Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 915/373/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2023 року м. ОдесаСправа № 915/373/22 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Принцевської Н.М.; суддів: Разюк Г.П., Ярош А.І.; (Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, проспект Шевченка,29) розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2023 по справі №915/373/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" про стягнення грошових коштів в розмірі 72 059, 15 грн. (суддя місцевого господарського суду: Олейняш Е.М. Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 14), У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" звернулось з позовною заявою до Господарського суду Миколаївської області, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" заборгованість в сумі 53 922, 26 грн, пеню в сумі 2 479, 05 грн, інфляційні втрати в сумі 13 344, 34 грн, 3 % річних в сумі 2 313, 50 грн. Всього грошових коштів в сумі 72 059, 15 грн. В обґрунтування позову, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" посилалось на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №МП/81/04/2021 від 02.04.2021, а саме зобов`язань щодо своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 53 922, 26 грн, яку заявлено до стягнення. Позивач посилався в обґрунтування позову на положення ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 550, 610, 611, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175, 193, 216-218, 230-232, 256, 265, 266 Господарського кодексу України, Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та умови Договору. Крім того, за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивачем нараховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, а також пеня відповідно до умов договору та вимог законодавства. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2023 по даній справі позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" 53 922, 26 грн заборгованості; 240, 51 грн пені; 2 313, 50 грн 3 % річних; 13 344, 34 грн інфляційних втрат; 2 403, 84 грн витрат по сплаті судового збору; 14 533, 50 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті позову відмовлено. Суд визнав доведеною заборгованість відповідача перед позивачем у заявленому останнім розмірі, та як наслідок задовольнив вимоги про стягнення нарахованих на суму боргу 3% річних та інфляційних втрат. Зменшуючи розмір заявленої позивачем до стягнення пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення пені в сумі 240,51 грн. В решті пені судом відмовлено, оскільки нарахування пені здійснено поза межами періоду, передбаченого ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2023 у справі №915/373/22 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" в повному обсязі. Апелянт дублює правову позицію викладену ним у відзиві на позовну заяву, зазначаючи, що надані позивачем копії видаткових накладних не є підтвердженням здійснення господарської операції, а також її реальності. Так, в апеляційній скарзі зазначено, що податкові накладні № ПКН+У094099 від 02.06.2021 на загальну суму 36 265, 68 грн та № ПКН+У094099 від 02.06.2021 на загальну суму 36 265, 68 грн. виписані в один і той же день на однакову суму та товар, а саме - 2710198300 Олива гідротрансмісійна Shell Spirax S4 TXM, 209 л. На думку скаржника, оформлення вказаних видаткових накладних з аналогічними показниками є нелогічною операцією, оскільки оформлення продажу аналогічного товару в один день може здійснюватись оформленням однієї видаткової накладної. Крім того, відповідач зазначає, що місцем складання видаткової накладної є м. Одеса. За даними Договору поставки № МП/81/04/2021 від 02.04.2021, а також відомостей з Єдиного державного реєстру - місце реєстрації ТОВ "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" було м. Івано-Франківськ, ТОВ "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" - м. Запоріжжя. Вказане стосується також видаткових накладних № ПКН+У095117 від 08.06.2021 місце складання м. Бровари та видаткової накладної № ПКН+У103147 від 11.08.2021 - м. Одеса. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що Договором поставки чітко обумовлено весь алгоритм поставки товару за Договором, від подачі та погодження заявки до видачі товару за довіреністю. Однак позивач не додав до позовної заяви ані заявки щодо замовлення покупцем товару (із зазначенням кількості, асортименту та ціни), ані довіреностей, на підставі яких начебто товар було відпущено постачальником. Відповідач зазначає, що позивачем не було надано до позовної заяви підтвердження реєстрації податкових накладних та виконання податкових зобов`язань, що свідчить про відсутність реальності господарської операції. Також скаржник не погоджується з висновком суду в частині розподілу судових витрат. На переконання скаржника, позивачем не було надано ані детального розрахунку вартості правничої допомоги, ані Договору про надання правничої допомоги. Крім того, відповідач звертає увагу суду, що безпосередньо позовна заява підписана директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" О. Широносом, а не представником та/або адвокатом. На переконання апелянта, враховуючи той факт, що справа розглядалась у спрощеному провадженні, судові витрати у розмірі 14 533,50 грн є необґрунтованими та не співмірними, враховуючи відсутність складності спору. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2023 по справі №915/373/22 залишено без руху, як таку, що не відповідає вимогам ст.258 Господарського процесуального кодексу України, та роз`яснено, що у випадку не усунення скаржником вказаних недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто апелянту. 28.03.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" надійшло клопотання про усунення недоліків, допущених при поданні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2023 по справі №915/373/22, в якій апелянт надав докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3723 грн. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2023 по справі №915/373/22; вирішено розглянути зазначену скаргу в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/373/22. 10.04.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/373/22. 18.04.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2023 по справі №915/373/22. У своєму відзиві позивач заперечує проти задоволення зазначеної апеляційної скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою, а рішення місцевого господарського суду таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Заперечуючи проти доводів апелянта щодо зазначення у видаткових накладних місця складання, відмінного від юридичної адреси сторін, позивач зазначає, що постачальником складено та підписано, а покупцем погоджено та підписано видаткові накладні, які повністю відповідають вимогам чинного законодавства, відмінність місця складання від юридичних адрес сторін не створює підстав для спростування господарської операції. Щодо поставки за двома видатковими накладними однакового товару, то позивач у своєму відзиві зазначає, що посилання апелянта на нелогічність поставки не спростовує факту поставки товарів за двома видатковими накладними на загальну суму 72 531, 36 грн. та не є підставою для несплати поставленого товару. Така подвійна поставка є нормальною практикою, коли доставка товару відбувається до двох місць призначення, або товар прямує з двох різних складів, або ж відправлення товару відбувається з інтервалом у часі. Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що в рішенні місцевого господарського суду було зазначено, що в матеріалах справи містяться дві різні видаткові накладні від 02.06.2021 з різними номерами, що свідчить про помилковість твердження апелянта. Щодо реєстрації податкових накладних, позивач зазначає, що умовами договору не передбачено такої відкладальної обставини для сплати отриманого товару як реєстрація податкової накладної постачальником. На думку позивача, апелянт вводить суд в оману, прирівнюючи податкову накладну до первинних документів. Так, позивач посилається на правову позицію, викладену у Постановах КГС ВС від 28.08.2020 по справі №922/2081/19 та від 03.06.2022 по справі №922/2115/19, відповідно до висновку яких податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції. Щодо судових витрат, на думку позивача, ним було надано усі необхідні документи, що підтверджують надання правової допомоги адвокатом. Апелянтом не заявлялось клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами в порядку ч.ч.5,6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, як і не подано жодних доказів на підтвердження необґрунтованих витрат. Позивач у своєму відзиві звертає увагу суду, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" не спростовує та не заперечує заявлені позивачем позовні вимоги у частині наявності боргу у сумі 53 922,26 грн. Натомість, скаржник лише зазначає про наявність незначних технічних або нелогічних, на його думку подій, які не можуть слугувати підставою скасування рішення суду першої інстанції. Отже, враховуючи наведене, позивач вважає, що доводи апелянта не знаходять свого документального підтвердження матеріалами справи, та просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2023 по справі №915/373/22 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" - без задоволення. Також позивачем разом з відзивом на апеляційну скаргу подано клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, понесених у зв`язку з апеляційним переглядом справи. 02.05.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло заперечення на клопотання позивача про стягнення з апелянта витрат на послуги адвоката, у якому скаржник вважає зазначені витрати необґрунтованими та такими, що не можуть бути стягнуті за розгляд даної категорії справ. Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне. 02.04.2021 між ТОВ "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" (постачальник) та ТОВ "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" (покупець) було укладено Договір поставки №МП/81/04/2021. Відповідно до п. 8.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2021 року, а у частині невиконаних зобов`язань - до їх повного виконання. У разі відсутності до дати закінчення строку дії Договору повідомлення рекомендованим листом від будь-якої із сторін про розірвання Договору, строк його вважається кожного року автоматично продовженим до 31 грудня кожного наступного календарного року включно без складання додаткової угоди до даного Договору. Крім того, Договір поставки №МП/81/04/2021 від 02.04.2021 укладено з протоколом узгодження розбіжностей №

1. Договір та Протокол розбіжностей №1 підписано сторонами та скріплено печатками сторін. Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується передавати товар у власність покупцеві, а покупець приймати та оплачувати товар у асортименті, кількості, ціні у відповідності до заявки покупця, яка погоджується між сторонами за допомогою факсимільного зв`язку, електронної пошти або в усній формі. Підтвердженням факту погодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній (у разі оплати товару на умовах відстрочення платежу) або оплата товару згідно рахунку-фактури (у разі оплати товару на умовах попередньої оплати). Видаткові накладні або рахунки-фактури мають юридичну силу Специфікацій у розумінні ст. 266 Господарського кодексу України і є невід`ємними частинами цього договору. Умовами п. 1.2 Договору сторони домовились, що усі товари, отримані покупцем від постачальника, вважаються отриманими на виконання цього Договору, якщо між сторонами не встановлено інше. П. 2.1 Договору передбачено, що товар поставляється на умовах EXW - у редакції Міжнародних Правил тлумачення торгівельних термінів ІНКОТЕРМС-2020, зі складу постачальника. Відповідно до п. 2.2 Договору за домовленістю сторін товар може бути поставлений на умовах DDP у редакції Міжнародних Правил тлумачення торгівельних термінів ІНКОТЕРМС-2020, склад покупця (адреса місця призначення додатково узгоджується між сторонами у заявках). Датою поставки, в залежності від умов поставки товару, є або дата підписання обома сторонами видаткової накладної або дата передачі товару постачальником перевізнику по транспортному документу (товарно-транспортній накладній, декларації, квитанції, тощо) (п. 2.4 Договору). Згідно з п. 4.1 Договору загальна сума договору складається з суми вартості всього товару, поставленого постачальником протягом строку дії цього договору, але не більше ніж 250 000, 00 грн. Покупець здійснює розрахунок за отриманий товар на умовах відстрочення платежу у строк не пізніше 30 календарних днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної (п. 4.2 Договору). За умовами п. 4.4 Договору ціна на товар визначається у видаткових накладних та/або у рахунках-фактурах. Усі розрахунки за цим Договором здійснюються в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів за реквізитами, що зазначені у цьому Договорі (п. 4.5 Договору). В матеріалах справи наявні оригінали видаткових накладних на підтвердження виконання умов Договору, відповідно до яких позивачем (постачальником) поставлено відповідачу (покупцю) товар (олива, мастило) на загальну суму 76 339, 38 грн, а саме: - видаткова накладна № ПКН+У094097 від 02.06.2021 на суму 36 265, 68 грн з ПДВ; - видаткова накладна № ПКН+У094099 від 02.06.2021 на суму 36 265, 68 грн з ПДВ; - видаткова накладна № ПКН+У095117 від 08.06.2021 на суму 1 120, 08 грн з ПДВ; - видаткова накладна № ПКН+У103147 від 11.08.2021 на суму 2 687, 94 грн з ПДВ. Зазначені накладні підписані сторонами без зауважень та скріплені печатками. Підставою поставки товару у вищевказаних накладних зазначено Договір №МП/81/04/2021 від 02.04.2021. В усіх вищевказаних накладних зазначено, що підписанням видаткової накладної одержувач підтверджує, що отримав від постачальника всі необхідні документи у відповідності до Договору та ч. 2 ст. 662 Цивільного кодексу України. На виконання вимог п. 2.7 Договору та вимог податкового законодавства позивачем подано та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні по господарським операціям, а саме: - податкова накладна №196 від 02.06.2021 на суму 36 265, 68 грн, яка зареєстрована в ЄРПН, що підтверджується квитанцією №1 від 23.06.2021; - податкова накладна №197 від 02.06.2021 на суму 36 265, 68 грн, яка зареєстрована в ЄРПН, що підтверджується квитанцією №1 від 23.06.2021; - податкова накладна №814 від 08.06.2021 на суму 1 120, 08 грн, яка зареєстрована в ЄРПН, що підтверджується квитанцією №1 від 24.06.2021; - податкова накладна №1085 від 11.08.2021 на суму 2 687, 94 грн, яка зареєстрована в ЄРПН, що підтверджується квитанцією №1 від 31.08.2021. Згідно з умовами п. 4.2 Договору та ст. 253 Цивільного кодексу України граничними строками оплати за товар є: - оплата за видатковою накладною № ПКН+У094097 від 02.06.2021 повинна була бути здійснена до 02.07.2021 (включно). З 03.07.2021 боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання; - оплата за видатковою накладною № ПКН+У094099 від 02.06.2021 повинна була бути здійснена до 02.07.2021 (включно). З 03.07.2021 боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання. - оплата за видатковою накладною № ПКН+У095117 від 08.06.2021 повинна була бути здійснена до 08.07.2021 (включно). З 09.07.2021 боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання. - оплата за видатковою накладною № ПКН+У103147 від 11.08.2021 повинна була бути здійснена до 10.09.2021 (включно). З 11.09.2021 боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання. Відповідачем за поставлений на підставі Договору № МП/81/04/2021 від 02.04.2021 товар проведено часткову оплату на загальну суму 22 417, 12 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1129 від 18.02.2022 (а.с. 17). Таким чином, станом на дату звернення позивача до місцевого господарського суду із даним позовом, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар на підставі Договору № МП/81/04/2021 від 02.04.2021 становила 53 922, 26 грн. Невиконання відповідачем обов`язку за Договором в частині здійснення оплати за поставлений товар мало наслідком виникнення заборгованості та нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат, що і стало підставою для звернення до суду першої інстанції з відповідним позовом. Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 53 922, 26 грн, пені в сумі 2 479, 05 грн, інфляційних втрат в сумі 13 344, 34 грн, 3 % річних в сумі 2 313, 50 грн. Всього грошових коштів в сумі 72 059, 15 грн. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором поставки № МП/81/04/2021 від 02.04.2021, а відтак і правомірності заявлення вимог про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним Договором, відсотків річних та пені. Разом з тим, судом було зменшено розмір заявленої до стягнення пені до 240,51 грн. В решті пені судом відмовлено, оскільки суд дійшов висновку, що нарахування пені здійснено поза межами періоду, передбаченого ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин. Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України). Згідно зі ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і не господарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Відповідно до ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України). Колегія суддів зазначає, що в даному випадку за своєю юридичною природою Договір №МП/81/04/2021 від 02.04.2021 є договором поставки. Згідно з приписами частини першої ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною першою ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. В силу ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України). Виходячи із приписів ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог. Як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами Договір №МП/81/04/2021 від 02.04.2021 є належною підставою виникнення у сторін за цим Договором господарського зобов`язання відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу ст. 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк. За умовами пунктів 4.2, 4.3., 4.5 Договору покупець здійснює розрахунок за отриманий товар на умовах відстрочення платежу у строк не пізніше 30 календарних днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної; за погодженням між сторонами покупець може здійснювати оплату товару на умовах попередньої оплати у розмірі 100 (сто) відсотків вартості товару на підставі виставленого рахунку-фактури постачальника; усі розрахунки за цим Договором здійснюються в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів за реквізитами, що зазначені у цьому Договорі. Судом встановлено, що за отриманий товар відповідач розрахувався частково, а саме: перерахував на рахунок позивача 22 417,12 грн, про що свідчить платіжне доручення №1129 від 18.02.2022, при цьому у матеріалах справи відсутні докази здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" повної оплати за отриманий товар. Доводи скаржника про те, що видаткові накладні № ПКН+У094099 від 02.06.2021 на загальну суму 36 265, 68 грн та № ПКН+У094099 від 02.06.2021 на загальну суму 36 265, 68 грн, які виписані в один і той же день на однакову суму та товар, а саме - 2710198300 Олива гідротрансмісійна Shell Spirax S4 TXM, 209 л., не є підтвердженням здійснення господарської операції, а також її реальності, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки товар був прийнятий відповідачем без будь-яких зауважень і доказів відмови від прийому товару матеріали справи не містять. Факт поставки й отримання товару за вказаними видатковими накладними не спростовується та не заперечується апелянтом. Крім того, судом першої інстанції було встановлено та перевірено апеляційним судом, що в матеріалах справи містяться дві різні видаткові накладні від 02.06.2021 з номерами №ПКН+У094097 та № ПКН+У094099, що свідчить про помилковість твердження апелянта. Видаткові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені вимогами ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Отже, посилання апелянта на нелогічність поставки не спростовує факту вчинення між сторонами господарської операції по вищевказаним видатковим накладним та виникнення обов`язку у відповідача з оплати за товар. Згідно п. 2.1, п. 2.2 Договору сторонами погоджено поставку товару як зі складу постачальника, так і на склад покупця, враховуючи, що законодавством не передбачено обов`язок поставляти товар виключно за місцезнаходженням юридичної особи згідно відомостей з ЄДР, а також враховуючи, що місцезнаходження юридичної особи та складу (-ів) юридичної особи може не збігатись, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що твердження апелянта про складання видаткових накладних не за місцезнаходженням юридичної особи відповідача, не спростовують факту вчинення господарської операції. Враховуючи наведені норми права, узгоджені сторонами умови Договору №МП/81/04/2021 від 02.04.2021, відсутність у матеріалах справи доказів своєчасного та повного проведення оплати за поставлений товар, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" 53922, 26 грн заборгованості. Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 2 479, 05 грн, інфляційних втрат в сумі 13 344, 34 грн, 3 % річних в сумі 2 313, 50 грн., нарахованих за несвоєчасне виконання умов Договору та висновків місцевого господарського суду в цій частині, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне. Згідно з приписами ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. За умовами ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до п. 5.1 Договору у разі порушення покупцем строку оплати за товар, покупець несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості неоплаченого у строк товару, за кожен день прострочення у поставці. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, про часткове задоволення вимог про стягнення пені в сумі 240, 51 грн, оскільки нарахування пені у розмірі 2 238, 54 грн, у частині якої було відмовлено судом, здійснено поза межами періоду, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами ст.625 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування відсотків річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення. Суд апеляційної інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, вважає його вірним, а відтак місцевим господарським судом цілком правомірно і обґрунтовано задоволено позовні вимоги про стягнення 3% річних у сумі 2313,50 за несвоєчасне виконання зобов`язань за Договором за період з 03.07.2021 по 05.09.2022, а також 13 344, 34 грн - індексу інфляції за прострочення виконання грошових зобов`язань. Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу, що будь-яких доводів щодо неправильного розрахунку 3% річних та інфляційних втрат апеляційна скарга не містить. Відповідно до приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Перевіривши відповідно до ст. 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 20.02.2023 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає. Щодо посилань відповідача на необґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Положеннями ст. 128 Господарського процесуального кодексу України іншій стороні надано право заперечувати проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу та на сторону, яка заявляє про неспівмірність вказаних витрат, покладається обов`язок доведення неспівмірності витрат на оплату послуг адвоката. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Позивачем в позовній заяві було попередньо визначено, що розмір судових витрат, які поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовно складає 15000 грн. На підтвердження понесених судових витрат в суді першої інстанції позивачем було надано: - договір про надання правової допомоги № 01/02/18 від 01.02.2018 з додатками, а також додатковою угодою від 01.09.2022 до договору; - звіт адвоката № 1 про надані послуги за договором про надання правової допомоги № 01/02/18 віл 01.02.2018 та додаткової угоди від 01.09.2022 із зазначенням найменування (переліку) виконаних робіт та кількості годин роботи (7, 5 год.), який підписано та скріплено печатками адвоката та клієнта; - акт приймання-передачі наданих послуг від 04.10.2022 за договором про надання правової допомоги № 01/02/18 від 01.02.2018 та додаткової угоди від 01.09.2022 на суму 15 000 грн. (вартість однієї години роботи - 2 000 грн.), який підписано та скріплено печатками адвоката та клієнта; - свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3617 від 20.10.2010, виданим адвокату Дучалу О. Ф.; - ордер серії АН № 1079178 від 06.10.2022; - платіжне доручення № 1254 від 13.10.2022 на суму 15 000 грн. Заперечень щодо заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу від відповідача в матеріалах справи не міститься, і жодних доказів на підтвердження необґрунтованості витрат останнім не надано. Натомість, відповідачем у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі зазначено, що позивачем не подано ані детального розрахунку вартості правничої допомоги, ані договору про надання правової допомоги. Крім того, позовна заява підписана директором Товариства, а не представником та/або адвокатом. Посилаючись на судову практику, відповідач зазначає, що процесуальним законодавством передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. На думку апелянта судом першої інстанції не враховані зазначені заперечення. З наданої Додатковою угоди від 01.09.2022 до Договору про надання правової допомоги № 01/02/18 від 01.02.2018 вбачається, що її укладено між адвокатом Дучал О.Ф. (адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3617) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ", у особі директора Широносова О.Ю (клієнт). Пунктом п.1 зазначеної Додаткової угоди сторони узгодили, що на умовах цього договору клієнт дає завдання адвокату та зобов`язується оплатити його послуги, а адвокат забов`язується відповідно до завдання клієнта надати йому правничу допомогу при стягненні заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" перед Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ", що виникла за Договором поставки №МП/81/04/2021 від 02.04.2021 року, в судовому порядку в Господарському суді Миколаївської області. Відповідно до п.5 Додаткової угоди, за послуги, зазначені в п.п.1,2 цієї додаткової угоди до договору, клієнт сплачує адвокату гонорар в сумі 2000 грн без ПДВ за годину роботи адвоката. Кількість годин роботи зазначені у звіті адвоката. Згідно звіту адвоката №1 від 04.10.2022 та акту приймання-передачі наданих послуг від 04.10.2022 за Договором про надання правової допомоги № 01/02/18 від 01.02.2018 вартість наданих юридичних послуг складає 7,5(годин) *2000(грн/год) = 15000 грн без ПДВ. Отже, вартість наданої позивачу правової допомоги склала 15000 грн. З огляду на викладене, враховуючи документальне підтвердження витрат, а також обставини справи, витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" на професійну правничу допомогу адвоката присуджені судом першої інстанції до стягнення з відповідача в сумі 15000 грн по даній справі є обґрунтованими, підлягають задоволенню та згідно з положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Крім того, позивачем подано клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи №915/373/22 у Південно-західному апеляційному господарському суді у розмірі 10 000 грн. 02.05.2023 до Південно-західному апеляційному господарському суді від Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" надійшло заперечення на клопотання позивача про стягнення з апелянта витрат на професійну правничу допомогу, у якому скаржник заперечує проти задоволення зазначеного клопотання, посилаючись на відсутність складності спору при розгляді даної категорії справ. Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про часткове задоволення зазначеного клопотання з наступних підстав. Пунктом 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частинами 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Частина 7 ст. 43 Конституції України передбачає, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частинами 1, 3 ст. 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Зазначеним приписам Конституції України кореспондує ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, положеннями якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Виходячи з аналізу положень ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги. Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права у суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Разом з тим, згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Виходячи із системного аналізу положень ч. 8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі доказів, які подаються сторонами до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку із недоведеністю їх наявності у порядку, передбаченому положеннями ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог, передбачених ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, ціною позову. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Разом з тим, слід розділяти поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат", тому колегія суддів звертає увагу на таке. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, та відповідно до яких суд наділений дискреційними повноваженнями щодо встановлення обставин виникнення судових витрат та визначення їх розміру, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним щодо предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20, від 11.11.2021 у справі №873/137/21. