Постанова Східний апеляційний господарський суд № 922/2654/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "28" грудня 2020 р. Справа №922/2654/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка», м.Запоріжжя, (вх.№2888Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.10.2020 року у справі №922/2654/20, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка», м.Запоріжжя, до Державного підприємства «Чугуївський авіаційний ремонтний завод», м.Чугуїв, Харківська область, про стягнення 30766,19 грн.,- ВСТАНОВИЛА: У серпні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства «Чугуївський авіаційний ремонтний завод» суму у розмірі 30766,19 грн., з яких 25724,40 грн. - сума заборгованості за поставлений товар; 709,10 грн. - 3% річних; 700,16 грн. - сума інфляційних збитків; 3632,53 грн. - сума пені. Також позивач просив суд стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору. Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.10.2020 року у справі №922/2654/20 (суддя Жигалкін І.П., повний текст складено 13.10.2020 року) у позові відмовлено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Чугуївський авіаційний ремонтний завод» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» суму у розмірі 26690,74 грн., з яких 25724,40 грн. - сума заборгованості за поставлений товар; 709,10 грн. - 3% річних; 257,24 грн. - сума пені, судовий збір в сумі 1823,56 грн., а також суму витрат на правничу допомогу в розмірі 5100,00 грн. В частині стягнення інфляційних збитків в сумі 700,16 грн. та пені в розмірі 3375,29 грн. - в позові відмовлено. Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить: - скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 13.10.2020 року у справі №922/2654/20 в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача інфляційних збитків у сумі 700,16 грн., витрат на правничу допомогу у сумі 3200,00 грн.; - прийняти в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат повністю та стягнути з відповідача на користь позивача 700,16 грн. інфляційних втрат, 8300,00 грн. витрат на правничу допомогу; - здійснити перерозподіл судових витрат; - в решті оскаржуване рішення залишити без змін; - стягнути з відповідача судові витрати понесені у зв`язку із апеляційним провадженням. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що в самій позовній заяві наведено розрахунок інфляційних втрат і вказано, що розрахунок здійснювався за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН», за допомогою формул. Згідно презумпції ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати стягнення з боржника інфляційних втрат є безумовним правом у випадку прострочення грошового зобов`язання. Скаржник наполягає на тому, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у- задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, з огляду на те, що індекс інфляції є статистичною, загальнодоступною, загальновідомою інформацією, і під час розгляду даної справи та ухвалення рішення, суд міг самостійно здійснити перерахунок заявлених позивачем сум інфляційних втрат для визначення правильного їх розміру (у разі здійснення позивачем неправильного розрахунку). При цьому, суд не врахував, що такі суми інфляційних втрат та їх розрахунок не оспорювалися відповідачем. Апелянт також вказує, що у суді першої інстанції він просив стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 8300,00 грн., а саме згідно першої заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, яка була подана разом із позовом, він просив стягнути 5100,00 грн., та згідно другої заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, яка була подана одночасно із поданням відповіді на відзив, він просив стягнути 3200,00 грн., що разом становить 8300,00 грн. Однак, суд в оскаржуваному рішенні стягнув на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 5100,00 грн. При цьому, жодних висновків чи мотивів зменшення заявлених позивачем витрат суд не навів, не обґрунтовував жодним чином, з яких підстав було відмолено у стягненні з відповідача 3200,00 грн. витрат на правничу допомогу. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.11.2020 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача, встановлено строк відповідачу для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом). Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2020 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Гетьмана Р.А., для розгляду справи №922/2654/20 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В. Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву. Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи. Як вбачається з долучених до матеріалів справи повідомлень відділення зв`язку, копію ухвали суду від 02.11.2020 року отримано позивачем 10.11.2020 року та відповідачем 10.11.2020 року. Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло. За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав. Згідно ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне. За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України). Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України). Так, 28.08.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» (постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством «Чугуївський авіаційний ремонтний завод» (покупець, відповідач у справі) укладено договір №ПЕ 28/08-19. Згідно з п.1.1. договору, постачальник зобов`язувався поставити покупцю товар згідно специфікації (додаток №1), а покупець зобов`язувався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору. У відповідності до розділу 2 договору, асортимент товару, його обсяг (кількість) та вартість передбачається у специфікації, які є невід`ємною частиною даного договору. Загальна вартість договору складає 25724,40 грн., у т.ч. ПДВ (20%) 4287,40 грн. Строк постачання партії товару не більше 7 календарних днів з дати підписання договору (п.4.1. договору). Згідно з п.