Постанова 4813 № 520/14487/19

Номер провадження: 22-ц/813/4646/20 Номер справи місцевого суду: 520/14487/19 Головуючий у першій інстанції Маломуж А. І. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.12.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Громіка Р.Д., Дрішлюка А.І., при секретарі: Павлючук Ю.В., переглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк», Управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області про зняття арешту з майна, - В С Т А Н О В И В: 24 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ПАТ «МТБ Банк», Управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області про зняття арешту з майна. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що державним виконавцем Управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області у зв`язку з виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 травня 2010 року накладено арешти на все його майно, в тому числі на грошові кошти, на які законом заборонено стягнення. Тому, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про зняття арешту з його майна. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Розгляд справи призначено на 22 грудня 2020 року, однак згідно з указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, на всій території України установлено карантин. Відповідно до розпорядження голови Одеського апеляційного суду про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року №12, у зв`язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в м. Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду тимчасово, на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної небезпеки: помаранчевий або червоний, зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинити їх допуск до залів судових засідань. Згідно зі ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Сторони про розгляд справи сповіщались належним чином та завчасно, про що свідчать поштові повідомлення про отримання ними судових повісток, при цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. Клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 24 грудня 2020 року. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав. За змістом статей 2, 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Статтею 18 ЦПК України передбачений принцип обов`язковості судових рішень: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, яка є обов`язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ECHR у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ECHR у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №

1. Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції. Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені обов`язки та права приватного виконавця. Так статтею передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Також виконавець має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. При цьому, п. 2 ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» заборонено звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Положеннями ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Згідно із абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 передбачено, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця, в якій зазначається: сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом; стягнення виконавчого збору, витрати виконавчого провадження, штрафи, накладені на боржника під час виконавчого провадження; основна винагорода приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що на які накладається арешт, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Згідно із пунктом 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України. Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Після отримання банком письмового повідомлення обтяжувача про наявність підстав для звернення стягнення на предмет обтяження, яким є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, клієнт за відповідним договором банківського рахунка не вправі без письмової згоди обтяжувача надавати банку розпорядження, а банк не вправі їх виконувати, якщо в результаті розмір грошових коштів на рахунку буде меншим за розмір забезпеченої обтяженням вимоги обтяжувача. Банк не перевіряє наявність підстав, зазначених в отриманому ним від обтяжувача повідомленні. Матеріалами справи встановлено, що на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області перебуває виконавче провадження ВП №48185088 з примусового виконання виконавчого листа №2-685/10, виданого 06.05.2010р. Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» коштів у розмірі 499 763,83 гривень. 06 березня 2019 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Є.В. винесено постанову про арешт майна боржника (ВП №48185088), якою накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_1 : 1/3 та 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 . 06 березня 2019 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Є.В., по примусовому виконанню виконавчого листа (ВП №48185088), винесено постанову про арешт майна боржника якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 .. Крім того, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Є.В. постановою про арешт коштів боржника від 30.05.2019р. (ВП №48185088) накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках боржника в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 305299, АБ «УКРГАЗБАНК», МФО 320478, АТ «ОТП БАНК», МФО 300528, АТ «УКРСИББАНК», МФО 351005, АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», МФО 300335, АТ «УКРСОЦБАНК», МФО 300023, АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», МФО 322001, АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК», МФО 320984, АТ «ОЩАДБАНК», МФО 300465, АТ «АЛЬФА-БАНК», МФО 300346, АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», МФО 305749, АТ «СБЕРБАНК», МФО 320627, АТ «УКРЕКСІМБАНК», МФО 322313, АБ «ПІВДЕННИЙ», МФО 328209, ПАТ «БАНК ВОСТОК», МФО 307123, ПАТ «МТБ БАНК», та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (а.с. 54). Таким чином вбачається, що державним виконавцем в порядку примусового виконання рішення суду, постановою про арешт коштів боржника від 30.05.2019р. (ВП №48185088) накладено арешт на кошти ОСОБА_1 , що містяться на всіх його рахунках в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом, про що у вищезазначеній постанові мітиться відповідна вказівка. Крім того, слід також зазначити, що після отримання постанови про арешт коштів боржника, що містяться на банківських рахунках боржника, саме банк зобов`язаний відповідно до вимог ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на такому рахунку, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження Як вбачається із матеріалів справи, банк не повідомляв державного виконавця про наявність обставин, які унеможливлюють накладення арешту на рахунки ОСОБА_1 , та що якийсь із визначених в Постанові про арешт коштів боржника від 30.05.2019р. (ВП №48185088) рахунок ОСОБА_1 має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Є.В. під час виконання виконавчого листа №2-685/10, виданого 06.05.2010р. Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» коштів у розмірі 499 763,83 гривень, в тому числі та винесення постанови про арешт коштів боржника, що містяться на всіх його рахунках від 30.05.2019р. (ВП №48185088), не було порушено будь яких вимог Закону України «Про виконавче провадження». Колегія суддів звертає увагу, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. ст. 12, 81 ЦПК України). Зазначене також передбачено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції». У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів апеляційного суду не може визнати належними та допустимими доказами в справі, надані ОСОБА_1 скріншоти банкінгу його персональних банківських сторінок Приват24 та банку «Південний», оскільки зазначені скріншоти не є офіційними документами, апеляційний суд не може встановити їх походження та перевірити достовірність інформації яка в них міститься, та жодним чином не можуть підтвердити факт накладання арешту на банківський рахунок, накладення арешту на який заборонено законом. На підставі вищевикладеного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК Українине надав суду жодних належних доказів, сукупність яких довела б, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Є.В. під час виконання виконавчого листа №2-685/10, виданого 06.05.2010р. Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» коштів у розмірі 499 763,83 гривень, було накладено арешт на банківський рахунок ОСОБА_1 , накладення арешту на який заборонено законом, тобто карточний рахунок чи картку на які надходять пенсійні виплати чи інші соціальні виплати. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. 80 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зняття арешту з майна. Колегія суддів відхиляє посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не забезпечив належного дослідження обставин справи та не відповів на всі доводи позовної заяви, оскільки вважає, що суд першої інстанції встановив обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2019 року суду є доступним, зрозумілим та в мотивувальній частині рішення чітко вказано, чому суд прийшов до висновку про відмову в задоволені позовних вимог. За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення спору, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права. Крім того, слід зазначити, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997р. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006р., суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010р., остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)». З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримавшись вимог норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясував всі дійсні обставини спору, який виник між сторонами, вирішив дану справу згідно із законом, тому підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено: 24 грудня 2020 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк Р.Д. Громік