Постанова 4813 № 513/1281/17

Номер провадження: 22-ц/813/2276/20 Номер справи місцевого суду: 513/1281/17 Головуючий у першій інстанції Бучацька А. І. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.12.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Князюка О.В., - суддів: - Заїкіна А.П. , Погорєлової С.О. розглянувши у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Саратського районного суду Одеської області від 11 березня 2019 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог 20 грудня 2017 року АТ КБ «Приват Банк» звернулася до Саратського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 14 429.29 грн (а.с. 1-3). В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до укладеного договору № б/н від 18.11.2009 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. АТ КБ «Приват Банк» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши позичальникові кредит, у встановленому договором розмірі. Проте, відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала у зв`язку з чим, станом на 30.09.2017 року утворилась заборгованість у розмірі 4429,69 гривень, з яких: тіло кредиту 1494,55 гривень, відсотки за користування кредитом 11771,82 грн., а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг 500 гривень - штраф (фіксована частина), 663,32 грн. - штраф (процентна складова). Позивач зазначає, що ОСОБА_2 підтвердила свою згоду на те, що підписана разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правила користування платіжною картою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Копії Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою додає до позовної заяви (а.с. 8-20). Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Коротний зміст вимог апеляційної скарги «19» квітня 2019 року Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» було подано апеляційну скаргу на рішення Саратського районного суду Одеської області від 21.03.2019 року, відповідно до якої апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі, судові витрати стягнути з відповідача. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу У поданій апеляційні скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та невідповідності висновків суду обставинам справи. Апелянт вказує, що при ухваленні рішення суд помилково дійшов висновку, що банком пропущено строк позовної. Не погоджується з таким висновком суду, вважає, що під час розгляду справи суд не повній мірі встановив дійсні обставини справи. АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції в порушення положень 263-264 ЦПК України, належним чином не перевірив доводів, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема, умовам договору щодо його дії, та не перевірив належним чином строку дії кредитного договору Посилається на те, що на виконання укладеного кредитного договору, відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку № НОМЕР_1 , яка згодом була перевипущена за № НОМЕР_2 зі строком дії до 01/18. Про факт отримання кредитної картки № НОМЕР_2 свідчить надана Банком виписка по рахунку клієнта, з якої чітко вбачається, що Відповідач користувався вказаною карткою, зокрема знімала кошти з банкоматів, оплачувала товари та частково погашав заборгованість, вказані операції є неможливими без фізичного пред`явлення кредитної картки. Апелянт звертає увагу суду на те, що як вбачається з виписки з рахунку за спірною кредитною карткою, перший платіж на покупку товару відповідачем здійснено 23.05.2014 року (день видачі картки) видача коштів з банкомату. ОСОБА_1 за допомогою картки № НОМЕР_2 поповнювала рахунок у терміналі самообслуговування для погашення заборгованості, здійснювала покупки, що свідчить про те, що вказана картка була отримана нею. З огляду на вказане в апеляційній скарзі, АТ КБ «Приват Банк» вважає, що звернувшись з позовом до суду у грудні 2017 року строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки строк дії перевипущеної картки, яка була видана відповідачу встановлено до 31.01.2018 року. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи 20 червня 2019 року до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу. Відповідач вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Відповідач зазначає також, що детально ознайомившись з доводами викладеними позивачем у поданій апеляційній скарзі, не вбачає заперечень щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, про які зазначає апелянт. ОСОБА_1 у поданому відзиві звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що посилання позивача, що строк дії картки яку було перевипущено та видано встановлено до 31.01.2018 року, являються такими, що не відповідають дійсності а також матеріалам та фактичним обставинам справи. З даного приводу відповідач зазначила наступне: -згідно виписки по рахунку (картка № НОМЕР_1 ) відповідач виконувала умови кредитного договору з 18 листопада 2009 року і до 30 жовтня 2017 року, коли нею було сплачено 100 грн в рахунок погашення заборгованості, а в подальшому припинила оплату чергових платежів (а.с. 73-76, 122-124). -згідно довідки виданої позивачем (а.с. 143), між АТ КБ «Приват Банк» та відповідачем був підписаний кредитний договір № б/н, за яким було надано дві кредитні картки: № НОМЕР_1 . Дата видачі 18.11.2009 р., термін дів 11/13 та картка № НОМЕР_3 дата видачі 23.05.2014 року термін дії 01/18. Проте відповідно до листа позивача від 22.06.2018 року за № 30.1.0.0/2-201712113/135, відповідачка згідно кредитного договору б/н від 18.11.2009 року отримала три кредитні картки № НОМЕР_4 , НОМЕР_1 , НОМЕР_3 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 01.2018 року (а. с. 129). Надана позивачем виписка по рахунку (картка № НОМЕР_1 ) підтверджує, тільки те, що поповнення готівки в терміналі самообслуговування банку відбулося 11.11.2013 року, після чого по вказаному рахунку банком лише нараховувались проценти. -з наданих позивачем виписки по рахунку ( картка № НОМЕР_4 ) вбачається, що по даному рахунку проводилось нарахування та «згорання» акційних бонусів. 02.03.2015 року, після чого по казаному рахунку банком лише нараховувались проценти. -термін дії банківської картки № НОМЕР_1 виданої банком на підставі спірного договору, становив чотири роки, та закінчився у листопаді 2013 року. На підставі вище вказаного відповідач звертає увагу колегії судів апеляційного суду на те, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів того, що відповідачці ОСОБА_1 видавалась кредитна картка № НОМЕР_3 . Відтак дія картки № НОМЕР_1 закінчилась у листопаді 2013 року, а з позовом до суду банк звернувся лише 20 грудня 2017 року, тобто з пропуском строку загальної позовної давності, установленої ст. 257 ЦПК України. ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Сартського районного суду Одеської області від 21.03.2019 року - залишити без змін. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції «13» травня 2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду під головуванням судді-Журавльова О.Г., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Саратського районного суду Одеської області від 11 березня 2019 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.06.2019 року колгеією суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Журавльов О.Г, Кравець Ю.І., Комлева О.С. справу було призначено до розгляду. 01.07.2019 року Ухвалою Одеського апеляційного суду під головуванням судді Кравця Ю.І. цивільна справи була прийнята до провадження. Розпорядженням № 5175 щодо повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 07.11.2019 року у відповідності до п. 3.12 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затвердженими рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 року з подальшими змінами було проведено автоматизований розподіл справи та визначено колегію суддів під головуванням судді Князюка О.В. Ухвалою суду від 08.11.2019 у складі колегії суддів цивільної палати Одеського апеляційного суду справу прийнято до провадження головуючого судді Князюка О.С. та призначено до розгляду. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку, судове засідання не проводиться. Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядку ст. 369 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини Судом встановлено, що 18 листопада 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 був укладений договір шляхом підписання заяви, яка разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає договір. На підставі зазначеного ОСОБА_1 ) отримала кредит у розмірі 250 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом 30,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідачка не виконувала зобов`язання за договором, внаслідок чого станом на 30 вересня 2017 року утворилась заборгованість, яка за розрахунком банку складає 14429 гривень 69 копійок (а.с. 6-7). Сторони узгодили, що заборгованість за договором сплачується щомісячними платежами у розмірі 7 % суми заборгованості., які вносяться до 25 числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості. Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання, тобто до 18 листопада 2010 року. Якщо на протязі цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк. Таким чином, сторони узгодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін внесення щомісячних платежів, що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі цього договору. Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу, тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу. Оскільки, рішення суду вимогам, викладеним у ст. 263 ЦПК України відповідає у повній мірі, тому апеляційний суд з огляду на правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість не тільки у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення підлягає залишенню без змін з наступних підстав. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та, відхиляючи доводи апеляційної скарги, вказує наступне. Предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості за кредитним договором. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно статті 275 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність і спливла до додаткової вимоги. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що наведені у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи стаття 261 ЦК України, за змістом якої початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав Учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» , п. 57). Відповідно до матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 подала заяву про застосування строку позовної давності, тому суд першої інстанції приймав рішення у відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України, за якою позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення. Виходячи з системного аналізу норм права які регулюють дані правовідносини та обставин, встановлених судом, оскільки позичальник не сплачував щомісячний платіж з липня 2013 року, то саме з даного моменту у банку виникло право на пред`явлення позову до суду. Протягом трьох років (загального