Постанова Хмельницький апеляційний суд № 677/1997/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 677/1997/19 Провадження № 22-ц/4820/2025/20 Категорія: 19.27 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М. секретар судового засідання Садік Н.Д. розглянув в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №677/1997/19 за апеляційною скаргою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 18 листопада 2020 року (повне судове рішення складено 23 листопада 2020 року, суддя Вознюк Р.В.) у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд в с т а н о в и в: Звертаючись до суду із позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі Банк) вказувало, що ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, оформивши Заяву №б/н від 01.12.2015 та підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі Договір), що підтверджується підписом у заяві. Позивач зазначав, що ним були виконані свої зобов`язання за Договором в повному обсязі, тоді як відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку із чим виникла заборгованість, що станом на 16.07.2019 року складає 17764,94 грн., з яких: 8866,47 грн. заборгованість за тілом кредиту; 6992,33 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 584 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 822,14 грн. штраф (процентна складова). Зважаючи на викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 17764,94 грн. заборгованості за кредитним договором №б/н від 01.12.2015 та судові витрати. Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 18 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 1286, 61 грн заборгованості за тілом кредиту. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись із цим рішенням суду в частині відмови у позові, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в апеляційній скарзі просить скасувати зазначене рішення в цій частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог Банку. Апелянт вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині прийнято без повного всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням судом норм процесуального та матеріального права. Так, на думку апелянта, виписка по рахунку, довідка про відкриття рахунку, довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, розрахунок інфляційних витрат та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами, що підтверджують факт отримання кредитних коштів відповідачем, факт видачі кредитної картки, факт користування відповідачем кредитними коштами та часткове виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором. Апелянт вказує, що судом було зроблено помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, оскільки встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав законних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Крім того, апелянт посилається на висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 08.07.2019 по справі №923/760/18, від 14.11.2018 по справі №2/383/2010 (провадження №14-308цс18), що помилково не були враховані судом першої інстанції, які стосуються обставин визнання неукладеним кредитного договору; що Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен. Натомість, на думку апелянта, судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин висновок Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17, оскільки такий був зроблений в іншій конкретній справі за інших правовідносин сторін. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. У відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення в оскаржуваній частині не відповідає. Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що 01 грудня 2015 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (надалі Анкета заява), відповідно до якої ОСОБА_1 підтвердив, що у повному обсязі приєднався до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які розміщенні на офіційному сайті Банку та які разом з Пам`яткою клієнта і Тарифами, становлять Договір банківського обслуговування. Звертаючись до суду, позивач посилався на те, що відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 5000 грн., користувався картковим рахунком і використовував кредитні кошти, прийнявши пропозицію Банку та уклав кредитний договір, що узгоджується із ч. 2 ст. 642 ЦК України. У зв`язку із порушенням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором щодо непогашення кредитної заборгованості у Банку виникло право вимоги до останнього щодо дострокового повернення всієї суми кредиту, що станом на 16.07.2019 становить 17764,94 грн., з яких: 8866,47 грн. заборгованість за тілом кредиту; 6992,33 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 584 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 822,14 грн. штраф (процентна складова). Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи, а саме: Анкетою заявою від 01.12.2015, Довідками АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зміну умов кредитування і обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) та про підписання кредитного договору, випискою за договором №б/н ОСОБА_1 ( а.с. 8, 46-50). Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи із ОСОБА_1 заборгованість за тілом кредиту в розмірі 1286,61 грн, суд першої інстанції виходив з доведеності отримання відповідачем кредитних коштів саме в розмірі 5000 грн та неналежного виконання останнім своїх кредитних зобов`язань, а саме повернення відповідачем лише 3713,39 грн отриманих в кредит коштів. Відмовляючи у стягненні із ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7579,86грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 6992,33 грн.; заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 584 грн.; а також штрафів: 500 грн. (фіксована частина) і 822,14 грн. (процентна складова), суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для їх стягнення і позивачем не надано доказів того, що Витяг із тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, на які посилається Банк, є складовою укладеного між сторонами кредитного договору. Однак, із висновками суду першої інстанції в частині визначення та стягнення із відповідача розміру заборгованості за кредитом (тіло кредиту) колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із положеннями ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. В силу положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як вбачається із позовної заяви, Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту та простроченого тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, а