Постанова 4809 № 388/626/20

ПОСТАНОВА Іменем України 17 грудня 2020 року м. Кропивницький справа № 388/626/20 провадження № 22-ц/4809/1538/20 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Черненка В.В. суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І. секретар Гончар В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький без участі сторін цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 17.08.2020, суддя Баранський Д.М., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 16.09.2011. Відповідач при підписанні анкети-заяви від 16.09.2011 підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http.privatbank.ua, складає між ними договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 2000 грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Позивач зазначив, що відповідач належним чином не виконує зобов`язання за кредитним договором, в результаті чого станом на 30.04.2020 року має заборгованість у розмірі 348503,17 грн., яка складається: 2395,85 грн. заборгованість за тілом кредиту, 343135,61 загальний залишок заборгованості за відсотками, 2971,71 грн. нарахована пеня. Позивач зазначив, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а тому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 130682,31 грн., яка складається з 2395,85 грн. заборгованість за кредитом, 128286,46 грн. заборгованість по процентам за період з 16.09.2011 по 30.12.2018. Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 17.08.2020 позов задоволено частково. В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення відсотків, у зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено, що позивачем надано до суду належні, допустимі та достатні докази того, що нарахування та стягнення процентів з відповідача є правомірним. Відповідач був повідомлений про умови кредитування, в тому числі про відсоткову ставку за користування кредитними коштами. Заперечень щодо Умов та правил надання банківських послуг, а також заперечень проти позову відповідачем не надано. Із банківської виписки, яка є первинним документом вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами. В іншій частині рішення суду не оскаржується. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 15.10.2020 по справі відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 06.11.2020 справу призначено до розгляду. Сторони в судове засідання не з`явились. Відповідач викликався в судове засідання, шляхом оголошення на офіційному веб - сайті апеляційного суду, тому вважається, що відповідач належним чином повідомлений про місце та час розгляду справи. Справа розглядалась відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України. Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив, що 16 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідачка отримала кредит, шляхом підписання анкети заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПРИВАТБАНКУ, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Ознайомлена та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, що були надані для ознайомлення у письмовому виді (а. с. 20). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30 квітня 2020 року становить 348503,17 грн. і складається із: 2395,85 грн. заборгованість за тілом кредиту; 343135,61 грн заборгованість за процентами; 2971,71 грн. пеня за несвоєчасність сплати боргу. Позивач зазначає, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. За цього заборгованість до стягнення становить 130682,31 грн. та складається: 2395,85 грн. заборгованість за тілом кредиту; 128286,46 грн. заборгованість за процентами за період з 16 вересня 2011 року до 30 грудня 2018 року. Суд першої інстанції зазначив, що у заяві позичальника від 16 вересня 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Суд першої інстанції дійшов висновку, що зі змісту розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 30 квітня 2020 року вбачається, що залишок неповернутої суми отриманого кредиту, що просить стягнути позивач, становить 130682,31 грн. (заборгованість за тілом кредиту та процентами). Розмір заборгованості за тілом кредиту становить 2395,85 грн. Суд не встановив у позивача права вимагати сплати відповідачем процентів за кредитним договором. Суд першої інстанції дійшов висновку, що з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2395,85 грн. Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. За загальними положеннями ЦПК Українина суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною 4 ст. 10 ЦПК Україниі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись у суд із позовом позивач надав на підтвердження позову, копію анкети-заяви №б/н від 16.09.2011. Позивач зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач зазначив, що відповідно до частини другої статті 1054, частини другої статті 1050 ЦК України, наслідками порушення Боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є правом заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. Зазначено, що оскільки відповідач не виконав умови договору то відповідно станом на 30 квітня 2020 року має заборгованість у розмірі 348503,17 грн., яка складається із: 2395,85 грн. заборгованість за тілом кредиту; 343135,61 грн. заборгованість за процентами; 2971,71 грн. пеня за несвоєчасність сплати боргу. На підтвердження позову позивач посилається, як на належні та допустимі докази: розрахунок заборгованості, виписку по рахунку, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, довідку про видані картки, копією анкети - заяви позичальника, витяг з тарифів, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», копію документу, що посвідчує особу відповідача. Відповідно статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені закономяк істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за закономнадані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. З матеріалів справи вбачається, що відсотки за користування кредитом нараховувались відповідачу у розмірі , встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п.2.1.1.12.6 Договором. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи, та відповідно брав на себе саме на цих Умовах зобов`язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. З матеріалів справи вбачається, що позивач не надав докази на підтвердження, що відповідачу була видана платіжна картка з встановленим лімітом і в якій зазначено термін дії картки. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги виписку по рахунку суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки дана виписка по рахунку не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує розмір заборгованості. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством (абзац 2 частини 9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Емітенти зобов`язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов`язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року № 705, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків, далі - Положення 705). Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення 705). Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків, далі - Положення 254). Згідно із абзацом 1 пункту 5.3. Положення 254 банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них. Таким чином, виписка по рахунку не є первинним документом. Встановлені обставини дають підстави зробити висновок, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позову в частині заборгованості по відсотках за користування кредитом. Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем тільки в частині відмови у задоволені позову, то суд апеляційної інстанції не дає правову оцінку рішенню суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по кредиту. Приймаючи до уваги встановлені обставини, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами та суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону. Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», залишити без задоволення. Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 17.08.2020, залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України. Головуючий: Судді: