Постанова Київський апеляційний суд № 367/8717/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 367/8717/19 Головуючий у суді І інстанції Оладько С.І. Провадження № 22-ц/824/13801/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ігнатченко Н.В., Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 серпня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У жовтні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 13 жовтня 2008 року ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 2 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті,складає між сторонами договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання за цим договором належним чином не виконувала, у неї станом на 31 серпня 2019 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 366 640,08 грн (тіло, проценти, пеня та комісія), однак законодавством не передбачений обов'язок кредитора вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, тому позивач за власним розсудом просив суд стягнути з відповідача на свою користь лише 125 381,50 грн заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 1 906,13 грн та заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 13 жовтня 2008 року по 30 травня 2018 року в розмірі 123 475,37 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921 грн. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25 серпня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 13 жовтня 2008 року в розмірі 1 906,13 грн та судові витрати в розмірі 1 921 грн, а всього стягнуто 3 827,13 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов банку до позичальника в частині стягнення непогашеної заборгованості за кредитом є обґрунтованим, оскільки матеріалами справи встановлено, що відповідач отримала кредитні кошти і користувалася ними, натомість позовні вимоги про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом не узгоджуються з умовами укладеного між сторонами договору та вимогами закону, тому задоволенню не підлягають. Не погоджуючись з даним судовим рішенням в частині незадоволених позовних вимог, позивач через представника за довіреністю - Крилову О.Л. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом задовольнити. На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем надано суду належні та допустимі докази на підтвердження заявлених вимог про стягнення процентів, у тому числі розрахунок заборгованості, в якому зазначені відповідні суми відсотків згідно умов кредитного договору, що не спростовано відповідачем. Заявою відповідача також підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в ПАТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Позичальник, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, приєдналася до договору та погодилася з його умовами. При цьому Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та правила були чинними під час укладення договору. Таким чином, відсутність підпису позичальника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Отже, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржує в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволення позовних вимог стягненні процентів за користування кредитними коштами, а в іншій частині це судове рішення не оскаржується, тому відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду не надійшов. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду від 20 листопада 2020 року розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону ухвалене у справі рішення не відповідає. Судом встановлено, що 13 жовтня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку № НОМЕР_1 зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У заяві зазначено, що відповідач ознайомилась і згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт), а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення у письмову вигляді. Своїм підписом вона підтверджує факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку, а також його місцезнаходження. Відповідач погодилась із тим, ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Встановлено, що у заяві містяться персональні дані ОСОБА_1 , контактна інформація, дата та її підпис, а також дані про такі істотні умови кредитування як вид платіжної картки - НОМЕР_2 , валюта кредиту - гривня, тип кредитного ліміту - фінансовий, сума кредитного ліміту - 500,00 грн, базова процента ставка - 22,80 % із розрахунку 360 днів у році, розмір комісії за кредитне обслуговування - 1 % від суми заборгованості, строк дії кредитного ліміту - відповідає строку дії картки, порядок погашення заборгованості - щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми боргу. Погашення заборгованості за кредитним договором може проводиться як шляхом внесення коштів на карту клієнтом, такі і шляхом списання банком коштів з дебетної карти № НОМЕР_3 (а.с. 11). Водночас до кредитного договору банк додав: довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», які підписана відповідачем 13 жовтня 2008 року та в якій, зокрема, значиться базовапроцентна ставка на рівні 1,9 % на місяць із розрахунку 360 днів у році, тобто 22,80 % річних (а.с. 11, зворот);Умови та правила надання банківських послуг (а.с. 12-17); копію паспорту відповідача (а.с. 18). Також під час розгляду справи банк надав суду: виписку по рахунку позичальника станом на 23 квітня 2020 року (а.с. 43-49); довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім`я відповідача, картковий рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 50); довідку про видані позичальнику кредитні картки (а.с. 51); витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом № С-169 від 23 серпня 2006 року (а.с. 55-64). Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 31 серпня 2019 року становить 366 640,08 грн і складається із заборгованості за кредитом (тілом) в розмірі 1 906,13 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 357 512,97 грн, заборгованості за пенею та комісією в розмірі 7 220,98 грн (а.с. 7-10). Як зазначив позивач законодавством не передбачений обов'язок кредитора вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. У зв`язку з цим, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь лише 125 381,50 грн кредитної заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 1 906,13 грн та заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 13 жовтня 2008 року по 30 травня 2018 року в розмірі 123 475,37 грн. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентам за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві позичальника від 13 жовтня 2008 року процентна ставка сторонами не визначена, а Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, позивачем не надано доказів того, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови та правила надання банківських послуг мала на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, що свідчило б про укладений між сторонами у належній формі договір про надання банківських послуг. Однак із таким висновком повністю погодитися не можна. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів». Вирішуючи спір та зазначаючи в оскаржуваному рішенні, що надані позивачем докази взагалі не містили умов, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, суд першої інстанції належним чином матеріали справи не дослідив та не звернув уваги на те, що у анкеті-заяві позичальника від 13 жовтня 2008 року, а також у довідці про умови кредитування від 13 жовтня 2008 року з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» сторонами погоджену процентну ставку за кредитним договором в розмірі 22,80 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, а також розмір щомісячних платежів, строк і порядок їх внесення тощо (а.с. 11). Підписавши анкету-заяву та довідку (міститься два підписи позичальника), які є складовими частинами кредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодила такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов`язання, а тому посилання суду про те, що позивач не надав документів, які б підтверджували погодження між сторонами всіх умов надання банківських послуг, у тому числі обов`язку позичальника зі сплати процентів, не відповідає фактичним обставинам справи. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Враховуючи те, що зазначеними вище заявою і довідкою, які підписані відповідачем 13 жовтня 2008 року, визначено розмір відсотків за користування кредитом, то вони підлягають стягненню в примусовому порядку через неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором. У відповідності до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом статті 634 ЦК України умови таких договорів приєднання у сфері кредитних правовідносин розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам та доведені до їх відома, так як друга сторона (споживач послуг банку) лише приєднується до договору, з умовами якого він ознайомлений. Як зазначалося вище, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зроблено свій висновок, що Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку і Тарифи банку, які не підписані позичальником, не є складовою частиною кредитного договору, оформленого шляхом заповнення анкети-заяви. Таким чином, за відсутності доказів того, що саме подані позивачем Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач під час підписання анкети-заяви, ознайомилася та погодилася із ними, ці Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма укладеного із відповідачем договору про надання банківських послуг. Оскільки встановлений Умовами та правилами надання банківських послуг порядок повідомлення клієнта про зміну процентної ставки не може бути застосований до спірних правовідносин з тих підстав, що ці Умови не є складовою укладеного сторонами договору про надання банківських послуг, а іншого порядку вони не погодили, повідомлення позичальника про зміну процентної ставки за користування кредитом повинно відбуватися у порядку, визначеному статтею 1056-1 ЦК України. За частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Частиною четвертою статті 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. Так, відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України (у редакції, що діяла на час прийняття банком рішення про підвищення процентної ставки) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У частині четвертій указаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. У разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цс12, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16, від 14 грудня 2016 року № 6-2315цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17. Отже, вищезазначені норми визначають правові наслідки неповідомлення або неналежного повідомлення банком позичальника про будь-яку зміну відсоткової ставки за кредитом, яким є недійсність такого правочину. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно розрахунку заборгованості, у період часу кредитування відповідача з 13 жовтня 2008 року по 31 грудня 2012 року проценти за користування кредитними коштами нараховувалися позивачем за відсотковою ставкою 22,80 % річних, що відповідає погодженим сторонами умовам кредитного договору, однак вже з 1 січня 2013 року по 31 серпня 2014 року проценти нараховувалися за відсотковою ставкою 30 % річних, з 1 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року - 34,80 % річних, а з 1 квітня 2015 року по 31 липня 2019 року - 43,20 % річних (а.с. 7-10). Матеріали справи, яка переглядається в апеляційному порядку, доказів належного повідомлення відповідача про підвищення процентної ставки за кредитним договором не містять і неправомірність підвищення процентної ставки та її нарахування у завищених розмірах позивачем не спростовано з посиланням на встановлені обставини, вимоги закону та умови кредитного договору. Виходячи з викладеного немає підстав вважати, що позивач має право на стягнення процентів у більшому розмірі, ніж це визначено в заяві позичальника та довідці про умови кредитування, а тому вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитними коштами є обґрунтованими лише щодо 22,80 % річних, оскільки вони передбачені умовами договору, який підписаний сторонами, що узгоджується з вимогами статті 1048 ЦК України. Відповідно до вимог статей 263 - 264 ЦПК України суд у мотивувальній частині рішення повинен наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У зв`язку з цим, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором та виписку по рахунку позичальника), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, суд не врахував наведені обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично не вирішив спір по суті в цій частині. Міський суд не звернув уваги на те, що застосування норм права, оцінка доказів є саме прерогативою суду. У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору. При цьому суд не позбавлений права і зобов`язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові. Виходячи з того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості. Крім того, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Наведене узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18) та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19). Оскільки з`ясування зазначених вище питань і встановлення відповідних обставин є необхідними складовими для належного розгляду справи, то висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення заборгованості по процентам за кредитом є передчасним. Дослідивши представлений суду розрахунок заборгованості в сукупності з іншими доказами у справі, з урахуванням збільшення банком процентної ставки в односторонньому порядку без повідомлення позичальника, колегія суддів вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість по процентам за кредитним договором, нарахована за період з 13 жовтня 2008 року по 31 грудня 2012 року (остання дата, коли відсотки нараховувалися за процентною ставкою 22,80 % річних, колонка «Загальна заборгованість за процентами - за накопичувальним підсумком»), що складає 20,92 грн. При цьому колегія суддів зазначає, що за період кредитування з 1 січня 2013 року по 30 травня 2018 року(дата, по яку позивач просив стягнути проценти) для визначення суми відсотків згідно погодженої сторонами договору ставки 22,80 % річних необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, проте відповідного клопотання про призначення судово-економічної експертизи жоден з учасників справи не заявляв та, незважаючи на аргументацію апеляційної скарги, уточнений розрахунок заборгованості позивач не надав, відтак відповідно допринципу диспозитивності цивільного судочинства позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, тому при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). За частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Втім, розглядаючи зазначений позов в частині вимог банку про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, суд першої інстанції у повному обсязі не визначився з характером спірних правовідносин, не дослідив всі наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права. За таких обставин суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми процентів за кредитним договором в загальному розмірі 20,92 грн, відтак рішення суду в цій частині відповідно до положень статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки рішення суду підлягає скасуванню в оскаржуваній частині, то згідно із вимогами статей 141, 382 ЦПК України слід повністю змінити розподіл судових витрат у справі, а саме пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені позивачем: 29,52 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 44,28 грн - в апеляційному суді, а всього необхідно стягнути 73,80 грн сплаченого судового збору. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 20,92 грн(двадцять гривень 92 копійки) заборгованості по процентам за кредитним договором б/нвід13 жовтня 2008 року. У задоволенні решти позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом відмовити. Змінити розподіл судових витрат у справі, стягнувши з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 73,80 грн (сімдесят три гривні 80 копійок) сплаченого судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: Н.В. Ігнатченко С.А. Голуб Д.О. Таргоній