Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/3926/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3926/20 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2020 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про визнання протиправною та скасування постанови, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.11.2020, - В С Т А Н О В И Л А: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Семиразума Є.В. Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн від 03.09.2020 у виконавчому провадженні №62596593. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 позов залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Враховуючи, що безпосередня участь сторін у судовому засіданні, в даному випадку, не є обов`язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з`ясування фактичних обставин, та з огляду на заходи щодо запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, колегія суддів у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін в порядку письмового провадження. Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи убачається, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.04.2020 року у справі №620/804/20 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії за період з 01.07.2018 по 28.02.2019. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 нараховану пенсію за період з 01.07.2018 по 28.02.2019 в сумі 15480,20 грн. На підставі вищевказаного судового рішення було видано виконавчий лист №620/804/20 від 24.06.2020 року, який пред`явлено до виконання. Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішення у Чернігівській області Північно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відкрито виконавче провадження 16.07.2020 року щодо виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.04.2020. Державним виконавцем, при перевірці виконання боржником рішення суду, встановлено, що сума заборгованості стягувачу не виплачена, в результаті чого 03.09.2020 винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5 100,00 грн. Не погоджуючись з діями державного виконавця щодо накладення штрафу, вважаючи вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом. Судом першої відмовлено у задоволенні позовних вимог виходячи з того, що відповідач діяв в межах повноважень передбачених чинним законодавством України, у суду відсутні правові підстави для скасування постанови від 03.09.2020 року ВП №62596593 про накладення штрафу. Подаючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що Головне управління у строки, визначені державним виконавцем, листом від 17.08.2020 року № 2500-0405-8/30485 повідомило Відповідача, що Головним управлінням заборгованість за період з 01.07.2018 по 28.02.2019 не виплачена, у зв`язку з тим, що згідно Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 з наступними змінами, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Статтею 372 КАС України визначено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Згідно з ч. 1 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Позивач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 і вказує, що заборгованість з виплати пенсії не виплачена у зв`язку з відсутністю окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі по тексту - Порядок №365). Згідно пункту 1 Порядку №365 цей Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пункт 15 Порядку №365 передбачає, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, зі змісту пунктів 10, 14 Порядку №365 слідує, що вказане положення пункту 15 регулює відшкодування сум соціальних виплат, які не виплачені за минулий період на підставі рішення комісій, утворених районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 №848 про (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. У той же час, рішення про зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 нараховану пенсію за період з 01.07.2018 по 28.01.2019 в сумі 15 480,20 грн прийнято Чернігівським окружним адміністративним судом у справі №620/804/20. Відтак, Порядок №365 не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 у справі №640/18720/18 був визнаний протиправним та нечинним, зокрема, підпункт 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій. Вказаним підпунктом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 було внесено зміни до пункту 15 Порядку №365 щодо здійснення соціальних виплат на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Крім того, здійснення нарахування пенсії є лише передумовою її виплати та не свідчить про виконання рішення суду у повному обсязі, а отже, факт невиконання в повному обсязі рішення суду позивачем не заперечується. У випадку встановлення державним виконавцем факту невиконання боржником - юридичною особою рішення суду без поважних причин, він наділений повноваженнями щодо винесення постанови про накладення на такого боржника штрафу. Колегія суддів звертає увагу, що застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. За наведених обставин, суд погоджується з позицією відповідача, що у зв`язку з невиконанням у повному обсязі боржником рішення суду, і не доведено наявності поважних причин його невиконання, державним виконавцем обґрунтовано прийнято постанову про накладення штрафу на боржника. Матеріали адміністративної справи не містять жодних доказів того, що позивач звертався до суду із заявами про роз`яснення рішення суду та встановлення способу його виконання, що могло б свідчити про вжиття заходів стосовно виконання рішення суду та можливу наявність поважних причин його невиконання. В апеляційній скарзі позивач також посилається на правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої виплата грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, проте такі доводи колегія суддів не бере до уваги, так як у листі, надісланого на адресу державного виконавця про виконання рішення суду, не зазначено про відсутність коштів, неможливості виплати остатніх у зв`язку із недостатнім фінансуванням тощо. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови про накладення на ГУ ПФУ в Чернігівській області штрафу в розмірі 5100,00 грн. діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а отже, відсутні правові підстави для скасування даної постанови, тому в задоволенні позову слід відмовити. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України. Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України. За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення. Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»). Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа «Сук проти України»). Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко Повний текст постанови виготовлено 24.12.2020