Постанова КЦС ВС № 640/4666/18

Постанова Іменем України 16 грудня 2020 року м. Київ справа № 640/4666/18 провадження № 61-21377св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», відповідач - ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова у складі судді Бородіної Н. М. від 14 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 рокуу складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк» або Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості у розмірі 67 940,48 доларів США. Позов обґрунтовано тим, що між Банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого Банк видав ОСОБА_2 кредитні кошти на умовах повернення, сплати процентів. ОСОБА_1 згідно з договором від 09 квітня 2008 року № 861/27/39-19/8-105 є поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_2 за кредитним договором. Внаслідок несплати кредитних коштів утворилась заборгованість, яку Банк просив стягнути з відповідача як поручителя. У липні 2018 року ОСОБА_1 , заперечуючи проти позову Банку, подав до суду зустрічний позов до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа - ОСОБА_2 , про припинення поруки на підставі статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), який обґрунтовував тим, що порука є припиненою, оскільки додатковою угодою до договору кредиту збільшилась без узгодження з ним його відповідальність. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року залучено до участі у справі № 640/4666/18 правонаступника ПАТ «Укрсоцбанк» - Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк» або Банк). Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року позов АТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту від 09 квітня 2008 року № 861/27/39-18/8-72 в сумі 3 739,98 доларів США. У решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» судовий збір у сумі 1 482,15 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про припинення поруки відмовлено. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов Банку та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , виходив з того, що вимогу до поручителя про виконання ним зобов`язання за договором поруки слід пред`явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). Договором кредиту передбачено погашення кредиту періодичними платежами, тому за кожним черговим платежем, строк якого настав, застосуванню підлягає частина четверта статті 559 ЦК України, за кредитом за період з 11 лютого 2009 року по 11 вересня 2017 року порука вважається припиненою, а стягненню з поручителя підлягає сума за період з 11 жовтня 2017 року по 13 лютого 2018 року, що складає 3 739,98 доларів США. У свою чергу суд першої інстанції не вбачав підстав для припинення договору поруки в цілому, оскільки в договорі кредиту, який забезпечений порукою, встановлений кінцевий строк повернення кредиту та процентів - квітень 2033 року. Банк, на думку суду першої інстанції, вказаний строк не змінював, направляючи листи до позичальника та поручителя з вимогою погасити не всю суму кредиту, а лише заборгованість, яка існувала на час направлення листів. Постановою Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що висновок суду першої інстанції про те, що за період з 11 лютого 2009 року по 11 вересня 2017 року порука є припиненою, а стягненню з поручителя підлягає сума за період з 11 жовтня 2017 року по 13 лютого 2018 року, що складає 3 739,98 доларів США, відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що позивач просив стягнути заборгованість за кредитом, що відповідає умовам укладеного договору поруки та кредиту, без урахування збільшення процентної ставки. На думку апеляційного суду, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції і про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, оскільки правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи У листопаді 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні його зустрічної позовної заяви та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а також скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за договором кредиту та судового збору та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у цій частині в повному обсязі з підстав припинення поруки. Разом із касаційною скаргою заявник подав клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень. У касаційній скарзі заявник посилається на те, що: - згідно з розрахунком позивача останній просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитом за процентною ставкою 13,5 % лише в період з 08 травня 2008 року по 11 листопада 2008 року та вже з 11 грудня 2008 року по 16 лютого 2018 року позивач просив стягнути з нього заборгованість за процентною ставкою 14,0 %, про що свідчить відповідна колонка з процентною ставкою; - обов`язковою умовою припинення поруки за нормою частини першої статті 559 ЦК України є відсутність згоди поручителя на внесення змін до забезпеченого порукою зобов`язання, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У постанові Верховного Суду України від 05 червня 2013 року у справі № 6-43цс13 зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов`язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни; - укладений між позивачем, третьою особою та відповідачем договір поруки відповідно до приписів частини першої статті 559 ЦК України припинив свою дію з моменту підписання додаткової угоди № 1 до договору кредиту, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а кредитор втратив своє право вимоги до відповідача; - постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11 травня 2011 року у справі № Б-19/266-10 про визнання Житлово-будівельного кооперативу «Авантаж» (далі - ЖБК «Авантаж») банкрутом було встановлено факт припинення поруки ЖБК «Авантаж» за договором поруки від 09 квітня 2008 року, укладеним між Банком, позичальником ОСОБА_2 та ЖБК «Авантаж», з моменту підписання додаткової угоди № 1 до договору кредиту від 09 квітня 2008 року № 861/27/39-19/8-105 унаслідок збільшення обсягу відповідальності поручителя на підставі частини першої статті 559 ЦК України; - суди попередніх інстанцій не надали оцінку вимогам пункту 4.5 договору кредиту, відповідно до якого позичальник був зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі протягом одного робочого дня після спливу 90 днів з моменту порушення зобов`язань за кредитним договором, а всі наступні щомісячні платежі за графіком після вказаної дати не підлягали виконанню. Отже, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов`язання та настав кінцевий строк погашення кредиту - 20 січня 2012 року (дата останнього платежу позичальника + 91 день); - ОСОБА_2 свій останній платіж здійснила 19 вересня 2011 року, а наступний термін платежу за договором був визначений до 10 жовтня 2011 року (включно), який вона не здійснила, тому згідно з підпунктом 1.1.1 договору кредиту з 10 жовтня 2011 року несплачена заборгованість вважається простроченою, а Банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором з 10 жовтня 2011 року) пред`явити вимоги до поручителя. Зобов`язання перед кредитором за договором поруки є припиненим на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України через пропуск шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя; - суд першої інстанції не зазначив, а суд апеляційної інстанції не перевірив, яким чином суд вирахував суму до стягнення в розмірі 3 739,98 доларів США, з чого вона складається, з яких підстав суд першої інстанції вважає, що преклюзивний строк дії поруки, закінчення якого є підставою для припинення поруки, поновився 11 жовтня 2017 року та припинився 13 лютого 2018 року, адже жодних позовних вимог Банк до відповідача в цей період не пред`являв. У лютому 2020 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Верховного Суду з клопотанням про зупинення виконання оскаржуваних рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 26 березня 2019 року. У березні 2020 року від Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк» або також Банк) до Верховного Суду надійшла заява про заміну позивача правонаступником, у якій заявник просить замінити АТ «Укрсоцбанк» на правонаступника - АТ «Альфа-Банк». У квітні 2020 року ОСОБА_1 втретє подав клопотання до Верховного Суду про зупинення виконання оскаржуваних рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 26 березня 2019 року. Станом на дату розгляду справи відзивів від учасників справи на адресу Верховного Суду не надходило. Рух справи в суді касаційної інстанції Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року (з урахуванням ухвал Верховного Суду від 06 грудня 2019 року про надання строку для усунення недоліків та від 02 березня 2020 року про виправлення описки) відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 640/4666/18 із Київського районного суду м. Харкова, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_3 про зупинення виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 26 березня 2019 року відмовлено. У березні 2020 року матеріали справи № 640/4666/18 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року заяву АТ «Альфа-Банк» про заміну позивача правонаступником задоволено та залучено АТ «Альфа-Банк» як правонаступника АТ «Укрсоцбанк» до участі у справі. Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 26 березня 2019 року відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 , поданої у листопаді 2019 року, здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Відповідно до частинидругої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 квітня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк» або також Банк), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», а в подальшому - АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 861/27/39-18/8-72. За умовами договору кредиту Банк надає ОСОБА_2 кредитні кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру в сумі 187 000,00 доларів США, зі сплатою процентів - 13,5 % річних. Погашення кредиту за підпунктом 1.1.1 договору здійснюється 10 числа кожного місяця, починаючи з 10 квітня 2008 року за встановленим графіком та встановленою сумою, остання дата повернення кредиту - квітень 2033 року. Кредит наданий на фінансування будівництва (інвестування) житла. Згідно із заявою на видачу готівки від 09 квітня 2008 року № 1 Банк виконав свої зобов`язання та надав позичальнику передбачені договором кредитні кошти, що сторонами та третьою особою не оспорюється. У подальшому між Банком та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору кредиту, за умовами якої з 20 жовтня 2008 року збільшена процентна ставка за договором кредиту та встановлена на рівні 14,0 % річних. На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором кредиту 09 квітня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» як кредитором та ОСОБА_2 як позичальником, ОСОБА_1 як поручителем укладено договір поруки № 861/27/39-19/8-105. Пунктом 1.1 договору поруки передбачено, що поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником умов щодо сплати суми кредиту, процентів за користування кредитом, можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту від 09 квітня 2008 року № 861/27/39-18/8-72. За умовами пункту 2.3 договору поруки у разі збільшення розміру забезпеченого порукою зобов`язання без внесення змін до договору поруки, порука зберігається, а поручитель відповідає перед кредитором лише частково, в обсязі, визначеному в пункті 2.1 договору поруки. Пункт 2.1 договору поруки встановлює суми щомісячної сплати за період з травня 2008 року по квітень 2033 року. Станом на 19 лютого 2018 року сума заборгованості за кредитом (прострочена заборгованість) згідно з розрахунком позивача становить 67 940,48 доларів США. Останній платіж був здійснений позичальником 19 вересня 2011 року. Позивач звернувся із позовом 29 березня 2018 року. Матеріали справи містять подану до суду першої інстанції заяву ОСОБА_1 про застосування наслідків пропуску позовної давності. Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд Щодо свободи договору та зміни основного зобов`язання Відповідно до універсального правила, викладеного в частині третій статті 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цього правила зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України). У справі, яка переглядається, підпунктом 1.1.1 договору кредиту визначено, що кредит надається терміном до 08 квітня 2033 року (включно). Пунктом 4.5 укладеного між Банком та ОСОБА_2 договору кредиту передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7 (яким у свою чергу встановлено зобов`язання позичальника сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному пунктами 1.1, 2.4, 2.10 цього договору, та комісії в розмірах та в порядку, передбачених цим договором), 3.3.8 (яким у свою чергу встановлено зобов`язання позичальника своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичне його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктами 1.1, 2.4 цього договору) цього договору, протягом більше, ніж 90 (дев`яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Тобто сторони самостійно врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту - зміну строку виконання основного зобов`язання. Жодна зі сторін не заперечувала проти такої умови договору, а після його укладення - не зверталася до суду з вимогою про визнання її недійсною з підстав невідповідності правилам Закону України «Про захист прав споживачів», матеріали справи протилежного не містять. Відповідно Верховний Суд виходить з чинності наведеної умови та дійсності укладеного договору як в цілому, так й у складі усіх умов щодо підстав виникнення зобов`язання з дострокового повернення кредиту у повному обсязі. З аналізу змісту пункту 4.5 договору кредиту випливає, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, так як у такому повідомленні банк не вимагає дострокового виконання зобов`язань. Виходячи з наведеного, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає Банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення Банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає Банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. Наведене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19). Матеріалами справи підтверджується, що останній платіж позичальником ОСОБА_2 здійснено 19 вересня 2011 року (сплата процентів за кредитом), перед цим - 13 січня 2009 року здійснено останній платіж на погашення строкової заборгованості за кредитом (а. с. 24-27 т. 1). Позивач у своїй позовній заяві просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість у сумі 67 940,48 доларів США за простроченим тілом кредиту, вимог щодо сплати процентів чи штрафних санкцій Банком не заявлялось. Враховуючи, що сторони договору кредиту (позивач та третя особа у справі) погодили умови настання дострокового погашення заборгованості за ним, необґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким помилково погодився й апеляційний суд, про те, що Банк не змінював кінцевий строк повернення кредиту та процентів (квітень 2033 року). Після зміни строку виконання зобов`язання (13 січня 2009 року + 90 календарних днів + 1 робочий день) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5 договору кредиту позичальник зобов`язаний був повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати. Окрім цього, посилаючись на листи про погашення заборгованості, направлені позичальнику та поручителю, судом першої інстанції зазначено, що в них йдеться лише про заборгованість, яка існувала на час направлення цих листів, проте не враховано, що у них йдеться не тільки про погашення поточної, але й простроченої заборгованості, а в окремих повідомленнях поручителям ОСОБА_1 та СТ «ЖБК «Авантаж» (наприклад, від 20 березня 2009 року, від 21 квітня 2009 року) позивач зазначає, що у зв`язку з невиконанням позичальником умов, договір кредиту вважається таким, що закінчився і підлягає достроковому поверненню. Щодо поруки відповідача У пункті 5.2 укладеного між Банком та відповідачем договору поруки від 09 квітня 2008 року встановлено, що цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань, а у пункті 2.1 зазначено 08 квітня 2033 року як кінцевий термін погашення зобов`язання, забезпеченого порукою, що погашається позичальником щомісячними платежами у розмірі 623,33 доларів США. Пунктом 2.3 договору поруки передбачено, що у разі збільшення розміру забезпечення порукою зобов`язання без внесення змін до цього договору, порука зберігається, а поручитель відповідає перед кредитором лише частково, в обсязі, визначеному в пункті 2.1 цього договору. У підпункті 2.1.2 договору поруки від 09 квітня 2008 року зазначено про сплату нарахованих процентів у розмірі 13,5 % річних відповідно до положень договору кредиту як складову змісту зобов`язання, забезпеченого порукою. Згідно з частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання. Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19). Таким чином, аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання. Для застосування цієї норми достатньо встановити такі зміни в основному зобов`язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов`язання). Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя. До таких висновків дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 569/11865/16-ц (провадження № 61-18995сво18). Додатковою угодою № 1 до договору кредиту кредитор та позичальник встановили з 20 жовтня 2008 року нову проценту ставку за користування кредитом - на рівні 14,0 % річних, відповідної угоди до договору поруки між кредитором та поручителем ОСОБА_1 укладено не було. Встановивши, що умовами додаткової угоди до договору кредиту, укладеної між Банком та ОСОБА_2 , змінюється та збільшується обсяг відповідальності ОСОБА_1 як поручителя, на що він письмової згоди не надавав, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для припинення поруки за договором поруки з 20 жовтня 2008 року з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). У постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/7389/17 та від 29 травня 2019 року у справі № 910/11429/18 зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов`язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни. Отже, відхиляються посилання судів попередніх інстанцій при задоволенні позову Банку на пункт 2.3 договору поруки, а також те, що позивач просить стягнути заборгованість за кредитом без урахування збільшеної процентної ставки, що, на переконання судів, відповідає умовам укладеного договору поруки та кредиту, адже зміст цього пункту договору поруки не свідчить про надання поручителем згоди на такі зміни процентної ставки. Щодо правових підстав застосування позовної давності За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України). Порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15). Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Проте, якщо кредитор змінює строк виконання основного зобов`язання, позовна давність обчислюється від цієї дати. В такому разі кредитор зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого Банком строку для дострокового повернення кредиту. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12-ц (провадження № 14-145цс18) також викладений висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Колегія суддів звертає увагу, що частина четверта статті 559 ЦК України встановлює іншу підставу припинення поруки, ніж частина перша цієї статті, що необхідно враховувати у цій справі. Оскільки останній платіж на погашення строкової заборгованості за кредитом здійснено позичальником 13 січня 2009 року, то цей строк згідно з приписами пункту 4.4 договору кредиту змінено (13 січня 2009 року + 90 календарних днів + 1 робочий день), водночас порука, як зазначалось раніше, у зв`язку зі збільшенням обсягу відповідальності поручителя припинилась з 20 жовтня 2008 року, тобто подія збільшення відповідальності поручителя і дата її припинення відбулася раніше. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову про стягнення заборгованості з відповідача та відмову в задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про припинення поруки за період з 11 лютого 2009 року по 11 вересня 2017 року та стягнення з поручителя суми заборгованості за шість місяців у розмірі 3 739,98 доларів США за період з 11 жовтня 2017 року по 13 лютого 2018 року, оскільки залишили поза увагою, що відповідно до умов договору порука припинилася через збільшення обсягу відповідальності поручителя, відбулася зміна строку виконання основного зобов`язання через неналежне виконання позичальником умов договору кредиту та Банком пропущений строк звернення до поручителя із цим позовом. Відповідно до статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову та задоволення зустрічного позову з наведених вище підстав. Щодо розподілу судових витрат Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок Верховного Суду щодо суті вирішення касаційної скарги, понесені ОСОБА_1 судові витрати у зв`язку з подачею зустрічної позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 7 509,22 грн (704,80 грн + 3 280,42 грн + 3 524,00 грн), покладаються на АТ «Альфа-Банк». Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості відмовити. Задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про припинення поруки за договором поруки від 09 квітня 2008 року № 861/27/39-19/8-105. Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу зустрічної позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 7 509,22 грн. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко