Постанова 4801 № 126/2609/19

Справа № 126/2609/19 Провадження № 22-ц/801/2230/2020 Категорія: 31 Головуючий у суді 1-ї інстанції Рудь О. Г. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2020 рокуСправа № 126/2609/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 06 жовтня 2020 року, ухвалене суддею Бершадського районного суду Вінницької області Рудь О.Г., ВСТАНОВИВ: В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договорів дарування. Позовна заява мотивована тим, що вона є власником житлового буд. АДРЕСА_1 та земельної ділянки, яка знаходиться за тією ж адресою і призначена для будівництва та обслуговування даного будинку. З метою отримання субсидії ОСОБА_1 звернулась до сільської ради, де дізналась, що власником вказаної нерухомості за договорами дарування є відповідач ОСОБА_2 . Після чого ОСОБА_1 25.11.2019 звернулася з відповідною заявою до державного реєстратора та з отриманого витягу дізналась, що за договорами дарування від 04.07.2018 власником будинку та присадибної земельної ділянки під ним є відповідачка ОСОБА_2 . Вказала, що 04.07.2018 вона мала намір укласти з відповідачем договір довічного утримання, адже є людиною похилого віку, хворою, дітей немає. Умовою укладення договорів було згода та обов`язок відповідача доглядати та утримувати позивача. Перші місяці після укладення договорів відповідачка сумлінно виконувала свої зобов`язання, згодом вона припинила забезпечувати її харчуванням і доглядом та припинила спілкування. Позивач зазначає, що звернулась до відповідача з проханням, щоб та продовжувала надавати їй допомогу, але відповідач відмовила, пояснюючи, що не зобов`язана її обходити, доглядати, вчиняти за неї платежі та інше. ОСОБА_1 вказує, що після смерті чоловіка вона залишилася проживати одна, з 2018 року часто хворіє та перебуває на «Д» обліку за станом свого здоров`я, є жінкою похилого віку, дитиною війни, тому потребує стороннього догляду. Чоловік при житті запевнив, що вони укладають договір по життєвого утримання (догляду) і саме це вона мала на меті, укладаючи угоди з відповідачем. ОСОБА_1 зазначає, що копії оспорюваних договорів від нотаріуса не отримувала, їх текст не читала. В даний час проживає в житловому будинку. Перебуваючи в похилому віці та безпорадному стані (старче слабоумство) ОСОБА_1 розуміла, що укладає саме договір довічного утримання і саме на цих умовах вона погодилась, укладаючи їх. Позивач наголошує, що відповідач не є близькою особою для неї, що підтверджує той факт, що вона фактично мала на меті в подальшому отримувати допомогу від відповідача, на що та погоджувалась. Житловий будинок є єдиним житлом, а договір вона вчинила, оскільки вважала, що з нею відповідачка укладає договір довічного утримання. Виходячи з наведеного, позивач просила суд визнати вказані договори дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсними. Також просила поновити їй строк позовної давності для звернення до суду з позовом. Відповідач на позовну заяву подала відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позову за безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог. Вказує, що договори були посвідчені приватним нотаріусом та відповідали на час їх укладення волевиявленню як з її сторони, так і зі сторони дарувальника-позивача ОСОБА_1 . Наголошує, що не можна погодитись із твердженням позивача в тій частині, що правочин було вчинено нею під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах і тому він може бути визнаний судом недійсним,оскільки основною ознакою правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин. Особа має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Укладення оспорюваних договорів відповідало волі дарувальника ОСОБА_1 . Будь-які порушення вимог Закону на час їх укладення відсутні. Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 06 жовтня 2020 року в задоволені позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договорів дарування недійсними. Суд не взяв до уваги ту обставину, що позивач зважаючи на свій вік, стан здоров`я, потребу у догляді й утриманні та домовленість з відповідачем, вважала, що нею укладено договори довічного утримання, а не договори дарування. Дані договори були укладені з умовою, що відповідач буде доглядати та утримувати її. В якості доводу вказала на те, що суд, відмовляючи у позові, виходив із недоведеності позовних вимог, застосувавши при цьому строк позовної давності, що є взаємовиключним. В свою чергу ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Від позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 надійшли заяви, у яких вони просять розглядати справу у їх відсутність. Суд вирішив розглянути справу у відсутність нез`явившихся осіб. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду не відповідає. Судом встановлено, що позивачу на підставі державного акта про право власності та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом належала земельна ділянка площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована в АДРЕСА_1 . Також у власності ОСОБА_1 перебував житловий будинок АДРЕСА_1 . Даний будинок належав позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та на підставі договору дарування. 04.07.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено два договори дарування вказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та присадибної земельної ділянки площею 0,25 га за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 9-12 ). Вищезазначені договори посвідчені приватним нотаріусом Бершадського районного нотаріального округу Матвієнко Л.В., зареєстрованими в реєстрі за №634, № 636 та №