також трафи (фіксована частина та процентна складова) за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у частинах щодо стягнення заборгованості за відсотками та штрафів, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на офіційному сайті позивача www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на офіційному сайті позивача: www.privatbank.ua,що надані Банком на підтвердження позовних вимог визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка (розміри та порядок нарахування), права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами і щодо сплати штрафів та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність законних підстав для стягнення із ОСОБА_1 заборгованості по відсоткам та штрафів, оскільки відсутні належні і допустимі докази наявності узгоджених між сторонами таких істотних умов кредитного договору, як порядок нарахування та підстави стягнення як відсотків за користування кредитними коштами так і штрафів за невиконання кредитних зобов`язань. І доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права в частині відмови у стягнення заборгованості по відсоткам та штрафів є голослівними. Оскільки вимог про стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом у розмірі трьох відсотків річних від простроченої суми на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України Банк не пред`являв, тому у відповідності до принципу диспозитивності цивільного процесу, суд першої інстанції позбавлений був права стягнути із ОСОБА_1 на користь позивача відсотки в розмірі 3% річних від простроченої суми. Разом з тим, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то, з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Отримання кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується випискою по особовому рахунку, з якої вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами та здійснював погашення кредиту (а.с. 48-50). Із виписки по особовому рахунку позичальника ОСОБА_1 встановлено, що витрати по карті станом на 16.07.2019 склали 43329,89 грн. Однак, із врахуванням надходжень на цю карту коштів, відправниками яких є інші фізичні особи, зарахування на цю карту вкладу «Копілка» 26**38, перерахунок із карти ОСОБА_1 НОМЕР_1 на загальну суму 28762,08 грн., списання процентів за використання кредитного ліміту по ставці 3,5 %, списання комісій за обслуговування, автоматичне погашення простроченої заборгованості на загальну суму 12013,15грн. та з врахуванням недоведеності погодження між сторонами таких умов договору, як договірне списання на сплату автоматичних (регулярних) платежів та погашення за рахунок кредиту нарахованих відсотків за рахунок кредитного ліміту і з врахуванням розрахунку заборгованості, що надана банком, сума фактично отриманих відповідачем банківських коштів склала 2554,66 грн. (31316,74грн. (фактично отримані кошти з карткового рахунку) 28762,08 грн. (інші надходження на картковий рахунок ОСОБА_1 )). Отже, станом на 16.07.2019 (дату визначено позовними вимогами) у позичальника перед банком виникла заборгованість за кредитом з фактично отриманих та неповернутих коштів у загальній сумі 2554,66 грн., яка і підлягає стягненню на користь позивача. Оскільки суд першої інстанції виходив з доведеності факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, тому оскаржуване рішення в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту підлягає до зміни. Разом з тим, з огляду на вищенаведене не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для задоволення позову щодо стягнення із відповідача саме заборгованості за тілом кредиту в сумі 8866,47грн. та заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 6992,33грн. Адже зазначені вимоги в порушення положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України є недоведеними. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачем не оспорювався кредитний договір на законність судового рішення не впливають, адже відсутність у справі заперечень ОСОБА_1 беззаперечно не свідчать про визнання останнім позовних вимог Банку. Посилання в апеляційній скарзі на висновки Київського апеляційного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року по справі №754/13004/18 не є підставою для стягнення із відповідача заборгованості по відсоткам та штрафів, адже ці висновки в силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України не є обов`язковими для врахування судом. Крім того, Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява №28342/95, §61). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява №17862/91, §31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, §65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, §36). З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, тому суд першої інстанції при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин вірно врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17. Адже правовідносини у справі №342/180/17 та у цій справі є подібними, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту з огляду на його характер, спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну частину договору. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Тому підлягає до зміни судове рішення в частині вирішення судових витрат, збільшивши стягнутий з відповідача розмір судового збору до 276,24 грн. (1921 грн. (судовий збір за подання позовної заяви (платіжне доручення №BOJ61B2HLF від 31.10.2019, а.с.1)*14,38(% задоволених позовних вимог)/100). Також підлягає до стягнення із ОСОБА_1 на користь Банку судові витрати, понесені апелянтом при подачі апеляційної скарги (платіжне доручення №PROM1BAKWX від 01.12.2020, а.с. 112) пропорційно до задоволеної частини вимог в розмірі 414,36 грн (2881,50 грн. (судовий збір за подання апеляційної скарги)*14,38 (% задоволених вимог апеляційної скарги)/100). Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Заочне рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 18 листопада 2020 року змінити, збільшивши стягнуту з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму кредитної заборгованості до 2554,66 грн. та суму судового збору до 276 грн. 24 коп. В решті заочне рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 18 листопада 2020 року залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (місцезнаходження: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір в сумі 414 грн. 36 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України Повне судове рішення складено 28 грудня 2020 року. Судді А.П. Корніюк Р.С. Гринчук А.М. Костенко