Постанова 4854 № 540/4025/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/4025/21 Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кравця О.О. судді Зуєвої Л.Є. судді Коваля М.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року по справі № 540/4025/21, прийнятої у складі судді Попова В.Ф., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради, Херсонського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Департаменту соціального розвитку населення Херсонської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: 06 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради, Херсонського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Департаменту соціального розвитку населення Херсонської обласної державної адміністрації, в якому просив: визнати бездіяльність протиправною та зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради, Херсонський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Департамент соціального розвитку Херсонської обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як особі з інвалідністю внаслідок війни III групи за 2020-2021 роки у повному обсязі, що становить сім мінімальних пенсій за віком, та здійснити виплату сум недоплаченої частини разової грошової допомоги з урахуванням раніше виплачених сум. Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року вищевказаний адміністративний позов залишено без руху з підстав недотримання позивачем вимог ст.ст.160, 161 КАС України, а саме у зв`язку з пропуском позивачем шестимісячного строку звернення з даним адміністративним позовом до суду в частині позовних вимог за 2020 рік. Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року адміністративний позов в частині позовних вимог за 2020 рік повернуто позивачу. Не погоджуючись з ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року позивач подав апеляційну скаргу, та просив її скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що він особа юридично необізнана. Про право на отримання допомоги в більшому, ніж отримав розмірі, йому стало відомо тільки в лютому 2021 року після оприлюднення результатів розгляду Великою Палатою Верховного Суду зразкової справи № 440/2722/20. У зв`язку з цим в березні 2021 року позивач звернувся до відповідачів з заявою про нарахування та виплату недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020-2021 роки. Однак, апелянт зазначив, що від Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної ум. Херсоні ради та Департаменту соціального розвитку Херсонської обласної державної адміністрації відповіді не отримав до цього часу. Апелянт вказує на те, що з 28.04.2021 року по 27.05.2021 року, з 28.05.2021 року по 26.06.2021 року та з 05.07.2021 року він перебував у відрядженні в бригаді територіальної оборони, захищаючи суверенітет та цілісність держави, яка гарантує ветеранам війни - учасникам бойових дій пільги, що підтверджується наявними в матеріалах справи посвідченням про відрядження № 17 від 28.04.2021 року, витягами з наказів військового комісара № 33 від 28.04.2021 року, № 43 від 28.05.2021 року, та № 57 від 02.07.2021 року. Отриманим після повернення з відрядження листом Херсонського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат позивача повідомлено про те, що ведення обліку пільговиків, призначення вищезазначеної допомоги в Херсонській області забезпечується управлінням соціального захисту населення районних, державних адміністрацій, міських, районних у місті рад, в даному випадку - Управлінням праці соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради. Центр, як установа, а не орган державної влади/місцевого самоврядування, не має повноважень призначати виплату, оформлювати документи на виплату допомоги у розмірі іншому, ніж це визначення розпорядчим актом Управління або за відсутності такого акту щодо призначення/перерахунку допомоги. Тобто, остаточну відмову у виплаті недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги позивач отримав тільки після повернення з відрядження, після чого звернувся до суду з вказаним позовом. 20.10.2021 року Департаментом соціального розвитку населення Херсонської обласної державної адміністрації подано до суду відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким співвідповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення , а судове рішення 1-ої інстанції без змін. 01.11.2021 року Управлінням праці соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради подано до суду відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким співвідповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення , а судове рішення 1-ої інстанції без змін. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав. Приписами ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАСУ), у цій статті містяться терміни дізналася та повинна була дізнатися, що дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Приписами ч. 2 ст. 123 КАС України встановлено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія A № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, p. 3255, § 45). Оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (див., mutatis mutandis, рішення у справі Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97, § 37, ECHR 2001-I; та у справі Zvolskэ and Zvolskб v. the Czech Republic, заява № 46129/99, § 51, ECHR 2002-IX). Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Мельник проти України (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 2223, від 28 березня 2006 року). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ). Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день надходження поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує. Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов`язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов`язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки. При цьому поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах і стимулює суд та учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року по справі № 1.380.2019.001042 (провадження № К/9901/13509/20). Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться в статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов мас подаватися лише в тих межах часу, який встановлений законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом. Дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов`язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовної діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах. Також доцільно звернути увагу на презумпцію знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони. Апеляційний суд зауважує, що допомога до 5 травня є платежем, розмір якої в будь-якому разі відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Крім того рішення Конституційного Суду України у справі 1-247/2018(3393/18), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) прийнято ще 27.02.2020 року. Отже, з дня отримання допомоги до 5 травня, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної їй допомоги при звільненні звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від органу відповіді на подану нею заяву. При цьому, обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом "Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt", згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує. Тобто, реалізація позивачем права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. При цьому, позивач не був позбавлений можливості звернутись протягом травня 2020 року - лютого 2021 року до управління та отримати відповідь. Однак позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до відповідача із заявою про виплату спірної допомоги, позивач вже знав, що виплата допомоги здійснена не у відповідності до Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Апелянт обґрунтовує пропуск строку тим, що він перебував у відрядженнях з 28.04.2021 року по 27.05.2021 року, з 28.05.2021 року по 26.06.2021 року та з 05.07.2021 року, що підтверджено доказами та визнається апеляційний судом, як поважна причина пропуску строку позовної давності , але поважність причин пропуску строку та його фізична неможливість звернуться до суду із позовом у період з травня 2020 року по березень 2021 року не підтверджується належними, допустимими ,достатніми та достовірними доказами. Разом з тим, апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на юридичну необізнаність, як на обґрунтування поважності пропуску строку, оскільки згідно презумпції знання законодавства - кожен вважається таким, що знає закони. Правова основа знання законодавства це обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов`язок закріплений в ч. 1 ст. 68 Конституції України. Обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Відповідно до абзацу 2 статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, у тому числі, у вигляді повернення позовної заяви за порушення строків на звернення з позовом. Крім того, позивач не був позбавлений права звернутись за правовою допомогою (у тому числі безоплатною) до фахівця в області права. Апеляційний суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 06.02.2018 року по справі № 607/7919/17, а саме, що 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги, і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж та, яка була йому нарахована. Таким чином, перебіг строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 30.09.2020 року, проте з позовною заявою позивач звернувся лише 06.08.2021 року, тобто більш ніж через 10 місяців з цієї дати. Отже, з позовними вимогами за 2020 рік позивач звернувся до суду по за межами процесуального строку. Апеляційний суд вважає, що судом 1-ої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених в ухвалі суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми процесуального права, ухвалу прийнято повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийняте та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні. Апеляційний суд, доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни або скасування ухвали суду 1-ої інстанції. Керуючись ст.8,19,55,125 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,5,12,14,19,21, 292, 308, 311, 312, 316,320, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів. Повне судове рішення складене та підписане 03.11.2021 року. Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.