Постанова КАС ВС № 520/11337/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 грудня 2020 року м. Київ справа № 520/11337/18 адміністративне провадження № К/9901/23193/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року (суддя: Рубан В.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року (судді: Калитка О.М., Кононенко З.О., Мельнікова Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення компенсації та середнього заробітку, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області по невиплаті позивачу грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб та розрахунку при звільненні; - стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на користь позивача грошову компенсацію у розмірі утриманої з нього суми податку на доходи фізичних осіб у розмірі 30 712 грн. - стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на користь позивача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні, за період з 19 вересня 2018 року по день винесення судового рішення; В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач працював в органах податкової міліції Головного управління ДФС у Харківській області. Наказом начальника Головного управління ДФС у Харківській області № 669-о від 19 вересня 2018 року його звільнено з займаної посади в запас Збройних Сил України. На переконання позивача, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо виплати йому грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2017 року по 19 вересня 2018 року, що складає 30 712 грн., а отже вказана сума податку на доходи фізичних осіб має бути стягнута з відповідача на підставі Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. При цьому позивач вказував на порушенням норм статті 116 КЗпП України, оскільки остаточний розрахунок при звільненні з позивачем відбувся лише 31 жовтня 2018 року, та на підставі приписів статті 117 КЗпП України просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні, за період з 19 вересня 2018 року по день винесення судового рішення. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року задоволено клопотання позивача про часткову відмову від позовних вимог у справі за цим позовом. Закрито провадження в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області по невиплаті позивачу грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб та стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на користь позивача грошової компенсації у розмірі утриманої з нього суми податку на доходи фізичних осіб у сумі 30 712 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні позивача. Стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 19 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року у розмірі 8 842,68 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги частково, суди вказали, що матеріалами справи підтверджено затримку повного розрахунку при звільненні позивача з роботи протягом 29 робочих днів з 20 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року, що в силу статті 117 Кодексу законів про працю України є підставою для відповідальності, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому суди попередніх інстанцій вказували на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11 відповідно до якої встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини. Обчислення середнього заробітку суди проводили згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Суди не взяли до уваги посилання відповідача на те, що кошти, які надійшли на банківський рахунок позивача 31 жовтня 2018 року є преміальними виплатами, а тому остаточний розрахунок з позивачем було проведено 28 вересня 2018 року, оскільки законодавством чітко передбачено, що працівникові в день звільнення повинні бути сплачені всі належні від підприємства суми. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги. Відповідач у касаційній скарзі вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову. У касаційній скарзі відповідач наполягає, що судами попередніх інстанцій безпідставно не прийнято до уваги доводи відповідача щодо причин остаточного розрахунку з позивачем не у день звільнення та відсутності в даних правовідносинах вини Головного управління ДФС у Харківській області. Скаржник зазначає, що відповідно до наказу Головного управління ДФС у Харківській області від 19 вересня 2018 року № 669 ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних Сил України за власним бажанням. Преміювання фахівців ГУ ДФС у Харківській області відбувається відповідно до Положення про преміювання працівників; Головною управління ДФС У Харківській області, затвердженого наказом ГУ ДФС у Харківській області від 25 квітня 2018 року № 2943 «Про порядок організації бухгалтерського обліку та про деякі фінансові питання». Згідно з пунктом 1.5 даного Положення ГУ ДФС можуть встановлюватись наступні види премії, зокрема, місячна премія відповідно до особистого внеску в загальний результат роботи ГУ ДФС за попередній місяць. За приписами пункту 4.2 вказаного Положення місячна премія виплачується не пізніше від терміну виплати заробітної плати за місяць, у якому нараховано премію. Скаржник вказує, що премія за серпень 2018 року була нараховано відповідно до наказу ГУ ДФС у Харківській області від 01 жовтня 2018 року № 112 та виплачена ОСОБА_1 у тому ж місяці 05 жовтня 2018 року. Премія за вересень 2018 року нарахована відповідно до наказу ГУ ДФС у Харківській області від 29 жовтня 2018 № 112-р та виплачена ОСОБА_1 31 жовтня 2018 року. Скаржник зазначив, що премію за серпень і вересень 2018 року було нараховано ОСОБА_1 вже після дати звільнення, і вказані суми не включались в остаточний розрахунок при звільненні. Таким чином, за висновками відповідача, підстав для застосування у спірних правовідносинах приписів статей 116, 117 КЗпП і виплати на корить позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає, оскільки премія ОСОБА_1 , за останній місяць роботи (вересень 2018 року) не могла бути виплачена раніше заробітної плати за жовтень 2018 року. Позиція інших учасників справи. Відзиву на касаційну скаргу не надходило. Рух касаційної скарги Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року, відкрито касаційне провадження за скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року. Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року призначено справу до розгляду. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи. Наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області № 669-о від 19 вересня 2018 року позивача звільнено з посади старшого слідчого першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Харківській області з 19 вересня 2018 року в запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом "ж" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1999 року №

114. Останнім днем роботи позивача було 19 вересня 2018 року. Відповідно до виписки по надходження по рахунку позивача за період з 01 січня 2016 року по 11 грудня 2018 року від 11 грудня 2018 № 8AQT36SBSCCKSNVH, виданої АТ "Приватбанк" останні суми в межах остаточного розрахунку при звільнені, з відміткою заробітна плата, проведені 31 жовтня 2018 року. Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом. Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги Головного управління ДФС у Харківській області, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить із такого. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність вини власника з виплати позивачу належних звільненому працівникові сум в день звільнення з посиланням на те, що премію за серпень і вересень 2018 року було нараховано ОСОБА_1 вже після дати звільнення, і вказані суми не включались в остаточний розрахунок при звільненні, оскільки всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. У рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Крім того, Положення про преміювання працівників; Головною управління ДФС У Харківській області, затверджене наказом ГУ ДФС у Харківській області від 25 квітня 2018 року № 2943 розроблено, серед іншого, відповідно до законів України «Про оплату праці», «Про Державну службу», постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Тому виплата премії, яка входить у структуру заробітної плати позивача не у день звільнення працівника є підставою для відповідальності власника або уповноваженого ним органу відповідно статті 117 КЗпП. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18, від 22 травня 2020 року в справі №320/1263/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 821/952/17, і суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи. Матеріалами справи встановлено, що затримка повного розрахунку при звільненні позивача відбулася протягом 29 робочих днів, з 20 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року. Суд обчислив таку суму на підставі пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, виходячи з розміру грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням (304,92 (середня заробітна плата) *29 (кількість днів затримки)) у сумі 8842,68 грн. Проте, Верховий Суд не погоджується з таким розрахунком, з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За обставин цієї справи необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Аналогічний підхід для обчислення розміру розрахунку за затримку виплати належних звільненому працівникові сум при звільненні, викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. Проте, у цій справі матеріали справи не містять, а судами не встановлений розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, у тому числі винагороди, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, співмірність вірогідного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тому, обрахована судами відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума грошового забезпечення без принципу пропорційності та застосування критерію зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні у розмірі 8842,68 грн. є передчасною. Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді спору суду першої інстанції необхідно встановити розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, у тому числі винагороди, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, співмірність вірогідного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, і залежно від установленого та відповідно до чинного законодавства, прийняти рішення. Висновки щодо розподілу судових витрат Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Верховний Суд повертає адміністративну справу на новий розгляд до суду першої інстанції і не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції (Харківського окружного адміністративного суду). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк Судді Л.О.Єресько В.М. Соколов