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268). У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269). За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" на суму 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72). Тому не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи не тільки те, чи були вони фактично понесені, але і оцінювати їх необхідність та неминучість. Також відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. ні висновки узгоджуються із висновками, викладеними в постановах Великої Палати France", заява №35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08.12.2016). Наведене зазначене у постановах Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №550/936/18, від 04.06.2019 у справі №9901/350/18 та додатковій постанові у зазначеній справі від 12.09.2019, а також у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 26.05.2020 у справі №908/299/18. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписів ст. ст. 123-130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. ст. 75-79 Господарського процесуального кодексу України. Так, з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції, позивачем надано копію Договору №01/02/18 від 01.02.2018 про надання правової допомоги, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" та адвокатом Дучал О.Ф., копію Додаткової угоди до вказаного Договору від 05.04.2023, Акт приймання-передачі наданих послуг від 13.04.2023 на суму 10 000 грн, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3617 від 20.10.2010 та копію платіжного доручення №462 від 13.04.2023 про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" на користь адвоката Дучал О.Ф. 10000 грн, в якому в графі "призначення платежу" зазначено "оплата правової допомоги відповідно Додаткової угоди від 05.04.2023 до Договору №01/02/18 від 01.02.2018". Згідно Додаткової угоди від 05.04.2023 до Договору про надання правової допомоги №01/02/18 від 01.02.2018 адвокат представляє інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ", як позивача у Південно-західному апеляційному господарському суді, з метою захисту його прав та інтересів у судовому розгляді справи №915/373/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2023. Згідно з п.5 вказаної Додаткової угоди за послуги, зазначені в п.п.1,2 цієї Додаткової угоди до Договору, клієнт сплачує адвокату гонорар в сумі 10000 грн без ПДВ за роботу адвоката. Таким чином, сторони погодили, що винагорода адвоката за надання правової допомоги відбувається у формі як «основного гонорару». За змістом статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. У теорії «гонорар» - це договірна форма оплати юридичних послуг (роботи адвоката), яка здійснюється лише у випадку отримання адвокатом певного правового результату передбаченого договором про надання правової допомоги з клієнтом. З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд оцінює витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінює їх необхідність і розумність. При встановленні розміру гонорару відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» врахуванню підлягають також складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. З врахуванням цих критеріїв, а також обставин справи, складність справи, кількість судових засіданнях, складання відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія зазначає, що гонорар в розмірі 10000 грн є значно завищеним та підлягає зменшенню до 5000 грн. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, вирішено виключну правову проблему щодо можливості віднесення до судових витрат додаткового гонорару, передбаченого договором про надання правничої допомоги, залежно від результатів розгляду справи, тобто, так званого гонорару успіху. Керуючись ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів враховує наведений правовий висновок під час розгляду даної справи. Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц). Обговорюючи питання розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд користується своїм правом на зменшення таких з наведенням мотивів такого зменшення. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі N 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі N 915/237/18, від 24.10.2019 у справі N 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі N 904/3583/19). До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі N 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі N 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. З цих підстав, судова колегія вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від заявленої суми, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" з суми 10 000 грн до 5 000 грн. Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2023 по справі №915/373/22 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2023 по справі №915/373/22 - без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" (вул. Центральна, буд. 1, с. Калинівка, Березанська ТГ, Миколаївська область, 57440, код ЄДРПОУ 41107067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ ФЛЮІД МЕНЕДЖМЕНТ" (вул. Ламана (Соборний район), буд 17, приміщення 6-10, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000, код ЄДРПОУ 37675989) 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в апеляційній інстанції. Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя: Н.М. Принцевська Судді Г.П. Разюк А.І. Ярош