Постанова 4854 № 420/6050/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/6050/20 Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Кравця О.О. судді Домусчі С. Д. судді за участю секретаряКоваля М.П. Юрчак М.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року по справі № 420/6050/20 прийняту у складі судді Марина П.П. за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, скасування наказів ,поновлення на посаді та стягнення ,- ВСТАНОВИВ: І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ: 08.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа ОСОБА_2 та просив суд: визнати дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, щодо попередження про вивільнення ОСОБА_1 в порушення встановленого законом строку, - протиправними; визнати дії Державної міграційної служби України щодо звільнення ОСОБА_1 , відповідно до ч.3.ст.5 абз.3 ч.4 ст.43 Закону України «Про державну службу» та п.п.13, 25 п.10 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №360 від 20.08.2014р., - протиправними; скасувати наказ Державної міграційної служби України №607-к від 06.10.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до ч.3.ст.5 абз.3 ч.4 ст.43 Закону України «Про державну службу» та п.п.13, 25 п.10 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №360 від 20.08.2014р., який винесений на підставі подання начальника ГУ ДМС в Одеській області ОСОБА_3 від 25.07.2016 року №9/9127, попередження про вивільнення ОСОБА_1 та погодження Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 25.08.2016 року №12321/01/14-2016 р., з посиланням на наказ ДМС України №180 від 31.12.2015 р.; визнати дії Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо призначення на посаду заступника начальника Головного управління - начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області ОСОБА_2 - протиправними; скасувати наказ Державної міграційної служби України №317-к від 29.04.2016 року «Про призначення ОСОБА_2 »; поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області; стягнути з Державної міграційної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 07.10.2016 року до моменту виконання рішення суду щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління ДМС в Одеській області. Ухвалою суду від 13.07.2020 року вказаний адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня закінчення карантинних заходів. Від представника позивача, 03.08.2020 року надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій, як і в адміністративному позові, представник позивача вказує, що неодноразово письмово звертався з вимогою надати йому штатні розклади, наказ №180 від 31.12.2015 р., подання, погодження, відомості про призначення інших осіб на рівнозначні посади, проте відповіді на це від ДМС України, позивач не отримував. Лише 10.06.2020 року, як стверджує позивач, із додатків у відповіді на адвокатський запит ОСОБА_1 стало відомо про ці обставини і порушення його переважного права та процедури звільнення, у зв`язку з чим позивач просить суд вважати ці обставини поважними та поновити строк на оскарження наказу №607-к та оскарження дій відповідачів. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року адміністративний позов повернуто позивачеві. II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Не погоджуючись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, просив іі скасувати, ухвалити нове рішення, яким визнати поважними причини пропуску строку на подання позовної заяви, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що в ухвалі Одеського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 р. зазначається, що норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Апелянт зазначає, що в період з 09.03.2015 року по 30.08.2019 року перебував на лікарняному, що підтверджується довідкою, яка була надана разом з клопотанням про поновлення строку. Також, за наслідком цих хвороб позивач отримав інвалідність пов`язану з виконанням службових обов`язків, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК №242810 від 25.06.2019 р., яка теж була надана до клопотання. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.08.2019 р. по справі №120/861/19-а, якою скасовані ухвали суду 1 та 2 інстанції щодо відмови у поновленні строку на оскарження. В вищезазначеній постанові висловлена така позиція: «Рішенням Конституційного Суду України № 17-pn/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. При визначенні початку перебігу строку звернення до адміністративного суду та, відповідно, вирішенні питання про дотримання, чи порушення позивачем цього строку, суду, насамперед, слід з`ясувати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. У зв`язку з цим, суди дійшли висновку, що позивач дізналась про існування спірних актів у січні 2016, однак із позовною заявою про визнання протиправними та скасування таких актів звернулась до адміністративного суду 12 березня 2019 рок, тобто поза межами строку звернення до адміністративного суду, передбаченого статтею 122 КАС України. Суди так і не встановили коли позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, незважаючи на те, що це є першочерговим для визначення початку перебігу вказаного строку». Таким чином Верховний суд зазначив, що не дата отримання оскаржуваного акту повинна бути визначальною у вирішенні судами питання поновлення строку, а момент коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позивач зазначив, що дізнався про порушення свого права лише 10.06.2020 р.ку з відповіді ГУ ДМС України в Одеській області на адвокатський запит до якої були додані наказ № 180 ДМС України від 31.12.2015 р., та накази про призначення на рівнозначні посади інших осіб. Отже моментом коли він дізнався про порушення своїх прав вважає дату 10.06.2020 року. III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження по справі. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року розгляд справи за апеляційною скаргою призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року розгляд справи за апеляційною скаргою призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України. Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав. IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ : Судом 1-ої інстанції було встановлено, що позивач в позовній заяві та заяві про поновлення строку звернення до суду не заперечував факту обізнаності про прийняття оскаржуваного наказу 607-к від 06.10.2016 ще 11.10.2016, однак зазначає про деякі факти, що заважали йому своєчасно звернутися до суду з метою захисту свого порушеного права. Зокрема, щодо знаходження на лікарняному ,до заяви надані довідки про тимчасову непрацездатність позивача свідчить про те, що позивач хворів в період з 09.03.2015 року по 19.10.2016 року та з 09.03.2017 року по 30.08.2019 року. Позовну заяву до суду ОСОБА_1 подав 08 липня 2020 року, а саме через 3 роки та 9 місяців, тобто з пропуском місячного строку звернення до адміністративного суду. V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)ТА ОЦІНКА СУДУ : Ст.8 Конституції України, визначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Ч.1 ст. 9 Конституції України встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 4 статті 122 КАС України визначено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Відповідно до ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Згідно п.8 ч.1: ч. 3;4 ст.240 КАС України , суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, у тому числі , з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу; Про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку. Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно п.3 ч.1 ст.315 КАС України ,за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Згідно п. 1 ч.3 ст.317 КАС України розгляд справи неповноважним складом суду є порушенням норм процесуального права та обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду. Згідно вимог ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції Згідно ч.1-2 ст.321 КАС України , суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу II цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції. Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно ч. 5 та 6 ст.13 Закону України, від 02.06.2016, № 1402-VIII "Про судоустрій і статус судді" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія A № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, p. 3255, § 45). Оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (див., mutatis mutandis, рішення у справі Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97, § 37, ECHR 2001-I). Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Мельник проти України (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 2223, від 28 березня 2006 року). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ). Термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції ( 995_004 ) спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії" (Coeme and Others v. Belgium), NN 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII). Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".( додатково див.п.23 -24 рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Заяви N 29458/04 та N 29465/04) від 20 липня 2006 року Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.). (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(ч.1-2 ст.308 КАС України , в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії). Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день надходження поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує. Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов`язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов`язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки. Аналогічний правовий висновок ,зроблений в ухвалі Верховного Суду від 13.03.2018 року по справі № 800/474/17. Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції ,що у випадку, коли особа вважає, що її права під час прийняття на публічну службу, проходження чи звільнення з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду в більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку. Тимчасову непрацездатність позивача в період з 09.03.2015 року по 19.10.2016 року та з 09.03.2017 року по 30.08.2019 року, з огляду на її зміст не можна визнати поважною причиною, що створювала абсолютну неможливість звернення до суду. Одне лише посилання апелянта на те, що відповідачем не було доведено до відома ОСОБА_1 накази про зміни в штатному розписі та наказ про призначення на відповідну посаду третьої особи не свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом протягом такого тривалого часу, коли позивачу стало відомо про порушення його прав, але він не здійснив наполегливих дій щодо отримання вказаних документів. Апеляційний суд, керуючись принципом верховенства права, практикою ЄСПЛ , як джерела права, вимогами чинного процесуального закону та враховуючи практику Верховного Суду, доходить до висновку ,що адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає подальшому розгляду, так як наявні належні, допустимі. достовірні та достатні докази, що позивачем подано даний позов із порушенням строку звернення, а саме через 3 роки та 9 місяців, тобто з пропуском місячного строку звернення до адміністративного суду, передбаченого ч.5 ст.122 КАС України, із відсутністю поважних причин поновлення усього вказаного процесуального строку. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю. (2) Висновки апеляційного суду: Судом 1-ої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у додатковому рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми процесуального права , справу розглянуто повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі , судове рішення прийнятне та підписано суддею , який зазначений у судовому рішенні. Апеляційний суд доходить до висновку ,що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити ,увалу суду 1-ої інстанції залишити без змін та також вважає, що відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат. Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст. 3, 6, 7, 139, 242, 292, 308, 310,ч.1 ст.315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів. Повне судове рішення складене та підписане 28.12.2020 року. Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.