Постанова КЦС ВС № 520/13399/14-ц

Постанова Іменем України 20 жовтня 2020 року м. Київ справа № 520/13399/14-ц провадження № 61-13084св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» на рішення Київського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2015 року у складі судді Калашнікової О. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на постанову Одеського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовна заява мотивована тим, що 22 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11131519000 про надання споживчого кредиту у розмірі 350 000,00 дол. США. З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним договором про надання споживчого кредиту між банком і ОСОБА_1 26 квітня 2007 року було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 надав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 73,1 кв. м, в тому числі житловою - 53,5 кв. м, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2006 року, зареєстрованого у реєстрі прав власності на нерухоме майно 16 квітня 2007 року. 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі за кредитним договором від 22 березня 2007 року № 11131519000. Відповідач належним чином зобов`язання не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 639 057,76 дол. США, що еквівалентно 8 276 944,46 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 335 287,81 дол. США, що еквівалентно 4 342 578,64 грн, сума заборгованості за відсотками - 303 769,95 дол. США, що еквівалентно 3 934 365,81 грн. Позивач направляв ОСОБА_1 досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості за рахунок предмету іпотеки, однак вимога кредитора боржником задоволена не була, що і стало підставою для звернення до суду з позовом. Позивач просив звернути стягнення заборгованості за договором іпотеки від 26 квітня 2007 року шляхом передачі іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем ПАТ «Дельта Банк», а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 73,1 кв. м, у тому числі житловою - 53,5 кв. м, передану відповідачем в іпотеку у якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2015 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - на кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 73,1 кв. м, в тому числі житловою площею 53,5 кв. м, що належить ОСОБА_1 в рахунок погашення загальної заборгованості за кредитним договором від 22 березня 2007 року № 11131519000 в сумі 8 276 944,46 грн шляхом передачі у власність ПАТ «Дельта Банк» та визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 73,1 кв. м, в тому числі житловою - 53,5 кв. м. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» судові витрати у сумі 3 654,00 грн. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне затвердження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати також передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Законом України «Про іпотеку». Постановою Одеського апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 (особа, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки) задоволено частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю предмету іпотеки у власність та визнання на нього права власності. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Короткий зміст вимог касаційних скарг У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції. У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ТОВ «Європартнер Фінанс» (особа, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки), посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться у редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ПАТ «Дельта Банк», витребувано її з Київського районного суду м. Одеси. Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ТОВ «Європартнер Фінанс». 13 жовтня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М. Аргументи учасників справи Доводи осіб, які подали касаційні скарги Касаційна скарга ПАТ «Дельта Банк» мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності виключно в позасудовому порядку є помилковими, оскільки відповідно до норм законодавства та умов договору іпотеки позасудовий порядок є лише однією із альтернативних підстав на рівні із рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса, а право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю. Касаційна скарга ТОВ «Європартнер Фінанс»мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не з`ясували, що є предметом розгляду цього спору (квартира чи нежитлове приміщення). Суд апеляційної інстанції вирішив питання про права та обов`язки ТОВ «Європартнер Фінанс», яке придбало спірну квартиру на аукціоні 21 березня 2018 року, проте не залучив його до участі в справі. Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційні скарги. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суд установив, що 22 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11131519000 про надання споживчого кредиту у розмірі 350 000,00 дол. США. 26 квітня 2007 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідач надав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах визначених вказаним договором, АТ «УкрСиббанк» передало (відступило) АТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює АТ «УкрСиббанк», як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від АТ «УкрСибанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» перейшло право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами. ОСОБА_1 зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 639 057,76 дол. США, що еквівалентно 8 276 944,46 грн. За змістом розділу 9 кредитного договору у разі невиконання чи неналежного виконання «позичальником» своїх зобов`язань за цим договором відшкодування заборгованості перед банком проводиться шляхом, зокрема, звернення стягнення на заставлене майно (т. 1 а. с. 11). На підставі договору купівлі-продажу від 07 липня 2008 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 103).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом. У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. Вказана правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 154/2822/15-ц (провадження № 61-47767св18). При цьому, необхідно враховувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Відповідно до цієї статті, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді. Таким чином, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку. Разом із тим, у частині першій статті 38 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі). Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав. Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку. При цьому позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього. Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 759/10689/14-ц (провадження № 61-14323св19). Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги ПАТ «Дельта Банк» щодо можливості визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в судовому порядку. Предметом цього спору є визначена у договорі іпотеки квартира, яка зазначена у позовній заяві і саме щодо цієї квартири суди ухвалювали рішення, остаточно за рішенням апеляційного суду відмовлено у зверненні стягнення на спірну квартиру, тому колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги доводи касаційної скарги ТОВ «Європартнер Фінанс» про те, що суди не установили, що є предметом цього спору. Доводи щодо незалучення вказаного товариства до участі у справі не є підставою для скасування постанови апеляційного суду, оскільки цим рішенням на вказану юридичну особу будь-яких обов`язків не покладено, а за наявності спору щодо нерухомого майна, заявник вправі його вирішити, пред`явивши відповідний позов на захист своїх прав. Оскільки заочне рішення суду першої інстанції скасоване судом апеляційної інстанції, Верховний Суд не надає оцінку його законності. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції. Колегія суддів перевірила доводи касаційних скарг на предмет законності судового рішення апеляційного суду виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» залишити без задоволення. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного суду від 28 травня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська