Постанова 4875 № 905/619/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" січня 2021 р. Справа № 905/619/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Дучал Н.М. , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача за вх. №2753 Д/1 на рішення господарського суду Донецької області від "14" вересня 2020 р. (суддя Сковородіна О.М., повний текст складено 24.09.2020) у справі № 905/619/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика миловарні традиції", м.Полтава, до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля", м.Добропілля, м.Білицьке, Донецька область, про стягнення 72 246, 95 грн. ВСТАНОВИЛА: Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.09.2020 у справі №905/619/20 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика миловарні традиції" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" про стягнення: 57 241, 00 грн. основного боргу - задоволено, 3% річних в сумі 11 630, 00 грн. - задоволено частково в розмірі 1 498, 81 грн., пені в сумі 2 862, 05 грн. - задоволено, інфляційних збитків в сумі 513, 90 грн. - задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика миловарні традиції" 57241,00 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 1498,81 грн., пені в сумі 2 862,05 грн., інфляційні збитки в сумі 513,90 грн. Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та зазначає зокрема про те, що до позовної заяви не було надано доказів, що підприємству відповідача були надані рахунки на оплату та належним чином оформлені податкові накладні. Крім того скаржник посилається на те, що у видаткових накладних не міститься дата поставки, яка вказана представником Покупця за спірним договором. З огляду на вказане апелянт стверджує, що немає об`єктивних підстав вважати відповідача боржником, що прострочив виконання зобов`язання. Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової судової справи між суддями від 20.10.2020 справу було передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Дучал Н.М., суддя Гетьман Р.А. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 апеляційна скарга відповідача залишена без руху з підстав висвітлених у вказаній ухвалі. До канцелярії Східного апеляційного господарського суду надійшли клопотання стосовно приєднання додаткових документів на виконання вимог попередньої ухвали, якими були усунуті встановлені раніше недоліки. Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, відповідно до статті 262 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про відкриття апеляційного провадження у справі. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали від учасників справи не надійшло. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 відкрите апеляційне провадження у справі № 905/619/20. Запропоновано учасникам справи подати до суду відзив на апеляційну скаргу. Ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Позивачем у встановлений судом процесуальний строк не було надано відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Стаття 270 ГПК України встановлює, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними. Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" (далі - покупець або відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фабрика миловарні традиції" (далі - постачальник або позивач) було укладено договір поставки №7385-ДУ-УМТС-Т (далі - договір). Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору в порядку та на умовах, передбачених даним договором, постачальник зобов`язується поставити у власність покупця продукцію, в асортименті, кількості, та строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами у даному договорі та специфікаціях, які є невід`ємними частинами до даного договору. Покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлену в його власність продукцію у відповідності з умовами даного договору. Згідно з п. 4.1 договору поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості та по цінах узгоджених сторонами в специфікаціях до даного договору. За приписами п. 5.4 договору розрахунки за поставлену продукцію за даним договором виконуються покупцем шляхом безготівкового розрахунку на поточний рахунок постачальника впродовж 5 (п`яти) робочих днів с 90 (дев`яностого) календарного дня з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця. У разі несвоєчасної оплати продукції, покупець, за письмовою вимогою постачальника, сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, в у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення оплати від вартості не оплаченої продукції, але не більше 5% від вартості несвоєчасно неоплаченої продукції (п. 6.8 договору). Пунктом 10.1 договору встановлено, що договір вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.12.2019. У разі не виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором, строк дії договору пролонгується до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Позивачем на виконання умов договору та специфікації було здійснено поставку товару, що підтверджується: видатковою накладною №107 від 23.01.2019 на суму 249,00 грн., видатковою накладною №108 від 23.01.2019 на суму 11 970,00 грн., видатковою накладною №109 від 23.01.2019 на суму 35 910,00 грн., видатковою накладною №110 від 23.01.2019 на суму 9 599,94 грн., видатковою накладною №111 від 23.01.2019 на суму 287,28 грн., видатковою накладною №112 від 23.01.2019 на суму 1 596,00 грн., видатковою накладною №113 від 23.01.2019 на суму 361,80 грн., видатковою накладною №115 від 24.01.2019 на суму 41 831,16 грн., видатковою накладною №883 від 18.04.2019 на суму 3 550,20 грн., видатковою накладною №792 від 19.04.2019 на суму 15,00 грн. Загальна сума поставки становить 105 370,38 грн. Відповідачем продукція була прийнята без зауважень. Однак 11.05.2019 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 91 щодо оплати заборгованості. Як вже було встановлено судом першої інстанції, 30.07.2019 відповідачем оплата за поставлену продукцію була здійснена не в повному обсязі, на суму 48 129,00 грн., внаслідок чого, утворилась заборгованість в розмірі 57 241,38 грн., що стало підставою для звернення з позовом до господарського суду. Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками господарського суду з огляду на наступне. Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства. З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. За приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України, зобов`язання виникають, зокрема, з договору. Статтею 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу. Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пені). За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Відповідно до частини 1 статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Умовами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами. Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи наявні наступні накладні: Видаткова накладна №107 від 23.01.2019 на суму 249,00 грн. не містить дати отримання відповідачем. Видаткова накладна №108 від 23.01.2019 на суму 11 970,00 грн. не містить дати отримання відповідачем. Видаткова накладна №109 від 23.01.2019 на суму 35 910,00 грн. містить відмітку про отримання 24.01.2019. Видаткова накладна №110 від 23.01.2019 на суму 9 599,94 грн. містить відмітку про отримання 28.01.2019. Видаткова накладна №111 від 23.01.2019 на суму 287, 28 грн. не містить дати отримання відповідачем. За видатковою накладною №112 від 23.01.2019 на суму 1 596,00 грн. міститься відмітка про отримання на товарино-транспортній накладній - 01.02.2019. Видаткова накладна №113 від 23.01.2019 на суму 361, 80 грн. не містить дати отримання відповідачем. За видатковою накладною №115 від 24.01.2019 на суму 41 831,16 грн. міститься відмітка про отримання на товарино-транспортній накладній - 28.01.2019. Видаткова накладна №883 від 18.04.2019 на суму 3 550,20 грн. містить відмітку про отримання 19.05.2019. Видаткова накладна №792 від 19.04.2019 на суму 15, 00 грн. не містить дати отримання відповідачем. Факт отримання товару за вищевказаними накладними не заперечується відповідачем. Проте судова колегія зазначає, що відповідач не надав доказів (як-то перевізні документи), з яких вбачається дата доставки товару на його адресу інша ніж дата виписки видаткової накладної (№107, 108, 109, 110, 111, 113, 883, 792). Позивачем також не спростовані дати отримання товару відповідачем, які проставлені на товарно-транспортних накладних перевізника (сторонньої особи) за видатковими накладними №112 та №115. Тобто, відповідачем доведено, що по видатковим накладним №112 та №115 товар отриманий 01.02.2019 та 28.01.2019. Відтак строки прострочення зобов`язань з оплати по видатковим накладним №112 та №115 вірно відраховуються судом першої інстанції не з дати видаткових накладних, а з дати отримання товару відповідно до умови п.п. 4.7, 5.4 спірного договору. За видатковими накладними №107, 108, 109, 110, 111, 113 строк оплати (з урахуванням вихідних та святкових днів) настав - 01.05.2019, за видатковою накладною №115 - 07.05.2019, за видатковою накладною №112 - 10.05.2019, за видатковою накладною №883 - 25.07.2019, за видатковою накладною №792 - 26.07.2019. Отже відповідачем не було надано будь-яких доказів оплати суми основної заборгованості в розмірі 57 241,38 грн., а тому позовні вимоги в цій частині правомірно задоволені господарським судом. Позивачем також була заявлена до стягнення пеня на підставі умов п. 6.8 договору поставки за період з 27.04.2019 по 20.03.2020 в розмірі 2862,05 грн., у зв`язку з тим, що розмір пені не може перевищувати 5% від суми заборгованості. За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України). Частинами 2, 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Апеляційним судом перевірено арифметичний розрахунок пені та встановлено, що він є арифметично вірним, тому, позовна вимога про стягнення пені в сумі 2 862,05 грн. відповідає чинному законодавству та належно задоволено судом першої інстанції. Позивачем заявлені до стягнення 3% річних за період з 27.04.2019 по 20.03.2020 в розмірі 11 630,00 грн. та інфляційні втрати за період з 01.08.2019 по 29.02.2020 в розмірі 513, 90 грн. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду відносно того, що позивачем невірно визначено дату початку виникнення заборгованості, а відтак період прострочення починається з 01.05.2019. Дослідивши поданий розрахунок 3% річних, апеляційним судом встановлено, що він є арифметично невірним. Судова колегія зазначає, що зроблений господарським судом перерахунок є належним, а отже позовна вимога відносно стягнення суми 3% річних була задоволена частково та складає 1498, 81 грн. Що стосується розрахунку інфляційних втрат, то він є арифметично вірним, а тому, інфляційні втрати в розмірі 513, 90 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції в повному обсязі. Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про правомірність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а тому і підстав для зміни чи скасування судового рішення у цій частині колегія суддів не вбачає. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Названий Суд також зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження скаржника, викладені в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведених належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з`ясовані та вірно оцінені обставини у справі і ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає. Відповідно до приписів ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. За приписами ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду, - ПОСТАНОВИЛА: 1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля", м.Добропілля, м.Білицьке, Донецька область, на рішення Господарського суду Донецької області від 14.09.2020 у справі №905/619/20 - залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду Донецької області від 14.09.2020 у справі №905/619/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.І. Склярук Суддя Р.А. Гетьман Суддя Н.М. Дучал