Постанова 4811 № 461/6875/19

Справа № 461/6875/19 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р. Провадження № 22-ц/811/489/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія: 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Ванівського О.М., Курій Н.М. без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівбудмакс-Інвест» про стягнення коштів за розпискою,- В С Т А Н О В И В : У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 (відповідач 1), ТзОВ «Львівбудмакс-Інвест» (відповідач 2) про стягнення коштів за розпискою. В обґрунтування позову зазначив, що 1 квітня 2019 року, між позивачем та ОСОБА_3 було укладено попередній договір щодо укладення в майбутньому договору оренди приміщення в спортивно-торгово розважальному центрі «Спартак». Позивач передав ОСОБА_3 , як адміністратору СТРЦ «Спартак», грошові кошти в сумі 1 800,00 доларів США (згідно офіційного курсу валют Національного банку України станом на момент подання позовної заяви - 48 960,00 грн.), в якості завдатку, як зобов`язання підписати договір оренди під автомийку до 14 квітня 2019 року, що підтверджується письмовою розпискою наданою ОСОБА_3 . В процесі погодження умов співпраці, розроблення проекту договору сторонами не вдалося дійти згоди щодо умов співпраці та укладення договору між ТОВ «Мережа ЕКО Мийок» та ТОВ «Львівбудмакс-Інвест», а відтак, зобов`язання ОСОБА_3 щодо підписання договору оренди приміщення до 14 квітня 2019 року виконано не було. Не дивлячись на наявність завдатку ОСОБА_3 відмовилася укладати договір оренди приміщення, тобто, своїх зобов`язань щодо укладення договору оренди не виконала, а тому, вважає, що кошти передані позивачем ОСОБА_3., яка діяла в інтересах ТзОВ «Львівбудмакс-Інвест» повинні бути повернені позивачу, оскільки правовідносини між сторонами припинено із настанням строку визначеного в розписці, тобто, 14 квітня 2019 року. З метою досудового врегулювання визначеного спору позивач неодноразово звертався до відповідачів з усними вимогами, щодо повернення коштів згідно розписки, проте відповідачі дані вимоги проігнорували. Просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ТзОВ «Львівбудмакс-Інвест» на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 45 360,00 грн., як аванс, який підлягає поверненню. Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 13 січня 2020 року у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівбудмакс-Інвест» про стягнення коштів за розпискою - відмовлено. Рішення суду в апеляційному порядку через свого представника ОСОБА_1 оскаржив ОСОБА_2 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що позивач звертався до ОСОБА_3 з приводу повернення наданих їй коштів, авансу, як адміністратору СТРЦ «Спартак» який належить ТзОВ «Львівбудмакс-Інвест», в розмірі 1800 доларів США, як зобов`язання підписати договір оренди під авто мийку, з усною вимогою та вимогою заявленою в електронному листі скерованому на електронну пошту адміністрації СТРЦ «Спартак». Також вважає помилковим висновок суду про неправильно обраний спосіб захисту позивачем, а також звертає увагу на ту обставину, що суд зобов`язаний був застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Вважає, що грошові кошти в сумі 1800 доларів США від ОСОБА_2 , що передані адміністратору СТРЦ «Спартак» ОСОБА_3 для ТОВ «Львівбудмакс-Інвест» як безпідставно набуті, підлягають стягненню з відповідачів. Просить рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі. 31 березня 2020 року на адресу суду від адвоката-Костич Остапа Івановича, представника ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу. Звертає увагу, що ОСОБА_3 не є адміністатором СТРЦ «Спартак» і не є працівником ТзОВ «Львівбудмакс-Інвест», а також на невідповідність дійсності, що ОСОБА_3 передавала кошти в розмірі 1800 доларів США ТзОВ «Львівбудмакс-Інвест». Зазначає, що ОСОБА_3 ніколи не була уповноважена на укладення будь яких договорів від імені ТзОВ «Львівбудмакс-Інвест» і вона не могла бути стороною ані попереднього, ані договору оренди, і з нею такі договори позивач ніколи не укладав і не міг укладати, в зв`язку з чим спірні грошові кошти не можуть вважатися авансом. Звертає увагу на відсутність належних доказів про звернення з вимогою до ОСОБА_3 про повернення спірних коштів. Просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 07 квітня 2020 року, є дата складення повного судового рішення - 13 квітня 2020 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 суд виходив з тих обставин, що ОСОБА_3 отримала спірні грошові кошти від ОСОБА_2 на підставі договору позики, і останній не звертався до позичальника з вимогою про повернення позики, в зв`язку з чим на даний час відсутнє порушене право чи інтереси позивача, за захистом якого останній міг би звернутися в суд. З такими висновками суду колегія суддів погоджується з наступних обставин. Судом встановлено, що 1 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складено розписку, за умовами якої ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1 800,00 доларів США, як зобов`язання підписати договір оренди під автомийку до 14 квітня 2019 року. Вказаний договір нотаріально не посвідчений та оформлений розпискою. У розписці зазначено, що ОСОБА_3 , в особі адміністратора СТРЦ «Спартак», отримала від ОСОБА_2 суму в розмірі 1 800 (одна тисяча вісімсот) доларів США, як зобов`язання підписати договір оренди під автомийку з ТОВ «Мережа ЕКО Мийок» до 14.04.2019 року, та після підписання договору виставити рахунок згідно передбачених договором умов, після оплати якого, ОСОБА_3 зобов`язується повернути ОСОБА_2 суму в розмірі 1 800 (одна тисяча вісімсот) доларів США в замін на оформлену ОСОБА_3 розписку. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 202 ЦК України договір є правочином. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України). Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України). У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (пункт 3 частини першої статті 208 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Відповідно до частин першої та другої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Відповідно до частин першої та другої статті 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (частина перша статті 1046 ЦК України). Договір набирає чинності з моменту його укладення (частина друга статті 631 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). Якщо за правилами, встановленими частиною третьою статті 213 ЦК України, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (частини перша та четверта статті 213 ЦК України). Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України (частина перша статті 637 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частини перша статті 14 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (частина третя статті 510 ЦК України). Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Судом встановлено, що сторони спору (позивач ОСОБА_2 та відповідач-1 ОСОБА_3 ) уклали між собою письмовий договір позики на суму 1800 доларів США. Попередній договір з метою забезпечення укладання у майбутньому договору оренди між сторонами укладено не було, а існує лише розписка про отримання відповідачем-1 коштів. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема із змісту розписки, договір оренди під автомийку мав бути укладений між ТОВ «Мережа ЕКО Мийок» та ТОВ «Львівбудмакс-Інвест», як власником СТРЦ «SАRТАК». При цьому попередній договір між цими юридичними особами не укладався. Доказів про те, що відповідач-1 була працівником ТОВ «Львівбудмакс-Інвест» судами не здобуто, а позивачем таких не надано ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції. У відносинах з позивачем ОСОБА_3 діяла на підставі договору про надання послуг, укладеного з відповідачем-2, згідно якого відповідач-1 надавала послуги, зокрема із визначення та уточнення потреб відповідача-2 в здачі в оренду торгівельних площ в СТРЦ «SАRТАК» та проведення переговорів з потенційними орендарями торгівельних площ. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач-1 не була стороною попереднього договору, та не могла бути стороною договору оренди. Розписка від 1 квітня 2019 року не містить ані строку, протягом якого сторони мають укласти основний договір в майбутньому, ані умов укладення основного договору. Крім того, відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно зі статтею 570 ЦК завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору оренди приміщення. Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року №6-176цс12. Із змісту розписки від 1 квітня 2019 року вбачається, що між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір позики на суму 1 800 $, які відповідач-1 зобов`язалася повернути. Строк повернення коштів сторони визначили вказівкою на подію, а саме - оплата рахунку ТОВ «Мережа ЕКО Мийок» на підставі договору, що має бути укладений з ТОВ «Львівбудмакс-Інвест». Згідно статей 252 та 530 ЦК України, строк виконання зобов`язання визначається або роками, місяцями, тижнями, днями, годинами, або календарною датою, або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. При цьому, позивач та відповідач-1, укладаючи договір позики, не визначили строк повернення грошових коштів ні в один із передбачений законом спосіб. Оскільки, така подія, як оплата рахунку по ще не укладеному договору не може вважатися подією, яка неминуче має настати. За таких обставин, сторони не встановили строк повернення позики і позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це (стаття 1049 ЦК України). Позивач не заперечує, що до відповідача-1 ОСОБА_3 з приводу повернення коштів не звертався, строки повернення не погоджувались. Оскільки така вимога позивачем відповідачу-1 не пред`являлася, належні та допустимі докази пред`явлення вимоги в матеріалах справи відсутні, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що у позивача відсутнє порушене право чи інтерес, за захистом якого останній міг би звернутися в суд. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Згідно статті 1212 ЦК України зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Згідно частини другої статті 11 ЦК України вбачається, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Крім того, згідно правового висновку Верховного Суду України, який був зроблений 24 вересня 2014 року при розгляді справи № 6-122-цс-14, предметом якої був спір про стягнення безпідставно набутих коштів вбачається, що стаття 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. Проаналізувавши межі заявлених вимог та відповідність їх нормам матеріального права, суд першої інстанції правильно звернув увагу, що відносини, які склалися між позивачем та відповідачем носять договірний характер. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 отримала грошові кошти від позивача на підставі договору позики. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ЦК України. Таким чином, посилання позивача на статтю 1212 ЦК України і вимога про стягнення 1 800 $, як майна набутого або збереженого відповідачем-1 за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави є необґрунтованою, в зв`язку з чим, позивачем обрано не вірний спосіб захисту. Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 жодним чином правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 січня 2020 року залишити без змін. Керуючись ч.5 ст. 268, ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 13 квітня 2020 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.М. Курій