638. З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер 1590726205204 слідує, що на підставі укладених договорів зареєстровано право власності ОСОБА_2 на житловий будинку, що розташований в АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,25 га кадастровим номером 0520485600:03:006:0106 за тією ж адресою (а.с. 7-8). Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що із досліджених і оцінених судом доказів та показань свідків не вбачається, що позивач, укладаючи договори дарування помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, в зв`язку з чим прийшов до переконання, що на момент укладення угоди усі істотні умови було передбачено, з`ясовано та перевірено вільну волю дарувальника, яка погодилась зі всіма істотними умовами договору, а договір був добровільно підписаний сторонами, що свідчить про їхнє вільне волевиявлення на укладення договорів дарування, їм було роз`яснено усі наслідки підписання такого договору. Крім того, відмовляючи у позові, суд застосував наслідки спливу строку позовної давності. Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом у цій справі є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договорів дарування та з`ясування питання про те, чи не укладені ці угоди з метою приховати іншу угоду та яку саме. Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Статтею 717 ЦК Українипередбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в будинку після укладення договору дарування. Лише у разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.03.2016 в справі №6-93цс16. Як вбачається із пояснень відповідача, які вона давала суду в якості свідка, остання визнала та не заперечила ту обставину, що договори дарування було укладено з умовою та зобов`язанням обдарованого після їх укладення утримувати та доглядати дарувальника. Так вона пояснила, що позивач знаходиться в дружніх стосунках з її батьками, дітей не має. ОСОБА_1 та її чоловік мали бажання укласти договір дарування на її ім`я з умовою, що вона догляне їх у старості. Відповідач не одразу, але погодилась. Відповідач та її чоловік майже кожного дня навідували позивача та її чоловіка, привозили їжу, прали речі, сплачували комунальні послуги, забезпечували ліками. Однак відношення позивача до неї змінилося після її дня народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , на яке відповідач не змогла приїхати, лише привітавши по телефону. Через декілька днів вона завітала до позивача, але та її вигнала із хати. Тобто відповідач не заперечує той факт, що умовою для укладення договорів була її обов`язок довічного утримання позивача, який вона певний час виконувала. І ці обставини в силу ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Зазначене також підтвердили допитані в судовому засідання свідки. На вказані обставини суд першої інстанції не звернув увагу та не дав їм належної правової оцінки. Вінницьким апеляційним судом встановлено, що позивач є особою похилого віку, оскільки на момент укладання договорів їй було 79 років, отже, у зв`язку із віком вона потребує догляду й сторонньої допомоги, після укладення договорів продовжувала проживати у будинку і до теперішнього часу, який є її єдиним житлом. Відтак позивач укладаючи договори дарування, вважала, що при укладенні договорів було узгоджено надання їй догляду та матеріальної допомоги, як особі похилого віку, що свідчить про неправильне сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення. На переконання апеляційного суду ОСОБА_1 не мала наміру дарувати своє житло і земельну ділянку відповідачу. В свою чергу ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що договори дарування укладені з дотриманням вимог закону, при цьому позивачем наведено достатньо доказів, які підтверджують порушення її прав, однак не доведено поважність причин пропуску строку позовної давності, а тому слід відмовити в задоволенні позову. Дані висновки суду є взаємовиключними. Окрім цього апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції неправильно застосував вимоги ч.3,4 ст. 267 ЦПК України. Ст. 256 ЦК України визначає позовну давність, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік (ст. 728 ЦК України). Однак позивач не зверталась із вимогою про розірвання договорів дарування. За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється відповідно до ч. 1ст. 261 ЦК України. Відповідно до положень ч.ч. 2-5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Вирішуючи питання про поновлення строку позовної давності колегія суддів враховує те, що договори було укладено 04.07.2018, позивач про існування договорів дарування дізналась 25.11.2019, отримавши Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер 1590726205204, та на наступний день звернулась до суду із позовом (а.с. 7-8). Вказане свідчить, що позивач звернулась з позовом в межах загального трирічного строку позовної давності. На вказані обставини справи суд належної уваги не звернув, не правильно застосував норми матеріального і порушив норми процесуального права та дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, що є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового про задоволення позову. Приймаючи до уваги викладене та виходячи із норм ст.ст. 203, 717 ЦК України, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позову. Оскільки договора, укладені між сторонами, що встановлюють обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договорами дарування. Доводи апеляційної скарги є вагомими та такими, що спростовують висновки суду, а тому приймаються апеляційним судом до уваги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті останньою судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1536,80 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1261,20 гривень. Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 06 жовтня 2020 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договорів дарування задовольнити. Визнати недійсним договір дарування житлового будинку-А, загальною площею 52 кв.м., житловою площею 20,5 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами: а-веранда, В-літня кухня, Б-сарай, Г-гараж, ПШ-погріб, 1-4 споруди, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вчиненого 04.07.2018 за реєстровим № 636, посвідченого приватним нотаріусом Бершадського нотаріального округу Матвієнко Л.В. Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,25 га з кадастровим номером 0520485600:03:006:0106 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вчиненого 04.07.2018 за реєстровим № 638, посвідченого приватним нотаріусом Бершадського нотаріального округу Матвієнко Л.В. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1536,80 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1261,20 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 30 грудня 2020 року. Головуючий М.М. Якименко Судді О.В. Ковальчук О.С. Панасюк