Постанова 4824 № 760/9278/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи №760/9278/19 номер апеляційного провадження: 22-ц/824/300/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Білич І.М. суддів Іванченка М.М., Коцюрби О.П. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Солом`янського районного суду м. Києва Оксюти Т.Г. у цивільній справі №760/9278/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. в с т а н о в и л а: У березні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 26.11.2010 року між сторонами укладено кредитний картковий договір б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку на суму 20 000 грн. Відповідач підтвердив свою згоду, що підписана ним анкета-заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг у «Приватбанку», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.prіvatbank.ua, складає між сторонами договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві про видачу карткового кредиту. У порушення умов договору відповідач свої зобов`язання не виконав, внаслідок чого станом на 27 лютого 2019 року мав заборгованість перед банком в загальному розмірі 52 177,37 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 23 025,29 грн., за простроченим тілом кредиту у розмірі 11 708,47 грн., нарахованої пені за прострочене зобов`язання у розмірі 13 777,78 грн., нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн у розмірі 705 грн., а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 у розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 2 460,83 грн. (процентна складова). Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 рокупозов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 23 025,29 грн. та судові витрати в розмірі 1 921 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Згідно з рішенням Єдиного акціонера банку від 21 травня 2018 року № 519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», яке є правонаступником всіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» ( нова редакція Статуту, ідентифікаційний номер 14360570). Не погодившись з рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просила скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року в частині відмови у стягненні заборгованості по простроченому тілу кредиту та неустойки, постановивши в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про законність вимог банку щодо повернення фактично отриманої суми кредиту, не врахував, що заборгованість за тілом кредиту включає в себе дві складові, у тому числі, прострочене тіло кредиту. Зазначала, що суд безпідставно застосував судову практику Великої Палати Верховного Суду, оскільки в даній справі відповідач заперечень проти позову банку не подавав, розмір обчисленої позивачем заборгованості, в тому числі неустойки, не оспорював, факт укладення договору, отримання кредитних коштів, ознайомлення з Умовами та правилами, Тарифами не заперечував, а тому рішення суду ґрунтується на припущеннях. Крім того, в суді першої інстанції у банку не було необхідності подавати додаткові докази, а тому до апеляційної скарги також додана довідка про умови кредитування, підписана позичальником. Відзив на апеляційну скаргу подано не було. Відповідно до ч. 1ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У порядку ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників процесу про розгляд справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З наданих до суду документів вбачається, що 26 листопада 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, за текстом якої, заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, та підтверджує, що ОСОБА_1 ознайомлений та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді, та проханням надати йому послуги у вигляді видачі платіжної картки кредитка «Універсальна». З наданого позивачем розрахунку заборгованості слідує, що станом на 27 лютого 2019 року у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 52 177,37 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 23 025,29 грн., за простроченим тілом кредиту у розмірі 11 708,47 грн., нарахованої пені за прострочене зобов`язання у розмірі 13 777,78 грн., нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн у розмірі 705 грн., а також штрафів у розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 2 460,83 грн. (процентна складова). Задовольняючи частково позовні вимоги ( щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту), суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, що сторонами погоджені істотні умови кредитного договору, зокрема, розмір та порядок нарахування штрафних санкцій. Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 26.11.2010 року у вигляді заяви -анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту ( користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку повернуті не в повному обсязі, та з урахуванням вимог ч. 2 ст. 530 ЦПК України та правової позиції викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 суд вважав, що кредитор має право вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів - 23 025,29 грн. заборгованість за тілом кредиту. Відмовляючи в задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, пені, заборгованості по пені за прострочене зобов`язання, заборгованості за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 гривень та штрафів відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності. А саме відсутності підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді зазначені вище підстави відповідальності боржника щодо неналежного виконання умов договору. Розглядаючи спір колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, а відтак не є предметом апеляційного перегляду відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою скаржник вказував на те, що суд першої інстанції встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, не мав жодних підстав відмовляти у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту так як розрахунок заборгованості відповідачем не оскаржувався, і доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту відповідачем надано не було. Колегія суддів вважає, що зазначені вище доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування судового рішення виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 1 ст. 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Як зазначила Велика Палата Верховного суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Законодавець пов`язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (ст. 1046 ЦК України). Однак кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору. У підтвердження позовних вимог позивач надав суду першої інстанції копію анкети заяви від 26 листопада 2010 року, яка підписана ОСОБА_1 , розрахунок заборгованості, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які не містять дати їх прийняття чи затвердження, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщений на сайті www.privatbank.ua. Доказів видачі відповідачу кредитної картки, користування відповідачем кредитними коштами позивачем суду першої інстанції не надано. Відповідно до пункту 1.1.1.88. Умов та Правил надання банківських послуг, прострочений кредит - це кредитні кошти, які були надані клієнту і не були повернуті банку в термін, передбачений договором. Разом з цим, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що з 1 липня 2018 року позивачем до тіла кредиту зараховувалися нараховані та не погашені проценти за користування кредитом, у зв`язку із чим був сформований прострочений кредит у сумі 1210,30 грн., який у подальшому збільшувався на розмір нарахованих та не сплачених процентів за користування кредитом. Відтак, вказані дії позивача суперечать положенням ст. 1054 ЦК України і Умовам та Правилам надання банківських послуг. Не ґрунтуються на нормах діючого законодавства доводи апеляційної скарги щодо неправомірності відмови в задоволенні позовних вимог про стягненні неустойки. Оскільки, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549ЦК України). Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Разом з цим, у анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та визначення її розміру, а в наданому позивачем суду першої інстанції витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» зазначені декілька видів тарифів, які містять різні розміри пені та штрафів, в залежності від виду кредитної картки, виданої позичальнику. Позивачем суду не надано документів, які б підтвердили вид кредитної картки «Універсальна», яка була видана саме відповідачу. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо ненадання позивачем належних доказів у підтвердження погодження з відповідачем розміру пені та штрафів при укладенні договору. Доводи апеляційної скарги про те, що судом не врахована підписана відповідачем довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду», в якій визначений порядок нарахування пені, її розмір та розмір штрафів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суду першої інстанції вказана довідка надана не була, а додана позивачем лише до апеляційної скарги. Надана до апеляційної скарги довідка не приймається колегією суддів, як новий доказ у підтвердження позовних вимог. Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Звертаючись до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, позивач був обізнаний, що зобов`язаний надати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою. За правилами ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Позивачем у апеляційній скарзі не зазначено, з яких підстав ним не було надано суду першої інстанції виписки про рух коштів за карткою, виданою відповідачу, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для прийняття вказаного документу, як доказу. Не спростовують висновків суду і доводи апеляційної скарги відносно того, що судом першої інстанції помилково враховано висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, у зв`язку з тим, що відповідач заперечень проти позову банку не подавав, розмір обчисленої позивачем заборгованості, в тому числі відсотків, не оспорював. Так як додані банком до позовної заяви документи не містять( містили) даних про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов кредитного договору, зокрема в частині розміру процентної ставки за користування кредитними коштами та штрафних санкцій, що, в свою чергу, не створювало для відповідача обов`язку в установленому законом порядку оспорювати показники та розрахунки наведені банком. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема. Керуючись ст.ст. 7, 368, 374, 375, 381 -384, 387 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя - доповідач: Судді: