Постанова Закарпатський апеляційний суд № 307/3533/19

Справа № 307/3533/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 30 грудня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Бисаги Т.Ю. і Кожух О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за правилами письмового провадження, без проведення судового засідання, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду від 02 вересня 2020 року (у складі судді Бобрушко В.І.) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення збитків за невиконання грошового зобов`язання, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_3 (правонаступником якого є ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом у листопаді 2019 р. Просив стягнути з відповідача на свою користь 2 263,86 грн. 3% річних, і 14 216, 96 грн. інфляційних втрат за період із 12.05.2011 р. по 31.10.2019 р. за невиконання грошового зобов`язання згідно з рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27.04.2011 р. На обґрунтування указав, що у травні 2010 р. між сторонами був укладений договір позики, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти, а останній зобов`язався повернути кошти та відсотки за користування ними. Однак, відповідач не виконував умови договору позики, відтак позикодавець звернувся до суду з позовом і рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 квітня 2011 р. позов було задоволено: стягнуто із ОСОБА_1 2200 грн. борг; 2495,34 грн. відсотки за користування позикою; 4000 грн. пеня; 86,95 грн. судовий збір; 120 грн. відшкодування витрат інформаційно-технічного забезпечення, усього 8902,29 грн. На момент звернення до суду з цим позовом відповідачем не виконано рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 квітня 2011 р., а тому позивач вважає необхідним звернутися до суду в порядку, передбаченому ст.625 ЦК України. Ухвалою Тячівського районного суду від 06 травня 2020 р. у справі було замінено сторону позивача ОСОБА_3 , на його правонаступника ОСОБА_2 (а.с.96-97). Рішенням Тячівського районного суду від 02 вересня 2020 р. позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 16 480,82 грн. і 840,80 грн. у відшкодування судового збору. ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Доводить про порушення норм процесуального прав та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого: -відповідач не знав про існування рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 квітня 2011 р.; -позивачем пропущено строки звернення до суду за захистом свого права, оскільки рішенням про стягнення боргу ухвалено в 2011 р., а з вимогами в порядку ст.625 ЦК України позивач звернувся у 2019 р.; -судом першої інстанції прийнято позов до розгляду з порушенням правил територіальної підсудності. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Узагальнені доводи заперечення зводяться до безпідставності доводів апеляційної скарги, законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення. Суд виходив із доведеності позовних вимог. Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, із таких мотивів. Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тобто, розгляд цієї справи здійснюється у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. Судом першої інстанції було встановлено, що згідно з договором позики від 19.05.2010 р. за №б/н та письмової розписки від 19 травня 2010 р. ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 у борг 2 200 грн. строком до 5 червня 2010 р. зі сплатою 300 % річних (а.с.59-60,61). Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27.04.2011 р. стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 2 200 грн., суму відсотків у розмірі 2 495,34 грн., пеню у розмірі 4 000 грн., судовий збір у розмірі 86,95 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. (а.с.64-67). У подальшому, на підставі вказаного рішення суду 9 червня 2011 р. Ужгородським міськрайонним судом було видано виконавчий лист про стягнення указаної суми (а.с.68-69). Згідно з постановою державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу від 18.08.2019 р. виконавчий лист у цивільній справі №2-3031/11 повернуто стягувачеві у зв`язку з відсутністю у боржника майна (а.с.70-71). 15 лютого 2020 р. між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким первісний кредитор безоплатно передає новому кредитору свої права вимоги за договором позики від 19.05.2010 р. і за вимогами, що випливають із рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27.04.2011 р. (а.с.89-90,91,92). Так, предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних утрат, нарахованих за період із 12.05.2011 р. по 31.10.2019 р. за невиконання грошового зобов`язання, підтвердженогорішенням суду. При цьому сам період часу та розрахунок сум відповідачами не заперечуються і не спростовані. За приписами частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором (у нашому випадку за договором позики), яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі N 916/190/18 (провадження N 12-302гс18) (постанова ВП ВС від 08.11.2019 р., № 127/15672/16-ц|14-254цс19). Довід апеляційної скарги щодо пропуску строків звернення до суду за захистом свого права, оскільки рішення про стягнення боргу ухвалено в 2011 р., а з вимогами в порядку ст.625 ЦК України позивач звернувся у 2019 р., частково (у розумінні строку позовної давності) заслуговує на увагу, оскільки згідно з правовою позицією ВП ВС, викладеній у постанові від 08.11.2019 р.у справі № 127/15672/16-ц|14-254цс19 невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Разом із тим, за приписами ст. 267 ч.3 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідач заявив про наявність підстав для застосування строку позовної давності лише в апеляційній скарзі, посилаючись на те, що про судове засідання не знав, а тому не мав змоги подати до суду першої інстанції відповідну заяву. Однак, це твердження спростовується рекомендованим повідомленням про вручення ОСОБА_1 поштового відправлення (повістки) на судове засідання 18.08.2020 р. (а.с.115), неодноразовими оголошеннями про виклик особи через сайт Судової влади України (а.с.101-102, 108-109, 117, 127-128), а також рекомендованим повідомленням про вручення ОСОБА_1 поштового відправлення (ухвали суду першої інстанції від 06.05.2020 р. про заміну сторони позивача) (а.с.99-100). Таким чином, заявлений розмір позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі, без застосування наслідків спливу позовної давності. Довід апелянта про те, що він проживає у м. Ужгороді, відтак судом першої інстанції прийнято позов до розгляду з порушенням правил територіальної підсудності, не заслуговує на увагу, оскільки в силу вимог ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , останній це не заперечує, однак указує, що проживає в м. Ужгороді, проте не підтверджує це належними та допустимим доказами. Крім цього, в апеляційній скарзі сторона відповідача вказує, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2.Рішення Тячівського районного суду від 02 вересня 2020 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 30 грудня 2020 р. Судді: