Постанова 4816 № 589/5277/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2020 року м.Суми Справа №589/5277/19 Номер провадження 22-ц/816/2133/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Собини О. І. за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І., сторони: позивач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 08 квітня 2020 року в складі судді Євдокімової О.П., ухвалене в м. Шостка, В С Т А Н О В И В: 17 грудня 2019 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просило стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є спадкоємцями прав і обов`язків померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянина ОСОБА_3 , заборгованість за кредитним договором від 04 січня 2013 року, яка виникла станом на дату смерті спадкодавця і становила 10109 грн 49 коп., у тому числі: 495 грн 00 коп. - заборгованість за кредитом; 9614 грн 49 коп. заборгованість за відсотками. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 04 січня 2013 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_3 було укладено договір, відповідно до якого позивач надав останньому кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 500,00 грн. Окрім цього позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 помер, спадкоємцями якого являються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому 26 січня 2019 року банком була направлена претензія кредитора до Шосткинської державної нотаріальної контори та 04 серпня 2019 року лист-претензія до спадкоємців, проте остання залишена без реагування та без належного виконання. Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 08 квітня 2020 року в задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», не погоджуючись з рішенням суду та посилаючись на те, що рішення суду ухвалено без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що спадкоємцями, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зазначає, що позивачем до суду першої інстанції були надані докази (копії паспортів) проживання позичальника та відповідачів разом. Доказів про те, що відповідачі не проживали разом із позичальником на день його смерті матеріали справи не містять. Вказує, що відповідачі до суду не з`являлися, заперечень чи відзиву на позов не надали, так само, як і не надали доказів, що розмір спадкового майна є меншим, ніж заборгованість спадкодавця по кредиту, отже на них лежить обов`язок щодо відшкодування боргу спадкодавця в повному обсязі. Посилається на те, що суд першої інстанції не звернув уваги, що в анкеті-заяві від 04 січня 2013 року в розділі «Тип володіння нерухомістю за адресою проживання» міститься відмітка щодо володіння спадкодавцем ОСОБА_3 нерухомістю в особистій власності. Зазначає, що судом першої інстанції не було встановлено, яке саме майно (рухоме чи нерухоме) залишилося після смерті померлого позичальника, його вартість, та чи покриває вартість спадкового майна розмір заборгованості спадкодавця, справу з нотаріальної контори не витребовував. Отже, суд першої інстанції дійсних обставин справи не встановив, місцевим судом не проведено ряд дій, які б могли полегшити розгляд справи щодо витребування відомостей про наявність рухомого та нерухомого майна, зареєстрованого за позичальником. Від відповідачів відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 04 січня 2013 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_3 було укладено договір про надання банківських послуг, який складався із заяви останнього, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку. За цим договором банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом (а.с. 7-30). ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією ухвали суду про закриття провадження від 03 жовтня 2016 року (а.с. 36). На підставі претензії кредитора від 28 грудня 2018 року, направленої АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до Шосткинської державної нотаріальної контори, було відкрито спадкову справу та повідомлено банк про те, що ніхто із спадкоємців із заявою про прийняття спадщини не звернувся (а.с. 38 - 39). 16 липня 2019 року банком було надіслано лист-претензію на адресу відповідачів, яка залишилася без відповідного реагування (а.с. 40 - 41). Станом на день смерті ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором становила 10109 грн 49 коп., що підтверджується розрахунком, наданим позивачем (а.с. 5). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, що спадкоємцями позичальника ОСОБА_3 є відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Позивачем не доведено, що останні прийняли спадщину, в зв`язку з чим у нього може виникнути право вимоги до них. Також суд зазначив, що позивачем не доведено, що заявлені ним вимоги не виходять за межі вартості майна, одержаного у спадщину. Доказів щодо цієї обставини АТ КБ «ПРИВАТБАНК» взагалі не надав. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки суд дійшов їх правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права. Порядок прийняття спадщини, яка відкрилася після 1 січня 2004 року, визначений Главою 87 Цивільного кодексу (ЦК) України. Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України). Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України). Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України. Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»). Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку. Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця. Разом з тим необхідно враховувати наступне. Оскільки зі смертю боржника зобов`язання по поверненню кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми. Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України банк, як кредитор, заявив вимоги до спадкоємців. Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Відповідно до пунктів 1-3 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Стаття 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно частини 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно частиною 1 статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Проте, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності у померлого ОСОБА_3 спадкового майна, а також кола спадкоємців, які у встановленому законом порядку прийняли спадщину після його смерті. На вказані обставини обґрунтовано вказував і суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог. Зокрема, пред`являючи вимоги до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як до спадкоємців боржника ОСОБА_3 , позивач вказував на те, що оскільки вони були зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 , тому, на думку позивача, прийняли спадщину після померлого. Однак, доказів на підтвердження родинних зв`язків між померлим та відповідачами, а також їх права на спадщину за законом чи за заповітом після смерті ОСОБА_3 , матеріали справи не містять. Сам по собі факт реєстрації відповідачів за однією адресою із померлим ОСОБА_3 не доводить, що вони є його спадкоємцями. Такі, на переконання колегії суддів, твердження АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про прийняття спадщини відповідачами є лише припущеннями, які відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України не можуть бути покладені в основу доказування. Колегія суддів вважає безпідставними також і доводи АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо підтвердження наявності у померлого ОСОБА_3 спадкового майна відміткою в графі особиста власність нерухомості за адресою проживання при підписанні анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПРИВАТБАНКУ. Відсутність заперечень відповідачів проти позову не є його визнанням, оскільки за змістом ч. 1 ст. 82 ЦПК України про те, що обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників, - визнання має бути активною процесуальною дією. Позивач не був позбавлений процесуальної можливості реалізувати свій обов`язок доказування підстав позову за допомогою правового механізму звернення до суду із заявою про витребування доказів, які у нього не перебувають або про забезпечення доказів, що передбачено ст. ст. 83, 84 ЦПК України. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо обов`язку відповідачів доводити те, що вартість спадкового майна є меншою, ніж борг спадкодавця. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі-ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Таким чином, диспозитивність цивільного судочинства унеможливлює витребування доказів за ініціативою суду, а позивач своїми правами щодо предмета спору, в тому числі щодо витребування доказів у суді першої інстанції не скористався. Так, у постанові Верховного Суду справа № 306/486/17 (провадження № 61-34520св18) за аналогічних обставин справи, Верховний Суд зазначив, що в оцінці поведінки та способу ведення справ банком враховується те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Проте, з матеріалів справи вбачається, що в суді першої інстанції клопотання про витребування відомостей щодо наявності у спадкодавця нерухомого, рухомого майна заявлене не було. Крім того, колегія суддів звертає увагу і на положення ст. 1281 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на час відкриття спадщини), якою визначено, що кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Тобто, сплив визначених ст. 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 03 жовтня 2016 року провадження по справі за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості було закрито у зв`язку зі смертю відповідача. Отже, про відкриття спадщини після померлого боржника ОСОБА_3 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» достеменно було відомо ще в жовтні 2016 року. Проте, вимоги до відповідачів, яких позивач вважає спадкоємцями померлого, були пред`явлені лише в серпні 2019 року (а.с. 40-45), тобто поза межами строків визначених ст. 1281 ЦК України. Отже, суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а спрямовані на переоцінку доказів, яким суд дав належну правову оцінку, повно та всебічно встановивши обставини справи. Висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову повно та послідовно викладені у мотивувальній частині рішення. Підстав для скасування цього рішення за доводами апеляційної скарги немає, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 08 квітня 2020 року у даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий - В.І. Криворотенко Судді: О.Ю. Кононенко О.І. Собина