п. 5.1.1. п. 5.1. договору, покупець здійснює оплату наступним чином: 100% вартості товару перераховує постачальнику після отримання товару та проходження вхідного контролю. Пунктом 5.2. договору передбачено, що розрахунки за отриманий товар здійснюються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника. Відповідно до п. 6.1 договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до виконання сторонами своїх зобов`язань. Договір №ПЕ 28/08-19 підписано представниками сторін без будь-яких зауважень та скріплений печатками сторін. Оцінивши зміст договору №ПЕ 28/08-19 від 28.08.2019 року, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, слід відзначити, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України). Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Як вказує позивач в позовній заяві, на виконання договору він поставив відповідачу товар за видатковою накладною: №РН-0001359 від 13.09.2019 року на суму 25724,40 грн. Факт поставки товару підтверджується специфікацією за договором, рахунком-фактурою №СФ-0001133 від 29.08.2019, видатковою накладною: РН-0001359 від 13.09.2019 року. Покупцем товар був отриманий та прийнятий, що підтверджується підписом у видаткових накладних та печаткою підприємства. Зауважень щодо кількості та якості поставленого товару, покупцем у видаткових накладних не вказано. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України). Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов`язання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором №ПЕ 28/08-19 від 28.08.2019 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 25724,40 грн. заборгованості за поставлений товар є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню на користь позивача. При цьому, колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції у відповідній частині не оскаржується відповідачем. Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У пункті 8.3. договору сторони передбачили, що при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення, але не більше 1% вартості товару. Позивачем здійснено розрахунок та заявлено до стягнення пеню в розмірі 3632,53 грн. на підставі п. 8.3 договору за загальний період з 14.09.2019 року по 14.03.2020 року. Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача заявленої до стягнення пені, з урахуванням норм чинного законодавства України та умов договору, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог і стягнення на користь позивача 257,24 грн. пені, що дорівнює 1% вартості товару. Колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції у відповідній частині також не оскаржується. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 709,10 грн. та інфляційних втрат у розмірі 700,16 грн. за загальний період з 14.09.2019 року по 14.08.2020 року. Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку про стягнення 3% річних у сумі 709,10 грн., оскільки такий розрахунок є вірним, а вимоги обґрунтованими та доведеними. У відповідній частині рішення суду не оскаржується. Натомість місцевий господарський суд відмовив у стягненні інфляційних втрат у розмірі 700,16 грн. Так, суд першої інстанції відмовляючи у стягнення інфляційних втрат вказав, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації в офіційних періодичних виданнях останнього. Також, не надано доказів того, що величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка та не надано доказів того, що Держстатом здійснено публікацію щодо цього не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, в офіційних періодичних виданнях. Крім того, суд вказав, що зазначена позивачем сума індексу інфляції у позові не має жодного обґрунтування та посилання, що прострочення грошового зобов`язання від відповідача, виступає способом захисту майнового права у вигляді відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та на підставі чого позивачем (кредитором) повинно бути отримано компенсацію (плату) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Нарахування індексу інфляції у розумінні 625 Цивільного кодексу України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні. Відповідні індекси розраховуються починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються у засобах масової інформації. Повідомлені засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України показники згідно приписами Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватись для визначення розміру завданих збитків. Суд апеляційної інстанції перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення інфляційних втрат встановив, що він є по-перше, арифметично вірним; по-друге, вчинений у відповідності до норм права та правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду щодо порядку розрахунку інфляційних втрат. Тобто, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання прийнятого відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати за товар у належному розмірі та передбачене ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора на отримання боргу з урахуванням інфляційних втрат, а розрахунок позивача є вірним, колегія суддів дійшла висновку що відповідні позовні вимоги підлягають задоволенню. Натомість висновки суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог про стягнення інфляційних втрат є необґрунтованими, а мотиви такої відмови зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права у зв`язку з чим рішення підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення таких вимог. З матеріалів справи вбачається, що позивач до суду першої інстанції одночасно з позовною заявою надав заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5100,00 грн. Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. З наданих позивачем документів вбачається, що між Адвокатським бюро «Сергія Жечева» в особі керуючого бюро Жечева С.О. та ТОВ «Промелектроніка» в особі директора Гусак С.О. укладено договір про надання правової допомоги б/н від 07.05.2019 року. Предметом вказаного договору є надання адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані або можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів. Згідно п. 2.1.2 договору адвокат зобов`язується представляти права та законні інтереси клієнта, зокрема, у господарських судах України з усіма правами представника, які передбачені Господарським процесуальним кодексом України. У додатковій угоді №1 від 01.10.2019 року до договору про надання правової допомоги б/н від 07.05.2019 року визначено вартість правової допомоги. Заявником надано до матеріалів справи розрахунок суми гонорару за правову допомогу, рахунок-фактуру №СФ-0000149 від 14.08.2020 року та складений і підписаний акт №ОУ-000П128 на суму 5100,00 грн. Реалізація адвокатом дій процедурного характеру підтверджується матеріалами справи. Отримання відповідних коштів в якості адвокатського гонорару підтверджується платіжним дорученням №7365 від 14.08.2020 року на суму 5100,00 грн. Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення вказану заяву задовольнив та стягнув з відповідача на користь позивача 5100,00 грн. витрат на правову допомогу. Разом з тим, матеріали справи свідчать, що 09.10.2020 року позивач надав до суду першої інстанції ще одну заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 3200,00 грн. Заявником надано рахунок-фактуру №СФ-0000184 від 07.10.2020 року та складений і підписаний акт №ОУ-000П159 на суму 3200,00 грн. (підготовка відповіді у справі). Реалізація адвокатом дій процедурного характеру підтверджується матеріалами справи. Проте, місцевий господарський суд вказаній заяві оцінки не надав. Фактично, з тексту судового рішення не вбачається, що відповідна заява взагалі була предметом дослідження у суді першої інстанції. Тобто, наразі відсутнє судове рішення яким було б задоволено чи відмовлено у задоволені заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 3200,00 грн. Вказане в силу приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України виключає можливість у суду апеляційної інстанції здійснити розгляд апеляційних вимог про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 3200,00 грн., оскільки таке рішення відсутнє. Колегія суддів зазначає, що наразі суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі не вирішив питання про судові витрати складовою яких є витрати на правничу допомогу і це є підставою для винесення додаткового рішення в порядку ст. 244 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Колегія суддів вважає, що твердження позивача щодо суті спору, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, доведені належними, допустимими та достатніми доказами, тоді як господарським судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права і це призвело до прийняття частково невірного рішення. Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду від 13.10.2020 року у справі №922/2654/20 частковому скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог у відповідній частині. Одночасно з апеляційною скаргою, апелянтом надано до суду заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. Заявником надано до матеріалів справи розрахунок суми гонорару за правову допомогу, рахунок-фактуру №СФ-0000196 від 05.11.2020 року та складений і підписаний акт №ОУ-000П168 згідно якого Адвокатським бюро «Сергія Жечева» було здійснено в рамках договору про надання правової допомоги б/н від 07.05.2019 року наступні роботи: підготовка відзиву на апеляційну скаргу по справі №922/2654/20 3 години, вартість 3000,00 грн. Реалізація адвокатом вищенаведених дій процедурного характеру підтверджується матеріалами справи. Отримання відповідних коштів в якості адвокатського гонорару підтверджується платіжним дорученням №7612 від 05.11.2020 року на суму 3000,00 грн. Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 Господарського процесуального кодексу України та у ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Згідно ст.15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, апеляційний суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу в сумі 3000,00 грн. покладаються на ДП «Чугуївський авіаційний ремонтний завод». Крім того, від відповідача не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. Щодо судових витрат, які складаються з судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, то колегія суддів дійшла висновку про їх розподіл у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме про необхідність достягнення судового збору за подання позовної заяви і стягнення судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.1, п.4 ст. 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» задовольнити частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 13.10.2020 року у справі №922/2654/20 скасувати в частині відмови у стягненні інфляційних збитків в сумі 700,16 грн. Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» про стягнення інфляційних збитків в сумі 700,16 грн. задовольнити. Стягнути з Державного підприємства «Чугуївський авіаційний ремонтний завод» (63501, Харківська область, м. Чугуїв, Мікрорайон Авіатор, код ЄДРПОУ: 08305644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» (69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 4-А, код ЄДРПОУ: 24510970) інфляційних збитків у сумі 700,16 грн., 47,85 грн. судового збору за подання позовної заяви та 3153,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнути з Державного підприємства «Чугуївський авіаційний ремонтний завод» (63501, Харківська область, м. Чугуїв, Мікрорайон Авіатор, ЄДРПОУ 08305644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» (69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 4-А, код ЄДРПОУ: 24510970) 3000,00 грн. витрат на правничу допомогу. Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ. Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.С. Хачатрян Суддя О.В. Ільїн Суддя В.В. Россолов