строку позовної давності), право звернення до суду про стягнення заборгованості, позивачем не було реалізовано. У вище зазначений 3-річний строк відповідачем будь-яких платежів, які б свідчили про визнання ним боргу, не здійснювалось, домовленості між сторонами про реструктуризацію заборгованості не досягнуто. Відповідно до висновку у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Разом з тим, відповідно до висновку викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 року за результатами розгляду цивільної справи № 637/105/17 Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Враховуючи вищевказане, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування. Якщо умовами договору встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно виписки по рахунку (картка НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 виконувала умови кредитного договору з 18 листопада 2009 року і до 30 жовтня 2014 року, коли нею було сплачено 100 гривень в рахунок погашення заборгованості, а в подальшому припинила оплату чергових платежів (а.с. 73-76, 122-124). Таким чином, перебіг строку позовної давності почався з наступного дня після настання строку погашення чергового платежу за договором, тобто з 26 листопада 2014 року. Трирічний строк позовної давності щодо звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості закінчився 26 листопада 2017 року. Банк звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права 20 грудня 2017 року, тобто з пропуском встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності. Згідно довідки, виданої позивачем (а.с.143), між АТ КБ "Приват Банк" та ОСОБА_2 був підписаний кредитний договір № б/н, за яким було надано дві кредитні картки: - НОМЕР_1 , дата видачі 18.11.2009, термін дії 11/13; НОМЕР_2 , дата видачі 23.05.2014, термін дії 01/18. Проте, відповідно до листа АК КБ "Приват Банк" від 22.06.2018 р. за 30.1.0.0/2-201712113/135, клієнт ОСОБА_2 згідно кредитного договору б/н від 18.11.2009 року отримала три кредитні картки № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_2 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 01.2018 року (а.с.129). Надана позивачем виписка по рахунку (картка НОМЕР_6 ) підтверджує, що поповнення готівки в терміналі самообслуговування банку відбулося 11.11.2013 року, після чого по вказаному рахунку банком лише нараховувались проценти. Як вбачається з виписки по рахунку (картка НОМЕР_7 ), по цьому рахунку проводилось нарахування та "згорання" акційних бонусів. 02.03.2015 року нараховано бонус за покупку у розмірі 51,33 грн. (а.с. 75-76, 123-зворот). Термін дії банківської картки НОМЕР_1 , виданої банком на підставі спірного кредитного договору, чотири роки, який закінчився у листопаді 2013 року. Суду апеляційної інстанції так як і суду першої інстанції позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідачці видавалась кредитна картка № НОМЕР_2 , що відповідачка розписалась за її отримання. Апелянтом на електронну адресу суду було надіслано пояснення до апеляційної скарги в яких на підтвердження перевипуску картки № НОМЕР_2 надано копії фотокарток ОСОБА_1 у відділенні із картками ПриватБанку в руках. Суд апеляційної інстанції не приймає вище вказані докази, та зазначає, що на доданих апелянтом фотокартках відсутня будь-яка можливість ідентифікувати як номер виданої картки, так і дату видачі. Отже, з огляду на вище вказане, колегія суддів приходить до висновку про відсутність в матеріалах справи жодного доказу того, що кредитна картка була перевипущена та діяла після 2013 року. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами які беруть учать у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що апелянт не надав суду достатніх, належних та допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Отже, за результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Будь-яких порушень норм процесуального права не встановлено. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, постановлена з дотриманням вимог процесуального права, підстави для її скасування відсутні. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що у зв`язку з недостатньою кількістю суддів (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування тих суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці і т.п.) навантаження на суддів виходить за межі фізичних можливостей. В пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів - всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу. У пункті 33, 35 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, підкреслено, що кожна держава повинна виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у ст.6 Конвенції, а також щоб судді могли ефективно працювати. У судах має працювати достатня кількість суддів та кваліфікований допоміжний персонал. Тому, незабезпечення належного функціонування судової системи через відсутність достатньої кількості суддів, у зв`язку з надмірним навантаженням, унеможливлює розгляд справ у строки, передбачені національним законодавством. Судові витрати Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України). Судові витрати АТ КБ «ПриватБанк» за подачу апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають. РЕЗУЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Саратського районного судуОдеської області, від 21 березня 2019 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках передбачених п. 2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Князюк Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова