «Про тваринний світ»). Статтею 85-1 КУпАП передбачено відповідальність за виготовлення, збут чи зберігання заборонених знарядь добування (збирання) об`єктів тваринного або рослинного світу, а також збут незаконно добутої продукції. Аналіз наведених спеціальних правових норм у галузі охорони навколишнього середовища дає підстави для висновку про те, що незаконне зберігання сіток, які є забороненим знаряддям лову, є окремим видом правопорушення, за яке передбачена, зокрема, матеріальна відповідальність у виді відшкодування шкоди згідно визначених розмірів (такс). Так, звертаючись до суду з вказаним позовом позивач, не спростувавши доводи відповідача що знищенні знаряддя лову відносяться до заборонених, вказував, що дії відповідача ОСОБА_2 були неправомірними, тому прохав суд відшкодувати матеріальну шкоду за знищення належних йому заборонених законом знарядь лову (сіток). На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції, що єдиною підставою для відмови у задоволені вимог про відшкодування матеріальної шкоди є неправомірна поведінка позивача (незаконне зберігання заборонених знарядь лову), яка відповідно до ст. 16 ЦК України є підставою для відмови у захисту його прав, є неповними та такими, що не враховують всіх обставин справи, а тому вірно прийняте місцевим судом рішення підлягають додатковому мотивуванню. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду закріплені в статті 1166 ЦК України. Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв`язок між ними, а також вину заподіювача шкоди. Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 червня 2019 року у справі №154/2094/16-ц (провадження № 61-12781св18). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК). За приписами частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Наявні у справі докази підтверджують наявність факту вилучення 12.11.2019 року у позивача знарядь лову (сіток) членами спілки рибалок Ланнівської ОТГ. Підтверджується також факт проведення 08.12.2019 року зборів спілки рибалок Ланнівської ОТГ, під час яких було прийнято одноголосно колективне рішення про знищення вказаних сіток шляхом їх спалювання. Відповідач та інші члени спілки рибалок Ланнівської ОТГ підтвердили, що дане рішення було виконано. Водночас, позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів того, що: саме він є власником сіток, які були вилучені; дані знаряддя лову не відносяться до заборонених; яку кількість сіток у нього було вилучено та якого розміру; саме відповідач винен у знищенні сіток. Відповідно не обґрунтував законність, доброчесність та правомірність здійснення своїх прав щодо знищеного майна Подаючи позов до суду, позивач не навів доводів та законних підстав, для покладення цивільної відповідальності саме на відповідача, а не всіх членів спілки рибалок Ланнівської ОТГ, які приймали колективне рішення про знищення майна. Не звернув на вказані факти і суд першої інстанції, та прийшов до неповних висновків, які не в повній мірі відображають усього змісту підстав для відмови у задоволенні позову. Доводи, які викладені в апеляційній скарзі та письмових пояснення апелянтом, не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду по їх оцінці та чергових версій обставин справи. Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2020 року є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили. Повний текст постанови виготовлено 05 січня 2021 року. Головуючий суддя : ________________ Г.Л. Карпушин Судді: _____________ Т.В. Одринська ______________ В.П. Пікуль