Постанова 4824 № 373/1062/16-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 грудня 2020 року м. Київ Справа №373/1062/16-ц Резолютивна частина постанови оголошена 23 грудня 2020 року Повний текст постанови складено 28 грудня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Довгополої А.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , подану адвокатом Панченко Тетяною Анатоліївною, на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області, ухваленого у складі судді Опанасюка І.О. 16 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми у зв`язку з простроченням зобов`язання, - Справа №373/1062/16-ц № апеляційного провадження:22-ц/824/10768/2020 Головуючий у суді першої інстанції:Опанасюк І.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. В С Т А Н О В И В: У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з відповідача борг, у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання, у розмірі 151 621,39 грн, що складається із суми боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції, за період з травня 2013 року по травень 2016 року у розмірі 140177,40 грн. та 3% річних від простроченої суми у розмірі 11 443,99 грн. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2005 року ОСОБА_2 був засуджений за ч.2 ст. 286, ч.1 ст. 135, 70 КК України до чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки. Вироком також стягнуто з відповідача на користь позивача 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Вирок в частині цивільного позову був звернутий до примусового виконання. За період з вересня 2005 року по грудень 2015 року відповідачем було сплачено в добровільному порядку 6 790 грн. Від сплати решти коштів у розмірі 43 210 грн у добровільному та примусовому порядку відповідач ухиляється. Позивач вважає, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, а тому, відповідно до вимог статті 625 ЦК України, він повинен відшкодувати йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання - відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 липня 2017 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1 рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2017 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 липня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Верховного суду звернула увагу на те, що у ст. 625 ЦК України, визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу. В постанові від 14 серпня 2019 Верховний Суд України зазначає, що згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України)ю так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань. Якщо інше не передбачено договором або спеціальними законами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, незалежно до сплати кредиторові. Колегія суддів Верховного Суду, серед іншого вказує, що зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 жовтня 2014 року №6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, провадження №14-16цс18). У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року №6-2759цс15, на яку посилався суд першої та апеляційної інстанції у цій справі. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , в зв`язку із невиконанням грошового зобов`язання за вироком суду по кримінальній справі №1-102 за 2005 рік, 91440 (дев`яносто одну тисячу чотириста сорок) грн. 12 коп. з яких: 88442 (вісімдесят вісім тисяч чотириста сорок дві) грн. 44 коп., сум інфляційних витрат та 2997 (дві тисячі дев`ятсот дев`яносто сім) грн. 68 коп. річних, за період з 05.07.2013 по 30.04.2016. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. судового збору. Не погоджуючись з рішенням суду, адвокатом Панченко Т.А., яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 , подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. В судовому засіданні представник відповідача адвокат Панченко Т.А. підтримала доводи апеляційної скарги. Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Сацик Р.В. проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі зазначеним вимогам закону. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2005 року ОСОБА_2 засуджено за ч.2 ст.286, ч.1 ст.135, 70 КК України до чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки. Цим же вироком стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000 грн. моральної шкоди. На виконання вироку в частині цивільного позову був виданий виконавчий лист. За період з вересня 2005 року по грудень 2015 року відповідачем було сплачено в добровільному порядку 6 790,00 грн. Від сплати решти коштів у розмірі 43 210,00 грн. в добровільному та примусовому порядку відповідач ухиляється. Приймаючи рішення, про відмову в задоволенні позовних вимог 24 січня 2017 року, з яким погодилась апеляційна інстанція, суд першої інстанції керувався відсутністю підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин, тобто правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 03 березня 2016 року (справа N 6-2491цс15). Разом з тим, Верховний суд у постанові від 14 серпня 2019 року справа №373/1062/16-ц відступив від даної правової позиції, та вказав на необхідність проведення відшкодувань заявлених позивачем, навівши також в якості прикладу позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 жовтня 2014 року №6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, які згідно статті 263 ЦПК України, є обов`язковими для суду при прийнятті рішень. Таким чином, заявлені позивачем та його представником вимоги в порядку ст. 625 ЦК України, є обґрунтованими. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість заяви відповідача та його представника, щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог, та правової позиції Великої палати Верховного суду викладену в постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, в якій зокрема, зазначено, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим порушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Застосовуючи положення ст. 257 ЦПК України, з урахуванням позиції Великої палати Верховного Суду, суд обґрунтовано застосував до даних вимог позовну давність, обмежившись останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, взявши до уваги вимоги позивача за період з 05.07.2013 по 30.04.2016. Разом з тим, суд першої інстанції не навів у судовому рішенні власного розрахунку, за результатами якого він дійшов висновку про обґрунтованість розміру інфляційних втрат та 3% річних, наведених у розрахунку представника позивача. Колегією суддів при проведенні перевірки наведених розрахунків представником позивача, було встановлено невідповідність наведених розрахунків нормам матеріального права. Розрахунок здійснюєтьсязаформулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ...(ІІZ:100) ІІ1- індекс інфляції за перший місяць прострочення,...... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. Останній період IIc (99,90 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (100,40 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,60 : 100) x (102,20 : 100) x (103,30 : 100) x (103,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,40 : 100) x (100,80 : 100) x (102,90 : 100) x (102,40 : 100) x (101,90 : 100) x (103,00 : 100) x (103,10 : 100) x (105,30 : 100) x (110,80 : 100) x (114,00 : 100) x (102,20 : 100) x (100,40 : 100) x (99,00 : 100) x (99,20 : 100) x (102,30 : 100) x (98,70 : 100) x (102,00 : 100) x (100,70 : 100) x (100,90 : 100) x (99,60 : 100) x (101,00 : 100) x (103,50 : 100) = 1.88554389 Інфляційне збільшення: 43 210,00 x1.88554389 - 43 210,00 = 38 264,35 грн. 3% річних Розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сумазаборгованості, Д - кількість днів прострочення. Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСума з 05/07/2013 до 31/12/2015 43 210,00 x 3 % x 910 : 365 : 1009103 231,87 грн. з 01/01/2016 до 30/04/2016 43 210,00 x 3 % x 121 : 366 : 100121428,56 грн. Всього штрафних санкцій: 3 660,43 грн. Отже, за період з 05.07.2013 по 30.04.2016 наслідком невиконання відповідачем боргового зобов`язання є 41924(сорок одна тисяча дев`ятсот двадцять чотири) грн. 78 коп., з яких: інфляційні витрати в сумі 38264,35 грн та 3660 грн. 43 коп. річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Оскільки судом першої інстанції невірно розраховано суму що підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання, то колегія суддів у відповідності до вимог ст.376 ЦПК України приходить до висновку про зміну рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання, зменшивши суму, що підлягає стягненню з 91440 гривень 12 копійок до 41924 гривень 78 копійок, з яких: суму інфляційних витрат зменшити з 88442 гривень 44 копійок до 38264 гривень 35 копійок, суму 3% річних збільшити з 2997 гривень 68 копійок до 3660 гривень 43 копійок. Керуючись ст.ст.268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 , яка діє на підставі ордеру в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2020 року - змінити в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання, зменшивши суму, що підлягає стягненню з 91440 гривень 12 копійок до 41924 гривень 78 копійок, з яких: суму інфляційних витрат зменшити з 88442 гривень 44 копійок до 38264 гривень 35 копійок, суму 3% річних збільшити з 2997 гривень 68 копійок до 3660 гривень 43 копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна