Постанова 4813 № 523/18363/13-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.12.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи №523/18363/13-ц Апеляційне провадження № 22-ц/813/7174/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря -Сороколет Ю.С., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта банк», представник позивача ТОВ «Колекторна компанія «Вердикт», відповідач - ОСОБА_1 , представник відповідача - адвокат Лісовська Маріанна Миколаївна, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Лісовської Маріанни Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 21 січня 2014 року, постановлене під головуванням судді Бабакова В. П., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовної заяви У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта банк» (далі - ПАТ «Дельта банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Державної реєстраційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки, припинення права власності, права користування та виселення. Позов мотивовано тим, що 08 травня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11344078000. Згідно кредитного договору відповідачу надано кредит в сумі 100 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% на рік, із строком погашення кредиту до 08 травня 2029 року. 08 травня 2008 року з метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним договором ОСОБА_1 передав в іпотеку АКІБ «Укрсиббанк» квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 98,4 кв.м., житловою площею 51,9 кв.м. 08 грудня 2011 року право вимоги, що виникло за кредитним договором, ПАТ «Укрсиббанк», на підставі договору купівлі - продажу прав вимоги, передало ПАТ «Дельта банк». Станом на 19 березня 2013 року у ОСОБА_1 , в зв`язку з невиконанням умов кредитного договору від 08 травня 2008 року, виникла заборгованість в розмірі 161 085,68 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 1 287 557,84 грн., яка складається з: - заборгованості за кредитом в розмірі 97 979,44 доларів США, що за курсом НБУ складає 783149,66 грн.; - заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 63 106,24 доларів США, що за курсом НБУ складає 504 408,17грн. Посилаючись на викладене, позивач просив: -звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі вказаного предмету іпотеки у власність банку; -визнати на нього за банком право власності; - припинити право власності та користування предметом іпотеки за відповідачем, -виселити відповідача та всіх мешканців з вказаної квартири (а.с.2-8). Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 21 січня 2014 року провадження у справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» в частині вимог до Державної реєстраційної служби України про зобов`язання вчинити певні дії закрито (а.с.96). Зміст судового рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 21 січня 2014 року позовні вимоги частково задоволено. В рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Дельта Банк» за договором кредиту № 11344078000 від 08 травня 2008 року в сумі 161 085,68 доларів США звернуто стягнення на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 та є предметом іпотеки за договором іпотеки від 08 травня 2008 року, укладеним між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 98,4 кв.м., житловою площею 51,9 кв.м., шляхом проведення прилюдних торгів із визначенням початкової вартості та пріоритетності вимог інших кредиторів в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Вирішено питання про стягнення судового збору з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» в розмірі 3441 грн. В решті позову відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконував, внаслідок чого утворилась прострочена заборгованість, яка станом на 19 березня 2013 року складає 161 085,68 доларів США, тому вимоги позивача підлягають задоволенню частково в частині звернення стягнення на предмет іпотеки. Інші вимоги позивача, як передчасні, не підлягають задоволенню (а.с.97). Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 11 березня 2020 року в задоволенні заяві адвоката Лісовської М.М. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено (а.с.164). Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі адвокат Лісовська М.М. в інтересах ОСОБА_1 просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову банку у позові в зв`язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (а.с.171-180). Правом відзиву на позов банк не скористався. Учасники судового процесу про дату, час та місце судового засідання, призначеного на 22 грудня 2020 року повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи у зв`язку з карантином та бажанням прийняти участь у її розгляді особисто не подавали, що відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК Українине перешкоджає розглядові справи у їх відсутність. Відповідно до положень ч.ч.4,5 ст.268 ЦПК Україниу разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Відтак, датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи у сенсі положень ч.5 ст.268 ЦПК Україниє дата складання повного судового рішення. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи частково позов банка, суд першої інстанції, виходив із доведеності позовних вимог в частині звернення стягнення на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 та є предметом іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів із визначенням початкової вартості та пріоритетності вимог інших кредиторів в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають нормам матеріального та процесуального права. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції З матеріалів справи вбачається, що 08 травня 2008 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11344078000 за яким відповідачу надано кредит в сумі 100 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % на рік, із строком погашення кредиту до 08 травня 2029 року (а.с.10-16). Згідно заяви на видачу готівки кошти в сумі 100 000 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 505 000 грн. отримано позичальником 08 травня 2008 року (а.с.46). 15 жовтня 2008 року між АКІБ «Укрсиббанк», який у подальшому змінив назву на ПАТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору, згідно якої сторони домовилися, що строк оплати процентів проводиться з 01 по 25 включно кожного місяця (а.с.33). Відповідно до договору купівлі - продажу від 08 травня 2008 року ОСОБА_1 придбано квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири вчинено за 100 000 доларів США, що еквівалентно 505 000 грн.(а.с.60-61). З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним договором про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 передав у іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 (а.с.42-45). 08 травня 2008 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за яким поручитель відповідає перед кредитором в тому обсязі, що і боржник за кредитним договором (а.с.183). 08 грудня 2011 року своє право вимоги, що виникло з вказаного кредитного договору, ПАТ «УкрСиббанк» передав ПАТ «Дельта банк». Через неналежне виконання умов договору про надання споживчого кредиту у позичальника станом на 19 березня 2013 року за кредитним договором від 08 травня 2008 року виникла заборгованість в сумі 161 085,68 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 1 287 557,84 грн., яка складається з: - заборгованості за кредитом 97 979,44 доларів США, що за курсом НБУ складає 783149,66 грн.; - заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 63 106,24 доларів США, що за курсом НБУ складає 504 408,17грн.(а.с.63). Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» набув права вимагати погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із ст.627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Так, підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором. Відповідно до п.4.2 цього договору звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання спору відповідно до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку». Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цього договору позасудове врегулювання здійснюється, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку». Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки. У ст.204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. У ст.12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що вразі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. За ст.33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Згідно зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 цього Закону. Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому необхідно врахувати, що ст.37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст.335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328ЦК України). При цьому ст.392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Отже, аналізуючи положення вищевказаних вимог закону, слід дійти висновку про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст.ст. 36,37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. З урахуванням вимог ст.ст.328,335,392 ЦК України у контексті ст.ст.36,37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц. Більш того, розглядаючи справу та ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, вийшов за межі позовних вимог та самостійно змінив заявлені позовні вимоги банка, зазначивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, що не просив позивач. За таких обставин, необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, оскільки іпотечним договором передбачено лише два способи реалізації предмета іпотеки на підставі рішення суду, а саме: шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, або шляхом продажу на прилюдних торгах, серед яких немає такого способу реалізації предмета іпотеки на підставі рішення, як визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. З огляду на наведене, колегія суддів доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ПАТ «Дельта Банк», оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав іпотекодержателя, а суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, на підставі чого заочне рішення від 21 січня 2014 року підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на зазначені обставини справи уваги не звернув, не перевірив, чи відповідає обраний позивачем спосіб судового захисту вимогам закону. Так як позовні вимоги про припинення права власності, права користування та виселення є похідними від вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, які не підлягають задоволенню, колегія суддів приходить до висновку про відмову і в цій частині позовних вимог позивачу щодо припинення права власності, права користування та виселення. Доводи позивача про те, що п.4.2.іпотечного договору передбачає можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а тому банк має право відповідно до ст.16 ЦК України вимагати застосування стягнення на предмет іпотеки, як набуття права власності на підставі рішення суду, є помилковими. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у ст.ст.335 та 336 ЦК України. Крім того, таке право набувається лише з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (ч.1ст.328 ЦК України). Зазначеним пунктом договору як раз і передбачено позасудовий спосіб визнання права власності на предмет іпотеки. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що квартира АДРЕСА_1 виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчим кредитом, наданим кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті, використовується як постійне місце проживання позичальника та іпотекодавця і її загальна площа не перевищує 140 кв.м, тому на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» стягнення на предмет іпотеки звернуто бути не може. Таким чином, висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на вимогах закону та не узгоджуються з матеріалами справи, у зв`язку із чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, судове рішення від 21 січня 2014 року скасувати та відмовити банку у позові. За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 5 161,50 грн. (а.с.181). Тому, відповідно до правил п.2ч.1ст.141 ЦПК України, вказані судові витрати підлягають стягненню з ПАТ «Дельта банк» на користь відповідача. Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Лісовської Маріанни Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 21 січня 2014 року скасувати. У позові публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, припинення права власності, права користування та виселення відмовити. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (01001,м.Київ, вул.Щорся,36-б) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; адреса проживання: АДРЕСА_4 ) судові витрати в розмірі 5 161 грн. (п`ять тисяч сто шістдесят одну гривню) 50 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28 грудня 2020 року. Головуючий Судді: