Постанова 4818 № 612/41/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 612/41/20 Головуючий суддя І інстанції Масло С. П. Провадження № 22-ц/818/3489/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи у спорах, що виникають з договорів споживчого кредиту ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 грудня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Бурлака І.В., Кругової С.С., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 16 квітня 2020 року, ухвалене у складі судді Масло С.П., по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У січні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Близнюківського районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив стягнути на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 12669,01 грн та судові витрати у розмірі 2102 грн. В обґрунтування позову зазначено, що між позивачем та відповідачем укладено договір № б/н від 18 лютого 2011 року, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 3000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі встановленому договором. Відповідач грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом своєчасно не надала, у зв`язку з чим станом на 28 листопада 2019 року має заборгованість у сумі 12669,01 грн, яка складається з наступного: 6236,60 грн заборгованість за тілом кредиту: 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту, 6236,60 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн заборгованість за простроченими відсотками; 870,84 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 4482,09 грн нарахована пеня; 0,00 грн нараховано комісії; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн штраф (фіксована частина); 579,48 грн штраф (процентна складова). На даний час відповідач ухиляється від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «Приватбанк». Рішенням рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 16 квітня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Не погоджуючись з рішенням районного суду АТ КБ «Приватбанк» у апеляційній скарзі просить скасувати вказане рішення та ухвалити в цій частині нове про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи, що мають значення для справи, а тому ухвалено необґрунтоване, незаконне рішення суду. В обґрунтування скарги зазначено, що відповідач за час розгляду справи в суді заперечень проти позову Банку не подавав, розмір обчисленої позивачем заборгованості, в т.ч. нарахованих відсотків не оспорював, факт укладення договору, отримання кредитних коштів, ознайомлення з Умовами та правилами, Тарифами банку не заперечував. Тому, рішення суду першої інстанції, щодо недоведеності позовних вимог ґрунтується на припущеннях, що заборонено ч. 6 ст. 81 ЦПК України. Банк послався на те, що районним судом не прийнято до уваги як належний доказ погоджену сторонами Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду, якою сторонами погоджено умови кредитування, а саме: тип картки, тип кредитної лінії поновлювальна, пільговий період 30 днів, валюта рахунку гривня, базова відсоткова ставка 2,5% на місяць, розмір щомісячного платежу 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, що слідує за звітним, нарахування пені та штрафу за порушення строків платежів (500грн. + 5% від суми заборгованості), що свідчить про те, що сторонами погоджено всі істотні умови кредитування і відповідач погодилась у письмовому вигляді з умовами кредитування. Зазначено, що прострочений кредит це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернені у строк, передбачений договором. Із виписки по рахунку (додавалась до матеріалів справи) вбачається, що відповідач отримував кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість, потім знову користувався кредитними коштами в межах кредитного ліміту. Вказано, що погашаючи заборгованість відповідач фактично визнав факт отримання ним кредитних коштів, а отже, правових підстав відмовляти у стягненні заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6236,60 грн у суду не було. Банк посилається на те, що в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов`язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту сторони погодили в Умовах та правилах: Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна»; 84,0% - для картки «Універсальна голд». Банк вважає, що, враховуючи, погоджену сторонам відповідальність за порушення за невчасне погашення заборгованості у вигляді нарахування пені та штрафу (500 грн + 5% від суми позову), про що зазначено в Довідці про умови кредитування підписаній відповідачкою, суд першої інстанції в порушення умов договору та зазначених норм закону фактично звільнив відповідача від відповідальності у вигляді неустойки, чим порушив право позивача на її стягнення. Відповідач не скористалась правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до норми ч. 3 ст. 360 ЦПК України. Позивачем суду апеляційної інстанції також були подані додаткові пояснення до апеляційної скарги. Вказано, що під час перевірки розрахунку заборгованості та виписки по особливому рахунку було встановлено, що Банк погашав частину нарахованих процентів за рахунок тіла кредиту, в наслідок чого тіло кредиту почало становити більшу суму ніж встановлений розмір кредитного ліміту. Зазначено, що з розрахунку заборгованості та виписки по особливому рахунку вбачається, що останній раз позичальник користувався кредитним коштами 08.02.2016 і станом на цю дату розмір заборгованості за тілом кредиту становить 2980,20 грн (921,23 + 1789,97 + 269,00). До 08.02.2016 проценти за рахунок кредитного ліміту не погашались. Таким чином, вірним розміром заборгованості за простроченим тілом кредиту складає сума 2980,20 грн. Банк посилається на те, що 18.02.2011 позичальник підписала Довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду». Вказана Довідка містить наступну інформацію про базову відсоткова ставка за користування кредитом (2,5 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту), розмір щомісячних платежів у розмірі 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, порядок нарахування пені за невчасне погашення заборгованості, а саме (ПЕНЯ = пеня (1) + пеня (2). де пеня (1)=(базова % ставка за договором)/30 нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня(2) = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн в місяць, нараховується раз в місяць, за наявності прострочення по кредиту або процентам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн та більше), розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж 30 днів, а саме (500 грн + 5% від суми заборгованість но кредитному договору, із врахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій). Вважає, що таким чином, сторони погодили всі істотні умови договору. А тому твердження суду першої інстанції про непогодження сторонами договору істотних умов про розмір процентів і необґрунтованим та не відповідає обставинам справи. Вказано, що в позовній заяві Банк також просив суд стягнути заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України за період з 01.10.2019 по 28.11.2019. Надав новий розрахунок, за яким заборгованість та простроченим тілом кредиту становить 2980,20 грн. За період з 11.10.2019 по 28.11.2019 минуло 59 днів. Таким чином, розмір процентів за ч. 2 ст. 625 ЦК України з розрахунку 3 проценти річних за цей період складає 2980,20 грн х 0,01 % х 59 днів = 17,58 грн. Заборгованість но судовими штрафам з яких: 500 грн штраф (фіксована частина) та 149,89 грн (( 2980,20 грн + 17,58 грн) х 5%) штраф (процентна складова). Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, 12669 грн 01 коп., без повідомленням учасників справи. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Згідно із п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду відповідає не у повному обсязі. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що у довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», яка підписана відповідачем 18.02.2011 зазначена базова процентна ставка в місяць у розмірі 2,5 %, проте Банк у позові не просив стягнути заборгованість за відсотками. Відсотки за ст. 625 ЦК України а ні заява-анкета, а ні вищенаведена довідка про умови кредитування не містять. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. При цьому, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, Банк обґрунтовував з посиланням на п. 2.1.1.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг, згідно якого Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4 % для картки «Універсальна», 84, 0 % для картки Універсальна голд. Тобто відсотки за ст. 625 ЦК України є договірними. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за ст. 625 ЦК України та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, на підставі чого дійшов висновку, що враховуючи, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який містяться в матеріалах даної справи не містить підпису відповідача, то його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18.02.2011 шляхом підписання однієї заяви, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за ст. 625 ЦК України. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Суд також дійшов висновку, що така складова заборгованості за кредитом, як заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 6236,60 грн перевищує встановлений кредитний ліміт на кредитний картці у розмірі 3200 грн, а тому не ґрунтується на нормах права щодо кредитних правовідносин, зокрема, ст. 1049 ЦК України, оскільки на позичальника не може бути покладений обов`язок повернути позикодавцеві грошові кошти (тіло кредиту) у кількості більшій ніж були передані йому останнім. Суд вказав, що, вирішуючи питання щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту та заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині, а отже відсутні складові сум (заборгованість за простроченим тілом кредиту та заборгованість за відсотками по ст. 625 ЦК України): 1. заборгованості по кредитному ліміту, з врахуванням нарахованих та прострочених відсотків та комісії, які враховуються для визначення 5-ти відсотків штрафу. 2. заборгованості, яка враховується для визначення пені(2), у розмірі її 1-го відсотку та входить у загальну формулу розрахунку пені. Не підтвердження судом обґрунтованості заявлених сум заборгованості за простроченим тілом кредиту та заборгованості за відсотками по ст. 625 ЦК України, позбавляє можливості за наведеними вище формулами вирахувати пеню та штраф (процентна складова), що є, в свою чергу, підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині. Суд вирішив, що стягнення штрафу у розмірі 500 грн. (фіксована частина) суперечить інституту неустойки у виді штрафу, визначеному у частині 2 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов`язання, а не у фіксованому розмірі. Вимог щодо стягнення заборгованості за поточним тілом кредиту Банком не заявлені. Колегія суддів не повністю погоджується з таким висновками суду першої інстанції. Суд, посилаючись на матеріали справи, встановив, що ОСОБА_1 18.02.2011 з метою отримання кредитної картки заповнила та підписала анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк». Матеріали справи містять виписку з особового рахунку відповідача, з якої вбачається рух коштів за виданими кредитними картками та довідки Банку згідно яких відповідач отримував кредитні картки згідно підписаної анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк» від 18.02.2011 зі строком дії останньої перевипущеної картки до вересня 2021 року включно та кредитним лімітом, який збільшувався до 3200 грн. Довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», яка підписана відповідачем 18.02.2011 підтверджується: 1. право Банку на отримання штрафів при порушенні строків платежу за кредитом у розмірі 500 грн + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з врахуванням нарахованих та прострочених відсотків та комісії.

2. Право Банку на стягнення пені за несвоєчасне погашення заборгованості за наступною формулою: Пеня=пеня(1)+пеня(2), де пеня (1) дорівнює базовій відсотковій ставці за договором/30 нараховується за кожний день прострочки кредиту; пеня(2) дорівнює 1 відсотку від заборгованості, але не менше 30 грн в місяць, нараховується 1 раз на місяць, при наявності прострочки за кредитом або відсотками 5 та більше днів при виникненні прострочки на суму від 50 грн та більше. Також в матеріалах справи наявний витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які не підписані відповідачем. З наданого банком розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 станом на 28 листопада 2019 року має заборгованість у сумі 12669,01 грн, яка складається з наступного: 6236,60 грн заборгованість за тілом кредита : 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 6236,60 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн заборгованість за простроченими відсотками; 870,84 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 4482,09 грн нарахована пеня; 0,00 грн нараховано комісії; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн штраф (фіксована частина); 579,48 грн штраф (процентна складова). Банк зазначив, що договір кредиту у даному випадку був укладений відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, яка передбачає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 89 ІЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що відповідач не оспорював заявлені у позові умови договору. Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України юридичне значення має лише визнання певних обставин учасниками справи, внаслідок чого вони не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Таких заяв, пояснень про визнання відповідачем умов договору позики матеріали справи не містять. Підставою для врахування висновків щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду є аналогічні обставини справи. При цьому визнання відповідачем заявленого позову має юридичне значення для доведеності обставин справи та підстав позову лише у контексті звільнення позивача від вищевказаного процесуального обов`язку доведення позову, які викладені у ст.ст. 12, 81 ЦПК України. Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно наведений у ст. 207 ЦК України вимог до письмової форми правочину правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Правилом статті 640 ЦК України закріплено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладенимз моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Саме таку правову позицію було висловлено у постанові КЦС Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17. З матеріалів справи вбачається, що 18.02.2011 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк», в якій відповідач погодилась, що заява, разом із пам`яткою клієнта, умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві не зазначено кредитний ліміт. Позивач на підтвердження укладення договору надав до суду також розрахунок заборгованості за договором, Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду» від 18.02.2011, яка підписана позичальником, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, у якому відсутній підпис позичальника, та ксерокопію паспорту на ім`я ОСОБА_1 , виписку по рахунку відповідача, довідку про надані позичальнику кредитні картки, довідку про зміну умов кредитування (а. с. 7-16, 18, 19-35, 36, 72-76, 77). Матеріали справи не містять визначених у ст.ст. 76-80 ЦПК України доказів, що саме цей Витяг з Умов розуміла відповідач, ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів мали саме такий зміст. Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, згідно вимог ст.ст. 207, 1055 ЦК України щодо обов`язкової письмової форми договору кредиту та відповідно до принципу правової визначеності, який реалізований у загальних вимогах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ст. 203 ЦК України, - не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Саме такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у аналогічній за обставинами справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), який відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України обґрунтовано застосував суд першої інстанції. Крім того, роздруківка із сайту позивача не відповідає вимогам ст. 100 ЦПК України щодо подання електронного доказу. Щодо вимоги банку про стягнення складових тіла кредиту, то поза увагою районного суду залишився той факт, що відповідачем не було повернуто банку суму фактично використаних грошових коштів. Так, з розрахунку заборгованості, виписки з рахунку відповідача вбачається, що останній раз позичальник користувалась кредитним коштами 08.02.2016 і станом на цю дату розмір заборгованості за тілом кредиту становить 2980,20 грн. До 08.02.2016 проценти за рахунок кредитного ліміту не погашались. Зазначене узгоджується з поясненнями позивача, що були надані суду апеляційної інстанції. Прострочений кредит це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернені у строк, передбачений договором. За таких обставин, з урахуванням правових позицій суду касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що банком була доведена вимога про стягнення неповернутого тіла кредиту у сумі 2980,20 грн. Позивач на підтвердження позову надав до суду першої інстанції Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду», де зазначений розмір відсоткової ставки, яка підписана позичальником, однак не заявив вимог щодо стягнення вказаних договірних відсотків. Положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Районний суд обґрунтовано зазначив, що банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. При цьому, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, Банк обґрунтовував з посиланням на п. 2.1.1.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг, згідно якого Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4 % для картки «Універсальна», 84, 0 % для картки Універсальна голд. Тобто відсотки за ст. 625 ЦК України є договірними та закріплені в Умовах та Правилах, які, як зазначено вище, не можуть вважатись складовою укладеного кредитного договору. Вимоги щодо обрахунку відсотків на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за ставкою 3% річних до суду першої інстанції заявлено не було і тому наведені з цього приводу доводи пояснень Банку суд апеляційної відповідно до норми ст. 367 ЦПК України відхиляє, як такі, що перебувають поза межами розглянутого позову. Той факт, що відповідач фактично користувався грошовими коштами не можна вважати достатнім доказом укладення договору кредиту саме на тих умовах та правилах, які не підписані позичальником, оскільки у даному випадку згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України саме на Банк покладено тягар доведення факту та умов укладення договору, на підставі якого був заявлений позов. І лише при доведеності умов договору діє презумпція його правомірності, ст. 204 ЦПК України, а у відповідача виникає процесуальний обов`язок їх спростування, що відповідає принципу рівності сторін, ч. 2 ст. 12 ЦПК України. Інший підхід не відповідає передбаченому у ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року права кожного на справедливий суд та порушує принцип верховенства права, ст. 10 ЦПК України. Щодо вимог банку про стягнення з відповідача пені та штрафів суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15. Таким чином, оскільки банком після перевірки свого розрахунку заборгованості наведено перерахунок штрафів, то з метою недопущення подвійного стягнення суд вважає за можливе стягнути штраф, та відмовити у стягненні пені. Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що стягнення штрафу у розмірі 500 грн (фіксована частина) суперечить інституту неустойки у виді штрафу, визначеному у частині 2 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов`язання, а не у фіксованому розмірі. З огляду на те, що судом апеляційної інстанції було встановлено, що розмір заборгованості за тілом кредиту складає 2980,20 грн, то процентна складова штрафу становить 2980,20 х 5 % = 149,01 грн. З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у згаданій постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. За таких обставин, оскільки відповідачем фактично отримані та використані кошти, однак в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Таким чином суд вважає, що вимога позивача до відповідача частково обґрунтована, оскільки остання не виконала умов укладеного з нею договору і тому з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 2980,20 грн та процентну складову штрафу у розмірі 149,01 грн. Наведене свідчить, що висновки суду не відповідають обставинам справи, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з неповним додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги частково спростовують висновки суду, тому відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляційну скаргу та скасовує рішення районного суду в частині відмови у стягненні тіла кредиту у розмірі 2980,20 грн та процентної складової штрафу у розмірі 149,01 грн, задовольнивши вимоги банку частково. Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 141 ЦПК України. Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково. Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 16 квітня 2020 року скасувати в частині відмови у стягненні тіла кредиту та процентної складової штрафу. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» у цій частині задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 18.02.2011 у розмірі 3129 (три тисячі сто двадцять дев`ять) гривень 21 копійка, що складається з заборгованості за тілом кредиту 2980 (дві тисячі дев`ятсот вісімдесят) гривень 20 копійок, заборгованості за процентною складовою штрафу 149 (сто сорок дев`ять) гривень 01 копійка. В іншій частині у задоволенні вказаних вимог відмовити. Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 16 квітня 2020 року в іншій частині залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1336 (тисяча триста тридцять шість) гривень 87 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 29 грудня 2020 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії І.В. Бурлака. С.С. Кругова.