Постанова 4813 № 521/1340/17

Номер провадження: 22-ц/813/3480/20 Номер справи місцевого суду: 521/1340/17 Головуючий у першій інстанції Мазун І. А. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.12.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Комлевої О.С., Цюри Т.В., за участю секретаря: Ющак А.Ю., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у відсутності учасників справи,апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2019 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору роздрібної купівлі-продажу, стягнення сплаченої за товар грошової суми та відшкодування моральної шкоди, встановив: 26.01.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про розірвання договору роздрібної купівлі-продажу, стягнення сплаченої за товар грошової суми та відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 16 липня 2016 року він вирішив придбати собі нову пару взуття, з приводу чого зайшов до магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », власником якого є ФОП ОСОБА_2 , де був приємно здивований знижками, які там надавалися, і купив собі нову пару взуття мокасини чоловічі арт.К 06140, розмір 43 вартістю 1812 грн.50 коп., тим самим уклавши договір роздрібної купівлі-продажу. На підтвердження договору касиром позивачу було надано товарний чек № Gia-016270 від 16.07.2016р., в якому вказувався гарантійний строк 40 днів. 18.07.2016р. він вирішив взути придбане нове взуття, а ввечері він побачив, що нове, щойно куплене взуття, розійшлося по шву. Позивач звернувся до магазину, в якому придбав взуття, з усними вимогами про повернення коштів, однак йому було відмовлено. Після цього він написав письмову заяву про повернення коштів, взуття та оригінал чеку на прохання персоналу позивач залишив у магазині, бо йому здалося, що гроші збираються повернути. В цій заяві позивач просив повернути йому сплачені кошти за взуття, яке порвалося після першого дня експлуатації та вказав, що взуття та оригінал чеку він залишає в магазині. В подальшому, а саме: 22.07.2016р. позивач отримав відповідь ФОП ОСОБА_2 , в якій вона відмовилася повертати грошові кошти, оскільки відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» немає законних підстав для їх повернення і запропонувала позивачу здійснити ремонт взуття без зміни його зовнішнього вигляду за рахунок продавця у максимально короткий строк з продовженням гарантійного строку. У письмовій відповіді 29.07.2016р. ФОП ОСОБА_2 повідомила, що на жаль не завжди може виконати вимоги покупця, посилаючись на ст. 8 ЗУ «Про захист прав споживачів», при цьому вказуючи, що товар, придбаний позивачем, повинен мати суттєві недоліки та запропонувала здійснити ремонт взуття за рахунок магазину, який буде виконано якісно, без зміни зовнішнього вигляду взуття та зміни якості взуття, з продовженням гарантійного строку на термін, впродовж якого взуття буде перебувати на ремонті, не заперечуючи, що між нею та позивачем укладено договір купівлі-продажу. Зрозумівши, що відповідач не збирається повертати позивачу сплачені ним кошти, позивач просив розірвати договір роздрібної купівлі-продажу, укладений 16.07.2016р. між ним та ФОП ОСОБА_2 , стягнути з відповідача на його користь сплачену грошову суму в розмірі 1812,50 грн.; стягнути у відповідності до п.1 ч.1 ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів» 18125 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн., яка була йому спричинена душевними переживаннями та хвилюванням з приводу неповернення грошових коштів за придбану ним неякісну пару взуття. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково. Розірвано договір роздрібної купівлі-продажу мокасин чоловічих арт.К 06140, розмір 43 вартістю 1812 грн. 50 коп., укладений 16 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 . Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість товару мокасини чоловічі арт.К 06140, в розмірі 1812 грн. 50 коп. та моральну шкоду в сумі 500 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 640 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування Малиновського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2019 року, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вирішуючи питання про слухання справи у спрощеному позовному провадженні, у відсутності учасників справи, колегія суддів виходить із того, що учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання, призначеного на 16.12.2020 року, на 13.00 год., як то передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.216-219). Більш того, представник позивача і заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надав суду апеляційної інстанції заяву про слухання справи у відсутність заявника апеляційної скарги і його представників, просив апеляційну скаргу задовольнити (а.с.220-221). При цьому, колегія суддів враховує, що у відповідності до п.п. 1, 5 Розпорядження голови Одеського апеляційного суду № 12 від 16.10.2020 року, з наступними змінами (а.с.222), тимчасово, на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної небезпеки «помаранчевий» або «червоний», зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинено їх допуск до залів судових засідань. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч.ч.1,2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Оскільки жоден із учасників даної цивільної справи не надав суду заяви про бажання прийняти участь у справі особисто, справа перебуває в суді апеляційної інстанції значний час, при цьому за змістом ч. 2 ст. 372 ЦПК України явка до апеляційного суду є необов`язковою, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим колегія суддів вирішила слухати справу за відсутності її учасників, на підставі наявних у справі доказів. Враховуючи вищенаведене та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення, яким є постанова суду, є 24.12.2020 року. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується її учасниками, 16.07.2016р. позивач придбав в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », власником якого є ФОП ОСОБА_2 , мокасини чоловічі арт.К 06140, розмір 43 вартістю 1812 грн. 50 коп., про що позивачу було надано товарний чек № Gia-016270 від 16.07.2016р., в якому вказувався гарантійний строк 40 днів (а.с.5). Однак, в подальшому, у зв`язку з тим, що вищевказані мокасини в той же день розійшлися по шву, позивач зажадав в усному порядку розірвати договір купівлі-продажу вказаного взуття і повернення йому коштів, на що відповідач ФОП « ОСОБА_2 йому відмовила, мотивуючи свою відмову тим, що вказане взуття може бути відремонтовано за кошти продавця. У зв`язку з цим, 18.07.2016 року позивач звернувся з письмовою заявою до відповідача, в якій він просив відповідача повернути йому гроші за придбану пару 16.07.2016р., чек 016270, посилаючись на те, що при першій їх експлуатації розійшовся шов. На цій заяві є примітка взуття та чек залишені в магазині (а.с.6). 22.07.2016р. на ім`я позивача ФОП ОСОБА_2 надала відповідь, в якій йому роз`яснено, що повернення грошової суми допускається Законом України «Про захист прав споживачів» як наслідок розірвання договору купівлі-продажу тільки у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідністю висновком експерта. Процитовано ст.1 Закону України «Про захист прав споживача» та зроблено висновок, що у позивача відсутні будь-які визначені законодавством підстави для розірвання договору купівлі-продажу та для вимоги повернення грошових коштів в сумі 1812,50 грн. Запропоновано усунення виявленого дефекту придбаного ним товару в максимально можливий строк, за рахунок продавця, без зміни зовнішнього вигляду виробу та його характеристик, з продовженням гарантійного строку (а.с.7-8). На повторне звернення позивача з вимогою про повернення грошових коштів в сумі 1812,50грн., 29.07.2016р. відповідачем йому було надано відповідь, в якій відповідач приніс позивачу свої вибачення та вказав, що придбаний товар не має істотних недоліків, маються недоліки, які виникли в результаті експлуатації та які можуть бути усунені у виробничих умовах. Запропоновано провести ремонт взуття за рахунок магазину, який буде виконаний якісно, без зміни зовнішнього вигляду взуття та зміни якості взуття, строк гарантії продовжиться на той час, поки взуття буде знаходитися в ремонті (а.с.9). Зазначені обставини змусили позивача звернутись за даним позовом до суду. Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що згідно до ч.ч.1-5 ст.698 ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов`язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов`язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав Споживачів. Умови договору, що обмежують права покупця-фізичної особи порівняно з правами, встановленими цим Кодексом та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними. Покупець має право на відшкодування збитків, завданих йому продавцем внаслідок використання ним переваг свого становища у виробничій або торговельній діяльності. За змістом ст. 708 ЦК України у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов`язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором: 1) вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення; 2) вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні; 3) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни; 4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми. Крім того, суд в оскаржуваному рішенні вказав, що згідно до п.22 ст.1, п.п.1,2 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування. Також у відповідності до статей 8, 9 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар. Крім того, споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем. Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром. Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов`язаний у день надходження товару в продаж повідомити про це споживача, який вимагає обміну товару. При розірванні договору купівлі-продажу розрахунки із споживачем провадяться виходячи з вартості товару на час його купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що придбане взуття було неналежної якості, а тому він не висловлював бажання його відремонтувати, а просив повернути сплачені за товар кошти, на що отримав негативну відповідь. В свою чергу, відповідачем, який є суб`єктом підприємницької діяльності, не надано до суду доказів того, що нею було запропоновано позивачу обміняти придбаний товар на той, який би його влаштував і за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин і саме такий товар був у них на час обміну. При цьому, суд обгрунтовано не погодився з правовою позицією представника відповідача про те, що позивачем не були дотримані правила користування товаром, у зв`язку з чим виникли недоліки, оскільки доказів зазначеному надано не було. З огляду на викладене, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач, який згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» при взаємовідносинах, що виникли між ним як покупцем та ФОП ОСОБА_2 як продавцем, виступав в якості споживача, в будь-якому випадку має право на повернення сплачених ним грошових коштів в рахунок придбання товару, який повернутий відповідачу ще 18.07.2016р., а відповідач повинен був в обов`язковому порядку повернути покупцю сплачені за товар гроші в повному обсязі. З цих підстав, суд обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача вартість взуття, що складає 1812,50 грн. Що стосується доводів заявника апеляційної скарги про те, що суд в даному випадку був зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» та стягнути з відповідача на його користь 10-кратний розмір вартості придбаного неякісного взуття, що складає 18 125 грн., то вони є безпідставними, оскільки вказана норма матеріального права регулює відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів, а тому позивач ОСОБА_1 не має жодного відношення до вказаної норми права. Так, п.1 ч.1, ч.2 ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб`єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8, частиною першою статті 9 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Сума штрафів зараховується до державного бюджету. Пунктами 1,13 ч.1 ст.26 Закону України «Про захист прав споживачів» вказують на те, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право накладати на суб`єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, судовий захист прав споживачів регулюється ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», якою не перебачено відшкодування споживачу матеріальної шкоди в 10-кратному розмірі вартості неякісного товару. Проте, за змістом ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд правильно зазначив, що відповідно до ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. При вирішенні питання про визначення розміру завданої моральної шкоди позивачу, суд виходив із вимог, вказаних в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно яких у позовній заяві про відшкодування моральної (не майнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат не майнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Так, суд виходив із того, що позивач, являючись споживачем, мав бажання придбати мокасини чоловічі арт.К 06140, розмір 43, сплатив за них гроші, але на теперішній час з причин викладених вище у мотивувальній частині рішення, позбавлений можливості користуватися товаром, на який розраховував. Крім цього, позивач також позбавлений можливості користуватися і тою сумою грошей, яка була сплачена ним в рахунок вартості взуття. Зазначені обставини, а саме те, що відповідач не повернув до наступного часу гроші, негативно влипнули на емоційний стан позивача, який розраховував на товар, а внаслідок неналежного обслуговування, не отримав ні грошей, ні товару. У зв`язку з цим, позивач вимушений був витрачати свій вільний час на відвідування магазину, в якому придбав неякісне взуття, на консультації юристів, змушений був хвилюватися з приводу неповернення йому сплачених грошових коштів, внаслідок чого йому були спричинені душевні страждання. Всі ці обставини свідчать про завдання позивачу моральної шкоди, внаслідок порушення його прав, як споживача, яку суд оцінив в сумі 500 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Однак, враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди має бути збільшений, так як визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди не може у повному обсязі компенсувати позивачу всі перенесені моральні страждання і душевні хвилювання, заподіяні відповідачкою, у тому числі направлені на захист своїх порушених прав споживача. На думку колегії суддів вказаний розмір має бути визначений в сумі 1500 грн. Крім викладеного, колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про розподіл між сторонами судового збору, суд першої інстанції стягнув його з відповідача лише за одні вимоги, в той час як позивачем були заявлені три вимоги: дві вимоги немайнового характеру і одна вимога майнового. У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на користь держави, він підлягає стягненню з відповідача в мінімальному розмірі, тобто по 640 грн. за кожну вимогу (1600 грн. х 0,4), а всього у сумі 1920 грн. В суді апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги матеріального характеру задоволенню не підлягають. У зв`язку з цим, судовий збір у сумі 960 грн. (640 х 150%) слід компенсувати Одеському апеляційному суду за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню частково, а саме на 1500 грн., що складає 33,33% від спірної суми (4500 грн.), оскільки 500 грн. моральної шкоди стягнуті за оскаржуваним судовим рішенням. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь державного бюджету судовий збір, за реквізитами Одеського апеляційного суду, за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 320 грн. (640 х 150% х 33,33%). Решту судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 960 грн. (за вимоги матеріального характеру), про що вказано вище, і 640 грн. за вимоги морального характеру, а всього у сумі 1600 грн. слід компенсувати Одеському апеляційному суду за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, як то передбачено ст. 141 ЦПК України. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду, в частині визначення розміру моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а також щодо судового збору, слід змінити, з підстав, викладених в мотивувальній частині даної постанови. В решті оскаржуване рішення слід залишити без змін. Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.2 ч. 1 ст. 376 ст.ст. 381 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2019 року змінити, в частині стягнення моральної шкоди і судового збору, у зв`язку з чим прийняти постанову, якою в абзаці третьому резолютивної частини рішення слова і цифри: «моральну шкоду в сумі 500 (п`ятсот) грн.», замінити словами і цифрами: «моральну шкоду в сумі 1500 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень». В абзаці п`ятому резолютивної частини рішення слова і цифри: «судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) грн.» замінити словами і цифрами: «судовий збір у сумі 1920 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять гривень)». В решті рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2019 року залишити без змін. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь державного бюджету судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 320 грн. (триста двадцять гривень),за наступними реквізитами Одеського апеляційного суду: Отримувач коштів - УК у м.Одесі/Малиновськ. р-н/22030101 Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38016923 Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП) Код банку отримувача (МФО) - 899998 Рахунок отримувача - UA538999980313141206080015007 Код класифікації доходів бюджету 22030101 Призначення платежу - *;101. Решту судового збору в у сумі 1600 грн. (одна тисяча шістсот гривень) компенсувати Одеському апеляційному суду за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда О.С. Комлева Т.В. Цюра